Підтримати нас

Вкрадені двічі: український вірменин Айвазовський, який візуалізував мрії сучасних українців

08 квітня 2024 17:00
665
Поширити:

Іван Айвазовський – не росіянин. Це рішення музею Метрополітен стало одним із найгучніших у 2023 році. Але чому росіяни вважали художника своїм? Його, вірменина, щирого кримчанина. Айвазовський брав участь в українському культурному житті, любив подорожувати Україною, мав тісні зв'язки й з Херсонщиною, зокрема, дружив із місцевими родинами, а його творчість є частиною української культурної спадщини. 

Саме Айвазовський став нав’язливою метою для росіян, які вимірюють вартість творів інших авторів, порівнюючи їх з аукціонними цінами на полотна Айвазовського, та викрадають його картини з українських музеїв в окупованих містах. Втікаючи з Херсона в листопаді 2022 року, російська окупаційна влада незаконно вивезла з Херсонського художнього музею три полотна Айвазовського. Де вони зараз – невідомо.

Картина Івана Айвазовського «Буря вщухає» в експозиції Херсонського художнього музею ім. О.Шовкуненка, 2021 рік. Місцеперебування вкраденого росіянами шедевра невідомо. Фото: Херсонський художній музей.

Але крім фізичного мародерства, Росія заперечує українську ідентичність Айвазовського. Просуваючи митця виключно як російського мариніста, замовчували український контекст його творчості.

Аж поки у лютому 2023 року один з найбільш відвідуваних музеїв світу Метрополітен у Нью-Йорку не «переписав» Айвазовського (а також Куїнджі та Ріпина) як українських художників. Росіяни збилися з ніг у пошуках аргументів на користь російської ідентичності майстрів, врешті-решт, підпис до робіт Айвазовського таки змінили: тепер він значиться вірменським художником, народженим в Російській імперії (нині Україна).

Сторінка з роботою Айвазовського «Корабель у місячному світлі» на сайті музею Метрополітен у лютому 2023-го (зверху) та у квітні 2024 р. (знизу).

Чи має Росія право називати Айвазовського «великим російським художником»? Чи варто дерусифікувати його постать? Щоб розібратися у цьому, згадаймо всі «неканонічні» факти життя видатного майстра, які росіяни послідовно «викреслюють».

Вірменин, але галицький

Для росіян факт народження «на території Російської імперії» вже достатній, щоб вважати людину росіянином.

Так, кримське місто Феодосія, де у родині вірменського крамаря народився син Ованес, якого світ знатиме як Івана Айвазовського, було частиною Російської імперії. Але ж предки художника до цього жили на Галичині. Якщо дотримуватися хронології, мандри родини виглядають так: у ХVIII ст. вони переселились із Західної Вірменії до Галичини, у 1812-му Ґеворк Айвазян переїхав до Криму, записавши своє ім’я на галицький кшталт: Костянтин Григорович Гайвазовський. Через 5 років у Феодосії, 29 липня 1817 року, і народився майбутній художник. Тож він – із галицьких вірмен. Айвазовський завжди вважав себе вірменином і ніколи не приховував своєї національності. Але попри це, весь світ вважав його російським митцем. Такий результат роботи російської пропагандистської машини.

Все життя Айвазянів-Айвазовських було міцно пов’язане з Україною, і бувши частиною вірменської діаспори, вони тісно взаємодіяли з українською і татарською національними культурами.

Іван Айвазовський. Кримські татари на березі моря. 1850

Натхненний бандуристами

Любов до України в майбутнього художника виплекав його батько-вірменин. Ностальгуючи за далекою батьківщиною, він охоче приймав удома мандрівних бандуристів з материкової частини України. Коли вони співали разом українські пісні, маленький Ованес пробував акомпанувати їм на скрипці, грати на якій вивчився самостійно. Через багато років на урочистому вечорі в Санкт-Петербурзі Айвазовський блискуче виконає на скрипці ці українські мелодії, почуті в дитинстві.

