"Україною пішки". Хроніки проєкту
Подорож завжди викликає купу емоцій. А якщо ще й автостопом, без історій і пригод точно не обійтися. Та наші героїні пішли далі…
Шостого червня українська письменниця, авторка детективів Ксенія Циганчук та дослідниця життя Наталія Шнурик розпочали реалізацію свого проєкту #україноюпішки, #пішкиРівнеОдеса, у рамках якого заплановано здійснити піший похід з Рівного до Одеси (орієнтовно 650 кілометрів). Скільки часу займе ця подорож, не загадують. Вони будуть проходити безліч населених пунктів, шукати красоти нашої України у звичайних, нерозпіарених місцях, багато фотографувати і знімати відео своєї подорожі, спілкуватимуться з людьми, котрих зустрінуть на шляху і багато-багато йти пішки.
Ночувати планують у придорожніх готелях або проситимуться переночувати до місцевих жителів. За словами мандрівниць, вони вірять, що світ саме такий, яким ми хочемо його бачити. Українці привітні, добрі та гостинні.
6 червня потрапили на день міста Острог. Видавництво "Фоліо" допомогло тут з ночівлею - оселилися в оновленому гуртожитку Острозької академії. Молодіжна рада Острога провела цікавезну екскурсію і зробила подарунки. Місто круте і дуже затишне, хоч і маленьке. Ввечері 7-го прийшли в Ізяслав і 8-го цілий день там провели. Коротку оглядову екскурсію історичними цікавинками міста для Ксенії Циганчук та Наталії Шнурик провела провідний методист Ізяславського будинку культури Інна Жерновая. Так складалося, що дівчата мали ночувати після Ізяслава в селі Пеньки, але не знайшли там нікого, тому вирішили йти з Ізяслава відразу в Старокостянтинів.
Тут уже побували:
- Острог
- Ізяслав
- Старокостянтинів
- Бабине
- Хмільник
- Літин
- Вінниця
Як пише в себе на сторінці в соцмережі Ксенія Циганчук:
"Спершу я хотіла йти у похід сама, проте потім зрозуміла, що це було б небезпечно. До речі, так сказало і 99 відсотків моїх друзів, лише кілька знайомих не побачили у цьому нічого небезпечного. Відверто скажу: відтоді я засумнівалася у тому, що вони мої справжі друзі. Таким чином, я почала шукати компанію серед знайомих, потім за допомогою соцмереж та ЗМІ. Наталія Шнурик відгукнулася майже відразу. Тільки от піти у похід у вересні, як планувалося, вона не змогла, оскільки переїжджала до іншого міста. Я продовжила шукати далі. Чимало моїх знайомих з ентузіазмом сприйняли задум, дехто навіть казав, що залюбки пішов би, якби не діти, робота, гроші, невпевненість у власних силах і т. д. Коли на допомогу прийшли ЗМІ і соцмережі, мені почали писати різні люди: хтось відмовляв, хтось тролив, дехто пропонував непристойності, а деякі хотіли вирушати у похід. Тільки останніх було дрібка. Я ж поставилася до вибору серйозно: це не жарт йти кілька тижнів з людиною пліч-о-пліч. А ще зважаючи на мізантропа, що живе у мені... Та й я мала бути впевнена, що людина витривала і добре фізично підготовлена, аби не сталося так, що посеред шляху я залишуся сама".
Тож бажаємо мандрівницям успіху в здійсненні задуманого. А ми своєю чергою інформуватимемо читачів про подальшу подорож. Далі буде…
