Ната Діденко: «Найбільше ціную можливість експериментувати, пробувати нове та невідоме»

Ната Діденко — мисткиня, працює у таких жанрах: витинанка, станкова і книжкова графіка, скульптура, станковий живопис

- Популярність графіки зіграла роль при виборі професії?

Я вступала до вишу в буремні 90-ті. Намагалася вступити двічі до технікуму на кераміку (бо обожнюю ліпити руками). Не вийшло. Тому обрала поліграфічний факультет КПІ, спеціальність художник-графік. Це був найближчий до моїх здібностей напрямок. Книжки обожнюю змалку. Жодних ілюзій. Виш обирала з найнижчим конкурсом. Вступила з першого разу, мабуть, це була моя доля.

- Творчі особистості зазвичай самовиражаються різними способами, пробуючи різноманітні техніки живопису і графіки. Яка техніка найкраще виражає тебе, твою індивідуальність?

Важко сказати, яка саме техніка виражає мою індивідуальність. Скоріше, моя індивідуальність - в експериментах з різними техніками, а також у пошуках нових прийомів у вже відомих техніках. Найбільше мені подобається шукати власну образотворчу мову, робити щось уперше. Зараз мої улюблені техніки - витинанка та паперова пластика. Тому що витинанка - рідкісна техніка, мало хто з митців працює з нею. А паперова пластика - вільний простір для експериментів в усіх сенсах.

- У дитинстві я вирізав сніжинки, прикрашаючи домівку, зокрема вікна. Виявляється, така діяльність є видом декоративного мистецтва та називається витинанка. Коли ти почала займатися цим більш серйозно?

Так, сніжинки - це витинанка. Більш серйозні речі, ніж сніжинки чи ляльки, я почала різати в студентські роки. Куратор мого курсу Василь Леонтійович Корчинський був витинанкарем, тож надихав і підтримував. На той час я різала симетричні чорні витинанки в народному стилі, дуже кайфова тема. Типу всередині дерево, а по боках коні, чи люди, або птахи... Традиційна сюжетна витинанка з властивостями оберега.

- Чим відрізняються ажурні витинанки від силуетних?

- Мені здається ажур - це просто дірочки, а силует - це окреслена форма. Я проти такого поділу. Витинанка є симетрична і несиметрична, у народному традиційному стилі та в сучасному. Я працюю в сучасному стилі, тобто творю графічні станкові твори в техніці витинанки.

- Що таке вириванки?

- Вириванка - це різновид витинанки, де витинаю без різальних інструментів, просто пальцями - тобто відриваю шматочки паперу. Уявіть собі, просто аркуш паперу і руки митця. Вириванка ще більш рідкісна техніка, ніж витинанка. Повністю ручна.

- Витинанки бувають одинарні і складні. У чому відмінність?

- Можна дійсно нарізати кілька аркушів витинанки різного кольору, а потім скласти їх шарами і таким чином досягти цікавих ефектів. Також витинанку можна поєднувати з колажем, тобто замість фону підкласти якісь цікаві спеціальні фони, наприклад, журнальні сторінки або кольорові фактури, зроблені фарбами.

- Зазвичай витинанки вирізають ножицями, але деякі твої роботи виготовлені за допомогою ножа. Що це за експеримент?

- Уперше, коли я спробувала різати ножем, мені здалося це нецікавим. Бо наче малюєш - усе видно, усе зрозуміло. Ножиці - то було зовсім інше відчуття, ніби скульптуру різьбиш. Згодом стало зрозуміло, що ножиці не дають мені вийти з декоративної чи наївної тематики. Ніж спрямував мою творчість у сучасне русло. Менше зусиль покладаю на технічні моменти й більше уваги приділяю сюжету, формі.

- А як ти створюєш малюнки, які будуть потім вирізатися?

- Надихаюсь, хапаю ідею з космосу, роблю невеличкий начерк. Потім малюю лінійний малюнок на звороті аркуша, який буду різати. Найбільше мене хвилює те, що не знаю заздалегідь, як саме буду різати. Тобто малюнок не несе інформації, які саме ділянки будуть вирізані, а які залишаться. Весь процес творчого пошуку пластичних рішень відбувається просто під ножем! Це імпровізація. Найдрайвовіший для мене момент миттєвої творчості «тут і зараз», без права на помилку/виправлення.

- І що, з першого разу виходить такий шедевр?

