Вкрадені двічі: русифікація Курщини в картинах українця Костянтина Трутовського

Уродженця Курська Костянтина Трутовського (1826-1893) росіяни називають виключно «російським» художником. Тож не дивно, що його полотно «Біля річки» опинилося серед тих, які окупанти викрали з Херсонського художнього музею. Вони й не приховували, що однією із цілей їхнього артполювання в Україні було «насамперед російське мистецтво».

Але придивіться: хіба ж це сцена з російського життя? Українська вишита сорочка, білі хати-мазанки, типово український пейзаж...

Костянтин Трутовський. Біля річки. 1878. Полотно, олія. Картина викрадена окупантами з Херсонського обласного художнього музею ім. О. Шовкуненка, її місце перебування не визначено. Фото: Херсонський художній музей

І це далеко не єдина картина митця, присвячена українській тематиці, Україною просочена вся його творчість. Трутовського називають продовжувачем реалістичних традицій живопису Тараса Шевченка, художником, який створює панораму життя українського селянства. Та й самі ж росіяни порівнюють його з нашим Шевченком – але вже як з поетом:

Мабуть, не враховувати «українськість» Трутовського все ж було неможливо, тож вряди-годи в російських джерелах зустрічається «альтернативна» ідентифікація художника: «російський і український». Та частіше – саме «російський». Але чи мають росіяни право привласнювати митця, який свідомо присвятив себе служінню українському народові?

Костянтин Трутовський. Колядки в Малоросії (Колядки в Україні). Не пізніше 1864. Полотно, олія. Державний Російський музей (Санкт-Петербург).

«Народився в Курську»

Факт народження в Російській імперії – один із найулюбленіших аргументів росіян на користь «російськості» відомих персоналій. У випадку з Трутовським їм пощастило: художник народився в Курську – місті, яке перебуває у складі РФ.

Але «під Москвою» Курщина і Курськ, найдавніше місто Східної Слобожанщини, були не завжди. Це стародавні сіверські землі, що в часи України-Русі були частиною Чернігівського князівства, саме у Курську в 1164–1178 роках князював Ігор Святославич – герой «Слова о полку Ігоревім». У XIV столітті Курськ входив до володінь Київського князя Володимира Ольгердовича і згадується у «Списку руських міст далеких і близьких» саме як «київське» місто. В кінці XVII століття після стрілецького бунту кількість мешканців міста значно зросла – через, як зазначено в «Путівникові по Курську» видання 1902 року, «водворєніє сюди московських стрільців» (і це було далеко не останнє переселення, пізніше місто активно заселялося російськими «служивими людьми»). Там же вказано, що у 1708 році Курськ був приписаний до Київської губернії, а в 1719-му він вже був у Білгородській провінції (пізніше губернії). Губернським містом Курськ став у 1780 році.

У ХІХ столітті Курщина стала помежів’ям українсько-російських етнічних територій, і на той час Курськ вже був зросійщеним провінційним містом Російської імперії, де переважало російське населення.

Частка українськомовного населення в повітах Курської губернії за даними перепису населення 1897 року. Курський уїзд має один з найнижчих показників – 0,97%. Джерело: ZxcvU, CC BY-SA 4.0, via Wikimedia Commons

Однак у будинку свого діда в Курську Кость Трутовський лише народився – перші 9 років життя він виховувався в батьківському маєтку, у слободі Попівка-Семенівка на Харківщині (зараз це село Попівка Краснопільського району на Сумщині, біля російського кордону), і змалку ріс серед української культури.

Костянтин Трутовський. Одягають вінок. Не раніше 1893. Харківський художній музей

«Навчався в Російській імперії, дружив з Достоєвським»

Імператорська академія мистецтв була єдиним художнім закладом у Російській імперії, тож якщо юнак бажав мати художню кар’єру, то навчання у Петербурзі він не міг оминути, але цей факт зовсім не робить Трутовського росіянином.

До Академії були 4 роки навчання у приватному пансіоні в Харкові та Миколаївське інженерне училище в Петербурзі. Це правда, що в училищі навчався Кость Трутовський разом із Михайлом Достоєвським, навіть вступив з ним до революційного гуртка петрашевців. Він лише випадково врятувався від арешту та смертного вироку, який згодом арештованим у цій справі замінили каторгою. Товаришував він і з іншими інтелектуалами імперії, і це не дивно, адже з 1850-х років Трутовський був визнаним майстром побутового жанру, чиї картини мали велику популярність.

Навіть більше: саме в Петербурзі Трутовський відчув себе українцем, почав шукати українське середовище, познайомився з Тарасом Шевченком, став близьким до українофільських кіл журналу «Основа». Знайомство з «петербурзькими українцями» найсуттєвіше вплинуло на тематику творчості художника, і сталося це у 1860-му, коли художник отримав звання академіка.