І художник, і його батько вільно володіли українською та польською мовами. Завдяки цьому Айвазовський у Венеції познайомився з Гоголем – просто почувши його українську. Знайомство переросло в міцну дружбу.

Був знайомий він і з Тарасом Шевченком – художник перед стажуванням за кордоном понад місяць жив на квартирі свого товариша по пейзажному класу Василя Штернберга, яку той ділив із майбутнім Кобзарем.

Іван Айвазовський. Весілля на Україні. 1892

Навчання

Мабуть, найулюбленіший аргумент прибічників погляду на Айвазовського як російського художника – навчання в Петербурзькій академії мистецтв.

Однак, по-перше, в імперії не було іншого навчального закладу для тих, хто мріяв про кар’єру художника. По-друге, талант Айвазовського проявився задовго до навчання у Петербурзі, Академія лише допомогла йому розвинути свої здібності. Але всі, хто переступив поріг цього навчального закладу, одразу ж зараховувались у «великі російські художники», і чим яскравішим був талант, тим міцніше «прибивався» до людини «ярлик».

До речі, на російський манер – Іваном почали називати Ованеса саме в академії.

«Мене тягне в Крим, до Чорного моря»

Маючи світову славу, Айвазовський міг жити де завгодно, але після навчання та подорожей він назавжди оселяється в рідній Феодосії, де проведе більшу частину свого життя.

«Мене тягне в Крим, до Чорного моря» – так казав сам Іван Айвазовський.

Він збудував у Феодосії будинок та майстерню, влаштував виставки, грошові надходження від яких передавав на благодійні цілі. Він став найбільшим благодійником міста: саме завдяки йому тут з’явилися водогін, музей старожитностей і живопису, навчальні заклади, був реконструйований морський порт, проведена одна з перших у Російській імперії залізниць. Та й свою картинну галерею разом із колекціями за заповітом художник передав у дар місту.

Іван Айвазовський. Схід сонця у Феодосії. 1855

Небажання Айвазовського жити в Петербурзі стало причиною його розлучення з першою дружиною Юлією Гревс – він волів залишатися в рідній Феодосії.

«Моя адреса: завжди у Феодосії» – писав Айвазовський у листі до засновника Третьяковської галереї Павла Третьякова.

У полоні українських пейзажів

Привласнюючи Айвазовського, російська пропаганда, запевняє, що виявити його зв’язки з Україною важко.

І справді: у біографії митця про Україну майже немає згадок. Але слово з біографії викреслити можна, творчість – складніше. Вся правда – у картинах. Творчість Айвазовського значно багатогранніша, ніж всім відома мариністика.

Україна стала однією з домінантних у творчості митця: Дніпро, степ, вітряки, українські хати. Навіть назви його полотен промовисті: «Українське весілля», «Очерет на Дніпрі», «Млин на березі річки», «Під час жнив», «Вітряки в українському степу на заході сонця» – і таких сотні. З десяток своїх картин художник присвятив українським чумакам. У цих полотнах, у пейзажах неймовірної краси, концентрується вся його любов до України. За словами російського бібліографа Миколи Кузьміна, свій кримський маєток Айвазовський облаштував так, щоб він нагадував «надто любимі українські хутори під далеким небом України».

Іван Айвазовський. Чумаки в Малоросії. 1890

Дружба з Фальц-Фейнами

Все своє життя Айвазовський тяжів до культурного українського суспільства і часто подорожував по містах України. Мав він і тісні зв'язки з Херсонщиною, товаришував із родиною Фальц-Фейнів, які на той час були найбільшими місцевими землевласниками, потужними підприємцями, яких називали королями таврійських степів, королями вівчарства і яких зараз частіше згадують як засновників заповідника Асканія-Нова.

Щоліта, повертаючись із Петербурга до Криму, Айвазовський зупинявся у них, мав у маєтку Преображенка свою кімнату, облаштовану під майстерню, дарував друзям свої твори. До речі, появі низки його картин української тематики сприяла саме Софія Богданівна Фальц-Фейн. Вона мала цілу галерею картин художника, яку тогочасна преса називала кращою, картини Айвазовського прикрашали стіни її маєтку в Преображенці, були і в Асканії-Нова. Цікаво, що для своєї давньої подруги Айвазовський писав по кілька варіантів одного сюжету, давав їй обрати те, що більше сподобалося, і неодмінно дарував. На жаль, це шедеври не збереглись – все було знищене у полум’ї революційних подій.