- Звичайно ж, ні! Перший варіант витинанки найчастіше лише показує моє рішення і є недосконалим. Проте я зазвичай не роблю малих ескізів, а ріжу ескізні варіанти в повному форматі. Буває,  що уже другий варіант мене задовольняє. А іноді вирізаю 3, 4, 5 повноформатних - аж до останньої, ідеальної.

- У 2014 році ти захопилася малюванням акрилом. Досі продовжуєш?

- Так, з акриловим живописом продовжую експериментувати. Маю кілька акрилових полотен, де використала витинанку в якості трафарету.

- Кого з майстрів української витинанки можеш виділити?

- У першу чергу Андрій Пушкарьов. Це майстер, витинанки якого мене надихнули зайнятись власним пошуком у цій техніці. А нещодавно я захопилася творчістю Олени Турянської, львівської дизайнерки. Концептуальна, абстрактна творчість.

- Назви декілька своїх найулюбленіших робіт. Є роботи, якими ти пишаєшся?

- Улюблених маю кілька. "Мелодрама" та "Істерн №1" із серії "Кінокартини". Також "Обійми та дотики" - еротична абстракція. "Збір кукурудзи" та "Сушка кукурудзи" з проєкту "Попкорн". "Маестрос" - витинанка-вириванка на тему танго. Цією роботою я пишаюсь.

- До речі, про танці. Одне із твоїх захоплень - аргентинське танго. Відвідуєш відповідні заходи?

- Я давно танцюю танго, обожнюю цей танець. Буваю на мілонгах (танцювальних танго-вечірках) та на танго-фестивалях. Танго - одна з улюблених тем у моїй творчості.

- Що для тебе найважливіше у творчому процесі?

- Найбільше ціную можливість експериментувати, пробувати нове та невідоме. Творити щоразу по-іншому, не повторювати себе чи когось - найвища насолода. Це ніби зазирати під ковдру Всесвіту. Там так багато цікавого, у темряві.

- У 2017 році ти представила авторський проєкт "Нове життя старих речей". Розкажи детальніше...

- "Нове життя старих речей" - то був проєкт для артрезиденції DEC ART. Резиденція базувалася в селі Мигово на Буковині. А проєкт був придуманий мною для учасників дитячого міжнародного табору DEC CAMP, на території якого була резиденція. Ідея була в тому, щоби дати старим речам друге життя, у процесі передати дітям основи творчого мислення, на противагу споживчому мисленню. Разом із дітьми ми зібрали старі речі в селі та творчо переробили їх на різноманітні цікаві штуки. З речей, які вже не можна використовувати за призначенням, ми зробили іграшки, головоломки, розвивальні та релаксивні девайси. Наприклад, немодний піджак перетворився на гру "Піджак". З пляшок вийшов водяний годинник, на кшталт пісочного годинника. Резиденція проходила в рамках програми "Україна без сміття", і я вважаю, що в подібний творчий спосіб пропагувати екологічні ідеї дітям - найкраще. Творчі знахідки проєкту "Нове життя старих речей" ми об'єднали в єдину інсталяцію "Килимок" і передали в місцеву школу.

- Поговоримо про кохання: що більше надихає: щасливе кохання чи нещасне?

- Нещасного кохання не буває. Принаймні, у мене. Кохання саме по собі - це і є щастя, яке надихає.

- Тобі важко вибачатися?

Вибачатися мені нескладно. Нормально ставлюся до можливості помилятися, тому припускаю, що можу бути неправа, або просто можу образити когось випадково. Вибачусь і піду далі.

- Оголена натура — твій особливий різновид натхнення, правда?

- Взагалі надихнути мене може будь-що, головне, щоби зачепило якусь емоцію. Але є одна тема, яка безвідмовно працює навіть попри моє бажання - це оголене людське тіло. Я навіть можу сказати, що ця тема - суцільне натхнення для мене. Коли я в пошуках натхнення, то найкращий вихід - запросити оголену натуру. Періодично влаштовую або відвідую оголені натурні сесії.

- Торік ти здобула перемогу в Open Call "Мистецька алея" (артоб'єкт). Скульптуру було встановлено у Києві. Поділися подробицями...

