Спалені й засипані

Весна в Херсоні — це пилові бурі й попіл згорілих плавнів замість кохання у повітрі.

Ще 60 років тому мій прадід з родиною спускалися до підвалу, де перечікували піщану бурю. Бо піски найбільшої пустелі в Європі розносило не лише вулицями Херсона, а й хатами крізь дверні та віконні шпарини.

Невдовзі херсонці виростили штучний ліс з лісосмугами довкола міста та забули про шквальні вітри з барханами посеред вулиць і власних осель.

Але останнім часом лісу стає менше, а вітрів — більше. І з кожним роком вони дужчають.

Пил з піском вже не просто літають у повітрі, вони боляче луплять в обличчя та ріжуть очі.

Вчора я півдня пробула на вулиці у вітряну погоду. Сьогодні прокинулась з кон'юнктивітом.

Тиждень чи два тому повернулася додому вся в пилу, бо довелося йти проти вітру.

Нещодавно бачу крізь вікно, як на вулиці в розсипну розбігаються люди. Одразу за ними пронісся закручений у спіраль піщано-пиловий вихор. Нагадало маленький смерч.

Можливо місцеві феодали розраховували, що контрабанда піску розв'яже проблему спаленого і вирубаного лісу, але ні. З цими мародерами на найвищих посадах смерчі зовсім скоро носитимуться містом, а ми будемо ховатися від них у підвалах.

Про щорічні підпали плавнів мені навіть слово важко вимовити. У дитинстві найбільше за все любила досліджувати їх на батьківській дачі.

Навесні вони оживають. Там гніздяться дикі качки, лелеки. Там народжують потомство дикі кабани (якщо ще є кому його народжувати) та безліч плазунів.

Остаточно це все ми ще не втратили. Але є серед нас бісові виродки, котрих немов квантовим стрибком заносе з феодального минулого у 21 сторіччя.

Вони нахабно знищують нашу природу під нуль не зупиняючись перед жодною жорстокістю заради грошей.

А ми ризикуємо зовсім скоро опинитися серед найбільшої на континенті пустелі.

Анастасія Друсінова

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...