Можливо, приїздив Айвазовський і до Херсона – принаймні, його роботи були представлені на першій виставці Херсонського товариства любителів витончених мистецтв, про що писали херсонські газети. А у 1857 році з-під його пензля вийшла картина «Очерет на Дніпрі поблизу містечка Олешки».

Іван Айвазовський. Очерет на Дніпрі поблизу містечка Олешки. 1857

«Надихався російською культурою»

Росіяни вважають, що «велика російська культура була натхненням» Айвазовського. Насправді ж про український контекст творчості мистецтвознавці просто замовчували, не виставляли на престижних виставках, наголошуючи лише на майстерності художника як мариніста.

Не можна сказати, що російські реалії взагалі не знайшли відображення у творчості Айвазовського. Вони були. Писати російський флот було роботою майстра – живописця Головного Морського штабу Російської імперії, тож винесемо його батальні марини за дужки.

За межами «основної роботи» російська тематика не була частою гостею на полотнах великого майстра (об’єктивно, таких робіт значно менше, ніж, «українських», «вірменських» або «османських»). Погляд художника на імперію був безжальним і саркастичним. Деякі твори росіяни воліють навіть не згадувати. Наприклад, «Пожежа в Москві в 1812 р.» практично не експонується. Подарована художником Миколі І на 25-річчя його коронації, картина перебуває у фондах московського Кремля. З того часу вона демонструвалася публіці лише двічі – на виставці одразу після написання та у Третьяковці у 2016-му на виставці до 200-річчя Айвазовського. Цей московський апокаліпсис, охоплений полум’ям Кремль, синьо-жовта пожежа – справжня візуалізація мрії сучасних українців, висловлена у фразі: «Нехай Москва палає!»

Іван Айвазовський. Пожежа в Москві в 1812 р. 1851

Такий саркастичний подарунок виглядає досить дивно. Додамо сюди ж і критику російської влади, яка також знайшла відображення у творчості майстра. Картини «Роздача продовольства» та «Корабель допомоги» – реакція Айвазовського на голод в Росії 1891-1892 років, який влада не могла подолати без американської допомоги. Це була одна із тих сторінок історії, яку росіяни старанно намагалися приховати. Обидві картини були категорично заборонені до показу в Росії, бо полотна нагадувати про нікчемність монарха, який і спровокував голод. Пізніше, під час візиту до Америки живописець подарував ці роботи вашингтонській галереї Коркорана на знак подяки за допомогу Росії. А зображення завантаженої хлібом «російської трійки» під американським прапором і досі тригерить любителів «русского міра», бо «принижує національну гідність росіян».

Іван Айвазовський. Роздача продовольства. 1892

Злочинні наміри та дії

Залишається лише сподіватися на те, що вкрадене повернеться додому, а не повторить долю полотна Івана Айвазовського «Місячна ніч», викраденого з українського Сімферопольського художнього музею після окупації Криму у 2014 році. Те, що картина з 2017 року розшукується Інтерполом, не завадило у лютому 2024-го виставити її в Москві на аукціоні та продати за майже мільйон доларів. Країна-мародер традиційно нехтує міжнародним правом і зупинятися не збирається.

І варто руйнувати російські міфи та підкреслювати українські аспекти творчості митців, яких Росія вперто привласнює собі.

  • Ще одна двічі вкрадена росіянами мистецька особистість – український «батько російського футуризму» Давид Бурлюк
  • Поміж творів мистецтва, викрадених окупантами з Херсонського художнього музею, – три полотна пензля Івана Айвазовського.
  • До розслідування пограбування херсонських музеїв долучається ФБР.
Підтримати нас можна тут https://base.monobank.ua/
Поширити:
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
ОСТАННІ НОВИНИ