- Так, Urban Space за підтримки Культурного Фонду провів відкритий конкурс серед митців із наповнення громадського простору мистецтвом, яке оповідає про культурну історію міста. Твори, що промовляють до глядачів і передають пам'ять про діячів культури, культурні явища, пов'язані з вулицею Бориса Грінченка - тепер прикрашають стіну “Мистецької алеї”. Я обрала для свого дослідження тему, яка близька мені - історію українського джазу. Визначна постать у цій історії - Володимир Симоненко, ентузіаст, музикознавець, засновник української джазової школи, автор численних літературних праць з теми джазу, організатор джазових фестивалів. Саме цьому культурному діячеві присвячений мій твір, що здобув перемогу в конкурсі. Моя робота, що має назву "Український джаз", була задумана як своєрідна ода музикантам і любителям джазу. На конкурс представила композицію з кількох музикантів та танцюристів, які, власне, грають і танцюють. Історія українського джазу - це суцільна боротьба з радянською системою, поневіряння та розчарування. Мені хотілося втілити мрію тих джазменів - дати їм простір, щасливу можливість грати. Тому твір про радість, свободу і творчість.

У рамках проєкту було реалізовано лише фрагмент композиції - він отримав назву "Імпровізація". Це металева витинанка - силуети музикантів, вирізані зі сталевого аркуша методом лазерної різки. Двоє музик - Кентавр і Янгол - грають джаз у “Мистецькій алеї”, навпроти скверу. Ось така втілена ідилія. Повноформатна ж композиція включає чотирьох музикантів, двох танцюристів та найповажнішу публіку, що оточує і аплодує. Маю надію, що ця повна версія "Українського джазу" теж буде реалізована.

- А які проєкти на сьогодні тебе найбільше цікавлять?

- Маю чималий діапазон інтересів та професійних навичок. Тому беруся творити в різних напрямках і кайфую від розмаїття. Нещодавно вийшов перший із чотирьох модулів настільної трансформаційної гри в моєму художньому оформленні. Також я стала фіналісткою конкурсу з розробки колекційних іграшок. Зможу похвалитися, коли моя авторська колекція з 12 іграшок вийде втілена в матеріалі на полиці магазинів.

- Верхова їзда. Не викликає страх таке хобі?

- О, ні, обожнюю коней і все, що з ними пов'язано. Коні - то краса, натхнення, можливість бути в контакті з величезною живою істотою, набагато більшою за мене. Це наче доторкнутися до іншого світу. Найкращий відпочинок для мене - верхи на коні в полі чи в лісі. Кілька років поспіль я займалася конкуром - це стрибки через перешкоди верхи на коні. Невимовний драйв і досвід. Подолання власних внутрішніх перешкод. Незабутні моменти.

- Чи бачила ти коли-небудь безумство там, де пізніше розгледіла геніальність?

- Геніальність - це і є впорядковане безумство. А іноді невпорядковане. Геній - завжди вихід за межі звичного і "нормального".

- Ти тримаєшся за щось, що тобі давно пора відпустити?

- О, так, маю купу таких речей. Особливо за свої ілюзії тримаюсь. Хоча - хто знає, чи пора їх відпускати, чи ще ні. Я - невловимо мінлива істота, щомиті змінююсь, і навіть сама не встигаю стежити за власними змінами. Для мене зрозуміти те, що в мені відбувається - непосильна задача.

- Тобі випала можливість попрацювати з проєктивними метафоричними картами. Для чого вони?

- Проєктивні метафоричні карти - то окрема сторінка моєї творчості. Карти МАК, як їх скорочено називають (метафоричні асоціативні карти) - це робочий інструмент у практиці психологів, коучів та подібних спеціалістів. Зображення на таких картах - це метафори, що занурюють глядача до глибин підсвідомості. Створення таких метафоричних візуальних історій - для мене величезне задоволення. Я вже випустила в світ 10 колод метафоричних карт і не збираюсь зупинятися. Також я створила власний курс для авторів - початківців, які випускають власні авторські колоди МАК у моєму менторському супроводі. Метафоричні карти - шалено цікава тема, утилітарне використання мистецтва людиною для дослідження свого внутрішнього світу та його трансформації. Малювати такі карти мені подобається з двох причин: по-перше, я відчуваю, що ніби створюю унікальні ліки для людських душ; по-друге, сам процес малювання є чистою творчістю, бо беру ідеї просто з космосу і ніяк не обробляю їх, одразу увічнюю на папері. Знову ж таки, маю простір для імпровізації в повній свободі  Ну, а коли слухаю розповіді про те, як спрацювала та чи інша карта на терапії, - то відчуваю, яку важливу і корисну справу роблю.

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...