«Ілюстрував творчість російських письменників»

Такий факт є, але ті ж росіяни, перш за все, згадують ілюстрації не до творів Пушкіна або Лермонтова, а до повістей Миколи Гоголя – і це не дивно, адже в них було змальоване українське село. Ці ілюстрації були одним із перших мистецьких успіхів Трутовського.

Костянтин Трутовський. Ілюстрація до повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота»

Ілюстрував він і оповідання Марка Вовчка, і твори Тараса Шевченка, зокрема його поему «Гайдамаки». З моменту зближенням з Шевченком у 1860 році творчість Трутовського взагалі можна назвати україноцентричною.

Найбільшою художньою удачею Костянтина Трутовського вважається картина «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром», яка ще відома під назвами «Кобзар над Дніпром» або «Кобзар на Дніпрі». Могутня постать Шевченка впізнається безпомилково, але разом з тим вдягнений у звичайну одежу поет так схожий на простого українського селянина.

Костянтин Трутовський. Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром. 1875. Національний музей Тараса Шевченка в Києві

«Все життя прожив у Росії»

Російська імперія не дорівнює Росії. Проживання Трутовського на суто російських територіях не було постійним. Задушлива атмосфера імперського Петербурга обтяжувала, і після навчання художник повертається на батьківщину, де живе з родиною, як і в дитинстві – в Харківській та Курській губерніях. Трутовський так писав про свої заняття в маєтку:

Але епізодично у столицю імперії він навідується. Потім, у 1870-х, був ще «московський» період – художник понад 10 років працював у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Основну ж частину свого життя він провів на Слобожанщині, у 1860-80-х роках багато подорожував Україною, робив натурні замальовки, збирав фольклор. У найкращих творах він зобразив українські реалії, відображаючи характерні риси народного побуту, оспівуючи незрівнянну красу місцевих краєвидів, часом ідеалізуючи рідні серцю села.

Костянтин Трутовський. Великдень в Україні. 1883

Слобожанщина була для Трутовського джерелом натхнення, і він не міг зрозуміти, чому художники надають перевагу італійським пейзажам і не помічають того, що є поруч: красу природи та людей з їхніми чудовими обрядами та звичаями. Своїми творами митець прагнув зберегти для нащадків дух українства, який зникав через активну політику русифікації. Він бачив, як українська мова та звичаї поступово розчинялися. Звідси і його тихий сум за тією українською ідилією, яка поступалася місцем зросійщенню, звідси риси сентименталізму й романтизму у творчості художника.

Свідок русифікації Курщини

Відобразив Трутовський і процес русифікації української Слобожанщини. Через Курську губернію не тільки проходила етнічна межа між зонами розселення українського та російського народів. Саме тут у другій половині ХІХ століття почались і активні міграційні процеси: українці з Курщини переїздили на південні землі (в тому числі й у Херсонську губернію), а замість них приїздили росіяни. Зокрема, російському заселенню присвячені роботи художника «Переселенці в Курській губернії» та «Хоровод в Курській губернії».

Костянтин Трутовський. Переселенці у Курській губернії

У «Переселенцях в Курській губернії» тимчасовий табір росіян-переселенців контрастує із заможним українським селом. Краєзнавиця та журналістка Ганна Черкаська так характеризує цю картину:

Друга картина, «Хоровод в Курській губернії», начебто показує веселощі: селяни напідпитку в російському народному вбранні танцюють посеред українського села, маркерами якого є біленькі хати-мазанки. Але це начебто святкове дійство зовсім не радує, і це відмітив тогочасний журнал «Соврємєннік»:

До речі, саме за «Хоровод...» у 1860 році Трутовський отримав звання академіка.

Підсумувати процеси, які відобразив художник у другій половині ХІХ століття, можна цитатою з роботи науковця Петра Вольвача «Геноцид або чому зникають українці на неосяжних просторах російської Імперії?»:

Костянтин Трутовський. Хоровод в Курській губернії. 1860. Полотно, олія. ​​Третьяковська галерея (Росія)

Очевидно, з Україною та українською культурою Трутовського пов’язує значно більше, ніж з російською. Однак належність до українського культурного поля зовсім не була для росіян завадою у намірі привласнити відомого митця. Це відбувалося як у царські часи, так і в радянські.

І прикладів таких безліч. Зокрема, ми вже писали про художників, вкрадених росіянами фізично (їхні твори поцуплені окупантами з Херсонського художнього музею) та інформаційно (всі вони зараховані виключно у «великі російські художники»). Серед них український вірменин Іван Айвазовський, бунтар козацького роду Іван Крамський, український «чарівник» в Європі Іван Похитонов, щирий українець Микола Пимоненко, український «батько російського футуризму» Давид Бурлюк. І таких постатей надзвичайно багато. Тож далі буде.