Вкрадені двічі: український «чарівник» в Європі Іван Похитонов

Мініатюра Івана Похитонова «Пікет на березі річки. Захід сонця» була першою роботою, яку впізнали серед купи викрадених із Херсона картин в окупованому Криму, в Центральному музеї Тавриди. Фактично, Херсонський художній музей з неї й розпочав процес ідентифікації вкраденого. Але фізичному викраденню передувало викрадення інформаційне.

Мініатюра Івана Похитонова «Пікет на березі річки. Захід сонця» з колекції Херсонського художнього музею та фото викрадених окупантами робіт на підлозі Центрального музею Тавриди (Сімферополь, Крим), зняте одразу після пограбування – на початку листопада 2022 року. Джерела: Херсонський обласний художній музей ім. Олексія Шовкуненка, Таня Адамс / Facebook

Колись художника Івана Похитонова (1850–1923), уродженця Херсонської губернії, називали «чарівником», його ім’я гриміло по всій Європі, паризькі торговці картинами  зліталися до нього, пропонуючи найвигідніші контракти, його мініатюри розкуповували за великі гроші, ледве ті потрапляли на виставки до художніх салонів, і навіть наперед... Тоді росіяни ще називали цього геніального самоука «більше французьким, ніж російським художником».

Сьогодні ж російські джерела наголошують, що він виключно російський – і водночас самі зізнаються: «Але широкої популярності в Росії у нього не було і немає досі». З 26 років Похитонов жив і працював переважно в Європі, тому й ідентифікують його зазвичай як українсько-франко-бельгійського майстра.

Як доказ того, що художник був своїм в Європі – цитата з книги М. Рутковського «Іван Похитонів», виданої у Празі 1925 року:

Сторінки книги М. Рутковського «Іван Похитонів»

А онук Івана Похитонова Ігор Маркевич, відомий французький диригент, піаніст і композитор, вважав свого діда саме українським художником.

Тож чому Росія попри все називає Похитнова виключно російським художником? На які факти спирається і чи варто їм довіряти? Розберімось.

Народився в Російській імперії

Народився Іван Похитонов в Україні – у маєтку Мотронівка Херсонської губернії. Нині ця територія перебуває в межах Кіровоградщини. А оскільки існує деяка плутанина з Мотронівками, то місце народження художника на сучасній мапі України визначають у різних населених пунктах. І кожне село, що може претендувати на статус родинного маєтку митця, є українським, хоча і входило до складу Російської імперії. Але ж народження на території Російської імперії не робить людину росіянином за національністю.

Батьками майбутнього художника були українець Павло Похитонов і сербка Варвара Бєліч. Про матір практично нічого не відомо, а батько був відставним офіцером, що отримав дворянський титул, з роду запорозьких козаків.

Іван Похитонов. В степу навесні. Матронівка. 1869

Має російське прізвище

Українське походження Івана Похитонова сумнівів не викликає, а закиди, що він має суто російське прізвище, легко пояснюються русифікацією, яка часто траплялася за часів Російської імперії. Дід – Похитон, батько – вже Похитонов. Цікаво, автор цитованої вище книги використовує правопис, притаманний підавстрійській Україні, і прізвище художника дає як «Похитонів».

І хоча більшість російських джерел пише про «незрозумілість етимології» цього прізвища, навіть серед них є такі, які вказують його походження від прізвиська «Похитон», «найвірогідніше, утвореного від українського діалектного слова «похит», воно має значення гойдання, розгойдування». Ну, а українцям слово «хитатися» зрозуміле і без перекладача.

Ще один нюанс: з п’яти відомих носіїв прізвища «Похитонов», про місце народження яких є відомості, чотири народилися в Україні: один у Миргороді, троє – в Херсонській губернії.

Іван Похитонов. У степовій смузі

Навчався в Росії

Один з найулюбленіших доводів на користь «російськості» митців – факт навчання у Петербурзі або Москві. Але з Похитоновим це взагалі не спрацьовує. Він і справді деякий час навчався у Москві – у Петровсько-Розумовській сільськогосподарській академії, але невдовзі його виключили за зв’язок із терористами-«нєчаєвцями» та відправили на заслання додому під нагляд батька й поліції. Головне у цій історії не малий термін навчання, а той факт, що вчився в Росії він не на художника.

