Понад 100 років тому з Голопристанським курортом щось було не так...

Понад 100 років тому з Голопристанським курортом щось було не так...

У червні 1889 року у місті Гола Пристань відкрили земську грязелікарню. У наступному місяці вона вже прийняла 39 осіб. Через 20 років кількість клієнтів цього курорту збільшилося до сотні. З того часу цей населений пункт стає популярним місцем відпочинку туристів. Але вже на початку XX століття з ним було не все ідеально.

У ті далекі часи місто було одним із найдешевших курортів, на який приїжджали оздоровитися або просто відпочити   від міської метушні. Тому поява тут значної кількості дач стала закономірним явищем. Батьки з дітьми приїжджали заради свіжого повітря, якісних овочів та фруктів. «Таких дачников собирается летом в Голой Пристани много, и от них-то сельское общество, благодаря эксплуатации пароходного сообщения с Херсоном, зарабатывает ежегодно крупные суммы. Многие дачевладельцы в сезон тоже кладут в свой карман от нескольких десятков до несколько сотен рублей» (Газета «Родной край», № 114, 1906 рік). Така ситуація повинна була активізувати голопристанців покращувати свій сервіс, щоб до них приїжджало більше туристів. Але ні сільська громада, ні власники дач, ні місцеві чиновники  чомусь не приділяли значної уваги вдосконаленню сервісу.

Один херсонець, відвідавши влітку 1906 року Голу Пристань, залишив такі згадки: «Озеро, в котором ревматики и другие больные жаждут исцеления и некоторые действительно его получают, как известно, давно уже никем не эксплуатируется и находится в полном забросе. Оно засаривается и заносится песками, грязь его расхищается многими дачевладельцами, делающими больным дачникам ванны (грязь выбирается из озера ведрами, бочками и почти никогда обратно не вывозится). Берега этого озера голы, на них нет для купающихся никаких самых необходимых удобств, как-то: будочек для раздевания и одевания, скамеек, на которых можно было-бы посидеть, как во время купания, так и во время гуляния по вечерам…» (Газета «Родной край», № 114, 1906 рік).

У Голій Пристані не краща ситуація була й із берегом річки Конка. Кораблі, човни, шаланди та інші судна заполонили берегову лінію, залишивши для купання туристів та місцевих жителів шматочок пляжу в 10-15 метрів. Тут приймали водні процедури разом жінки та чоловіки, що у ті часи було не прийнято. А поряд ще місцеві жителі поїли свою рогату худобу. Також «существует тут «куриная» купаленка, но она своим видом и устройством напоминает то уж «чересчур откровенные» клозеты, которые дачевладельцы устраивают для дачников и себе» (Газета «Родной край», № 114, 1906 рік).

Наш герой, прогулявшись дачами та вулицями Голої Пристані, побачив чисті та охайні дачі. Але в деяких з них власники поводилися доволі незрозуміло. Вони робили грязьові ванни відпочивальникам, а потім усе це виливали просто через паркан на вулицю. Тому місцями пройти по Голій Пристані було проблемно. Вулиці перетворювалися на озера з брудом та ропою. Також сюди викидали сміття та відходи. Біля парканів дач поставили «свинушники» або, іншими словами, клозети, які у спекотну погоду розносили містом такий аромат, що перехожим доводилося затискати ніс та рот.

Проблеми були й із ресторанною системою. За відсутності інших закладів процвітав шинок «Балаклава» та пивна зала, в яких з ранку до вечора пиячили чоловіки, жінки та підлітки. Щоб залучати більше клієнтів, у цьому «ресторані» поставили більярдний стіл, що було диковинкою для тогочасної Голої Пристані. Поряд з «Балаклавою» постійно відбувалися бійки – найулюбленіша розвага п’яних.

Ось така була ситуація з одним із найближчих від Херсона курортів понад 100 років тому.    

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...