Тримати і триматися. Як живе Херсон через три роки після деокупації
-v1-original.webp)
-original.webp)
Херсон пробув під окупацією майже дев’ять місяців – із березня по листопад 2022 року. Після звільнення 11 листопада місто знову стало вільним, але залишилося фронтовим. Російські війська щодня обстрілюють Херсон – з артилерії, мінометів, авіації, також атакують дронами. Працювати, жити, волонтерити та розвивати бізнес тут доводиться буквально під вогнем.
Херсонці розповіли, як змінилося їхнє життя за три роки, – як вони тримаються та допомагають триматися місту.
“У людей є потреба в реабілітації та поверненні до нормального соціального життя”
Після звільнення Херсона волонтерка Товариства Червоного Хреста України Наталя Шатілова з командою одразу взялися за допомогу людям – доставляли продукти, ліки, речі, підтримували родини з дітьми, літніх і тих, хто втратив дім.
Волонтерка херсонської організації Товариства Червоного Хреста України Наталя Шатілова. Фото Олександра Андрющенка / ”Вгору”
Волонтери їздили навіть у зруйновані райони, уникаючи мін і обстрілів, координували логістику, забезпечували психологічну підтримку. З часом додали навчання з першої допомоги та мінної безпеки.
Фото Наталії Шатілової
Тепер основна увага – на довгостроковій допомозі: медикаменти для хронічно хворих, підтримка сімей із дітьми, реабілітація поранених.
Фото Наталії Шатілової
“Є потреба в реабілітації людей, в протезуванні та в поверненні до нормального соціального життя, бо після поранень людьми треба займатися”, – зазначає Наталя Шатілова.
Завдяки співпраці з владою в місті з’явилися безпечні простори й громадські центри.
“У нас не працюють в офлайн-режимі заклади освіти, тому навчання проходить в онлайні. Дітей залишається в Херсоні достатньо, і треба щось робити для того, щоб вони соціалізувалися та не втратили навички комунікації. Намагаємося реалізувати багато програм якраз для дітей та молоді, щоб вони не “загубилися”, а розвивалися та мали ті послуги та сервіси, які мають діти в інших більш безпечних районах України”, – розповіла волонтерка.
Освітньо-тренінговий центр “СВОЄ. Фото Олександра Андрющенка /”Вгору”
Попри небезпеку, команда продовжує працювати.
“Погіршення безпекової ситуації відбувається не те, що з кожним роком, а з кожним тижнем. Потрохи відсікається частина міста. Якщо це було спочатку передмістя, то зараз половина Дніпровського району недоступна для нормального перебування та проживання” – зазначила Наталя Шатілова.
Та волонтери не здаються: допомагають, підтримують та вірять у життя.
“Бажаємо всім бути цілими, неушкодженими, живими, в здоровому глузді та твердій пам'яті. Щоб ми всі разом наближали перемогу та жили далі довго та щасливо” – підсумувала вона.
"Займатися хобі просто неба зараз небезпечно"
Через постійні обстріли дозвілля у Херсоні обмежене, але містяни все одно шукають способи залишатися активними. Один із них – Олексій Гайдук, організатор мотоспільноти “11.11” і власник однойменної кав’ярні.
Фото Олексія Гайдука
До війни було багато бігунів, велосипедистів, творчих об’єднань. Тепер більшість виїхала, а катання просто неба стало ризикованим.
.webp)
Фото Олексія Гайдука
“Зараз набагато небезпечніше, то ж ми їздимо по окремих районах. Хоча у Херсоні всюди може “прилетіти”. Ми все одно збираємося”, – поділився Олексій Гайдук.
Його кав’ярня “11.11” стала місцем зустрічей мотоциклістів, а в річницю звільнення відкрили ще й бургерну. Це – символ того, що Херсон живе.
Кав’ярня та бургерна “11/11”. Фото Олени Гнітецької/”Вгору”
“Для багатьох людей, які не в Херсоні живуть, це ненормально, – зазначає Олексій. – І є такі люди, які ще якусь гидоту можуть написати, що ви там в Херсоні взагалі жируєте, ви там повинні всі вмирати та страждати, а ви на мотоциклах їздите. Проте більшість людей реагують нормально. Для багатьох наші виїзди зараз – це підтримка психологічна, люди в захваті від того, що ми робимо. Катаємося з задоволення, наскільки це можливо і дозволяє ситуація в Херсоні”.
Олексій Гайдук. Фото Олени Гнітецької/”Вгору”
“Ми навчилися в цих реаліях жити. Не виживати, а саме жити”
Війна змінила й роботу комунальників. Ті, хто раніше садив квіти, тепер працюють у бронежилетах, касках та з аналізаторами дронів.
Старша майстерка КП “Парки Херсона” Ольга Чупікова каже: “Кожного ранку, виходячи з дому, ми знаємо, що можемо опинитися під обстрілом, під вибухом, під дроном”.
Старша майстерка виробництва комунального підприємства в “Парки Херсона” Ольга Чупікова. Фото Олександра Андрющенка /”Вгору”
Її бригада прибирає території, ліквідовує наслідки уражень, допомагає людям, розчищає дороги для рятувальників.
Найважчим було дочекатися звільнення. Ольга розуміла, що після цього Херсон опиниться під вогнем, але була готова, бо життя в окупації називає пеклом. Попри ризик, комунальники залишаються в місті. Вона наголошує, що це їхній свідомий вибір: вони не хочуть покидати свій дім і своє місто.
Працівники комунального підприємства “Парки Херсона”. Фото Олександра Андрющенка /”Вгору”
За її словами, люди вже навчилися жити у цих реаліях: не виживати, а саме жити, приймаючи ризики як частину повсякдення.
Вона каже, що своє завдання бачить у відновленні життя Херсона: “Попри все, попри небезпеку, ми продовжуємо жити та наповнювати життям наше місто”.
Ольга Чупікова. Фото Олександра Андрющенка /”Вгору”
Три роки після звільнення - це не час спокою, а час стійкості. Херсон не зламався. Люди, які тут живуть, працюють і допомагають іншим, щодня тримають місто – і одне одного.
Тримати та триматися – формула, завдяки якій Херсон досі стоїть.
-original-(2)-preview.webp)
-preview.webp)
-original-preview.webp)