Згодом він продовжив навчатися в Одесі на факультеті природничих наук Імператорського Новоросійського університету і малював, бо любив малювати з дитинства, але професійно цьому не навчався.

Техніка Похитонова справді унікальна: він писав свої мініатюри на дощечках лимонного або червоного дерева найтоншими пензлями, використовуючи лупу та скальпель, а потім полірував роботи риб'ячою кісткою.

Був «передвижником»

Чомусь росіяни вважають причиною зараховувати митців до російських художників факт перебування у числі «передвижників». Але «передвижників» не можна назвати виключно росіянами, насправді ж серед них чи не більшість або етнічні українці, або митці, чиї життя і творчість були тісно пов’язані з Україною: Микола Ге, Іван Крамський, Архип Куїнджі, Микола Пимоненко, Ілля Ріпин, Микола Ярошенко та багато інших.

Передвижники справили на Похитонова незабутнє враження, і після відвідування в Одесі у 1876 році пересувної виставки він вирішив навчатися живопису за кордоном. До «передвижників» він долучиться пізніше, майже через 20 років – 1895-му.

Свій в Європі

З 1876 року до самої смерті Похитонов майже постійно проживав за межами Російської Імперії, час від часу навідуючи рідні краї. Дебют художника-самоука в салоні на Єлисейських полях був вдалим – його картини успішно продали. Вже на початку 1880-х ім’я Похитонова було відоме всьому художньому Парижу. Французи порівнювали його з «малими голландцями», з художником-мініатюристом Мейссоньє, знаменитим на той час.

Мистецтвознавець Еміль Вітмійор так свого часу писав про Івана Похитонова:

 Іван Похитонов. Валлонське село Юпіль. 1912

У Парижі він знайомиться з багатьма художниками, заводить тісну дружбу із земляками-українцями – Сергієм Васильківським, Миколою Кузнєцовим, Петром Левченком. Краєзнавиця та журналістка Ганна Черкаська так описує першу зустріч українських художників з Похитоновим:

До речі, художник майже до останніх років життя продовжував навідувати свою батьківщину, і серед є французьких та бельгійських пейзажів Похитонова є чимало українських краєвидів.

Виконував імператорські замовлення

У 1904 році Похитонов стає дійсним членом Імператорської академії мистецтв із батального живопису – і це попри відсутність професійної освіти! Це звання художник отримав за виконання царського замовлення – невеликі панно, що зображували місця боїв у Болгарії під час російсько-турецької війни 1877–1878 рр., де Олександр III, тоді ще спадкоємець престолу, ставав табором. І цей факт росіяни також використовують на користь російської ідентичності Похитонова. Слідуючи за такою логікою, вони можуть визнати «своїм», наприклад, одного з наймодніших портретистів ХІХ ст. – німецького художника Франца Ксавера Вінтергальтера, бо той 1857 року написав портрет імператриці Марії Олександрівни...

Однак Похитонов брав не всі імператорські замовлення, наприклад, відхилив дуже вигідну пропозицію увічнити найпомітніші пам'ятки релігійної архітектури Стародавньої Русі. Художник вагався, але зрештою вирішив відмовитися і залишитися в Бельгії.

Іван Похитонов. Вечір в Україні

Недолугість кожного з цих тверджень  не заважає російським «мистецтвознавцям» привласнювати творчість художника виключно собі. Ігноруючи українське коріння та приналежність Івана Похитонова до українського та європейського контексту, Росія представляє його світові виключно як носія «російської культури». Підкреслюючи українську ідентичність митців, ми руйнуємо міфи, нав'язані Росією, та розкриваємо справжнє обличчя країни-мародера. Серед художників, вкрадених росіянами фізично та інформаційно – український вірменин Іван Айвазовський, бунтар козацького роду Іван Крамський, щирий українець Микола Пимоненко, український «батько російського футуризму» Давид Бурлюк. І далі буде.