Підтримати нас

Як монтажник і верхолаз став скульптором і увічнив чотири покоління українських воїнів – історія Павла Жебровського

Автор статті
27 листопада 2023 16:10
1,038
Поширити:

Перетворити звичайне захоплення на мистецьку справу й відточити майстерність з аматорського до професійного рівня вдалося скульптору-самоучці Павлові Жебровському.

В окупації він не покинув улюблену справу, а після звільнення свого села, створив скульптурну композицію, яка зображує чотири покоління українських воїнів. Розповідаємо про творчий шлях митця та його життя в окупації.

Від монтажника – до скульптора

Павло Жебровський народився у Вінниці. Коли йому було три роки, сім’я переїхала до Херсонщини. Відтоді мешкає в одному мальовничому селі й цілком природно вважає себе місцевим.

З дитинства Павло мав схильність до творчості. Як сам про себе розповідає:

“Не любив малювати, а любив ліпити з пластиліну. Звідти все й пішло”.

Спочатку Павло ліпив якісь маленькі фігурки, але, набивши руку, почав зважуватися на якісь монументальні речі. З пластиліну зумів виліпити навіть фортецю Київської Русі з воротами, церквами, складами для зброї. За його словами, фортеця вийшла досить великою, майже метр на метр. На її виготовлення він витратив кілограми пластиліну.

Все так, як дитина грається в гру. Зараз Лего, а в мене тоді був пластилін, – пояснює Павло.

У дорослому віці на якийсь час інтерес до цього в нього згас.

Чим Павло тільки не займався. Відслужив у армії. Був монтажником-висотником і будував вежі мобільного зв’язку. Працював верхолазом – утеплював фасади висотних багатоквартирних будинків у Херсоні. Тепер зізнається, що в нього серце обливається кров’ю через руйнування по всій Херсонщині.

У доволі зрілому віці, років з п'ять тому, Павла знову навернуло до творчості. Тільки на цей раз він вирішив спробувати сили в створенні скульптур з каменю.

Перша робота

Без професійної освіти працювати з такими важкими й твердими матеріалами, як граніт, він не міг, і спочатку пробував різьбити на черепашнику. Однак у процесі роботи зрозумів: для цього все ж потрібне спеціальне обладнання, бо камінь то сильно кришився, то був надто твердим.

Після низки спроб і помилок матеріалом для роботи Павло вибрав газобетон.

Це матеріал, який я шукав, він легкий, крихкий, зручний в обробці. Я можу зробити з ним все, що завгодно, – захоплено розповідає майстер.

Він згадує, що поштовхом до різьбярства стала маленька скульптура лева, яку чоловік придбав для дому. Той лев дуже йому сподобався, але був замалим, а Павлові кортіло мати більшу скульптуру. Щоб не витрачати кошти, вирішив зробити її самотужки. Але спочатку довелося потренуватися.

Скульптура лева, створена Павлом

Першою він зробив скульптуру мавпочки. І хоча з початку виходило не дуже вдало, як він каже, грубо, але чоловік захопився й зупинитися вже не міг. Поступово вдосконалювався і ще до війни почав робити античні скульптури. Особливо йому подобалися колони. Він розрізняв три види колон. Зробив усі три, а тоді почав різьбити античні вази.

У дворі майстра

Найважче майстру-самоучці давалися скульптури людей. Без певних знань і навичок відтворювати риси людини було важко. Але Павла й це не зупинило. Спочатку він різьбив лицарів, обличчя яких були приховані під забралами. Їх робити було простіше. А тоді вже спробував сили у створенні жіночих фігур. Працював не тільки для душі, а й на замовлення. Хоча заробити на цьому не виходило, бо всі кошти вкладав у матеріали. Зізнається, що кам’яний пил негативно вплинув на його зір, але він готовий жертвувати власним здоров’ям заради мистецтва.

За роботою

Улюблена справа замість ліків

Незадовго до війни в Павла вже зібралася ціла колекція різноманітних скульптур: тварини, садові фонтани, козак з гарматою, Венера, медуза Горгона, та інші. Горгону Павлові замовив один хлопець у подарунок для своєї дівчини до дня її народження й відкриття салону краси. Та невдовзі почалася війна…

Вже ніякого салону ніхто не відкривав. День народження ніхто не святкував. Так воно і залишилось у мене, – згадує Павло.

Горгона

Залишився в колекції майстра й фонтан, який він робив взимку на замовлення жінки з села Миколаївської області. Вона планувала весною забрати замовлення, але почалась війна, і їхнє село розбомбили. Павло якийсь час підтримував з тією жінкою зв’язок, але згодом вона перестала відповідати. Тож наразі не знає чи вона жива.

А вже квітні 2022 року до села прийшли окупанти… Вони ходили по хатах з перевірками, питали, чи немає в селі чужих, перевіряли мобільні телефони. Однак такого шаленого тиску на місцевих, як в інших селах і в Херсоні, не було.

Нам пощастило. Якщо чесно, нам дуже пощастило. Я не знаю, з чим це пов'язано. Може, зачаровано наше село. Я б так хотів, щоб воно було таким і надалі, – зізнається Павло.

Навідувались окупанти й до Павлового подвір’я, яке за великої кількості кам’яних статуй нагадувало музей просто неба. Скульптури їх зацікавили. З деякими вони навіть фотографувалися. Але, на щастя, нічого не прихопили, тікаючи з села. 

Двір-музей 

Павло продовжував працювати й під час окупації. Вирізьбив дві скульптури в японському стилі Нецке та сліпого янгола. За його словами, улюблена справа стала для нього ліками для нервів і допомагала пережити нелегкі часи окупації.

Японська скульптура

Кацапи укріплюють район, риють бліндажі, рови. А я собі майструю і дивлюсь на них. Сльози навертаються. Бо розумію, що це друга лінія оборони. А ми якраз на краю села, – згадує Павло.

Він розповідає, як одному з його родичів наснився сон, мовляв, село звільнять 10-го числа. Це було ще до 9-го травня минулого року. Відтоді чоловік з хвилюванням очікував 10-й день кожного місяця. Коли 10 листопада звільнили Миролюбівку, він та його сусіди зібралися на краю села й виглядали. У них була заведена така традиція, коли стріляли наші, дивитися куди летять снаряди.

Стоїмо дивимося. Проводжаємо поглядами ті снаряди. Знаємо, наші ніколи не битимуть по селу. Тому сміливо стояли й дивилися, – пояснює Павло.

 

Козак, гармата та інше у дворі майстра

А тоді 10 листопада всі вже шуміли про звільнення сусіднього села й нетерпляче чекали, коли ж звільнять їхнє село.

Ну, думаю, сьогодні вже не прийдуть. Бо вже темно. Стою, дивлюся в далечінь, хоча трішки підсліпуватий вже, вдивляюся й бачу – у балочку спускається три коробочки. Я гукаю: Наші! І побіг, – згадує Павло з радісною усмішкою.

Після звільнення він продовжував творити й невдовзі вирізьбив символічну скульптуру Єнота, що тримає в лапах херсонський кавун. 

Єнот

А пізніше на прохання військових зробив скульптурну композицію, яка уособлює чотири покоління українських воїнів, що в різні часи боронили нашу землю. Ця композиція прикрашає в’їзд до села.

Найбільшою мрією для Павла сьогодні є перемога. А у мирному житті він і надалі створюватиме красу, яка, на його переконання, і рятує світ.

Історію зниклого художника В’ячеслава Машницького читайте в статті Лариси Жарких.

Більше новин читайте на нашому телеграм каналі
Поширити:
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
ОСТАННІ НОВИНИ