“Ми звикли жити в красі”. Історія херсонки, яка, попри важкі втрати, дбає про красу рідного міста

Війна принесла в життя херсонки Ольги Чупікової важкі втрати, але не зламала її духу. Ольга втратила на фронті єдиного сина, її будинок і розсадник рослин знищили окупанти, а кар'єра ландшафтного дизайнера здавалася втраченою. Та попри все, Ольга продовжує дбати про зелені насадження Херсона. 

Повернення до справи життя

Ольга Чупікова фахівчиня садово-паркового господарства комунального підприємства “Парки Херсона”. За її словами, – це робота, про яку мріяла під час окупації.

"Ми, українці, завжди намагалися створити навколо себе красу. Ми звикли жити в красі. І ніяка війна цього не змінить, – запевняє Ольга."

До повномасштабного вторгнення близько 25 років вона займалася  ландшафтним дизайном. А чоловік Ольги, хоч і не мав спеціальної освіти, за її словами, був художником за покликанням, умів побачити майбутню форму у звичайному камінні та створював унікальні водоспади та альпійські гірки. Удвох вони мали успішний сімейний бізнес, а з 2013 року розвивали власний розсадник рослин у селі Праві Саги на лівому березі Херсонщини. Там вирощували тисячі саджанців звичних для регіону та екзотичних дерев і кущів –  ялівців та ялин, сакур, кедрів та багато іншого.

"Це було настільки моє, з отакого живця виростити п'ятиметрову ялину – то просто нереальні відчуття. Шістнадцять тисяч рослин у мене було за останнім аудитом взимку 2021 року. Вони всі загинули, на жаль, – з болем розповідає Ольга."

Фото з особистого архіву героїні

Під час окупації лівобережжя Херсонщини розсадник згорів разом із будинком подружжя і всіма документами, зокрема й дизайнерським дипломом Ольги.

Проте, за її відчуттями, вона повертає частину втраченого, працюючи над озелененням міста. 

"Було боляче, коли зрозуміла, що мій ландшафтний дизайн, на жаль, нікому зараз не потрібен. А тепер з'ясувалося, що таки потрібен, – каже Ольга."

Хтось може подумати, що займатися озелененням під час війни недоречно, але Ольга впевнена: зелені насадження так само важливі для міста, як і будинки та інфраструктура й все, що пов’язане з життям людей.

"Якщо  не будемо  доглядати й рятувати, те, що є, наші парки, то після  перемоги все доведеться починати з нуля. Ми дуже багато втратили, щоб втрачати ще й це, – пояснює Ольга."

Ольга за роботою
Кадр із відео Олександра Андрющенка/”Вгору”

Робота – як порятунок від душевного болю

Найболіснішою втратою для Ольги стала загибель її сина Дмитра, який захищав Україну від початку повномасштабного вторгнення. 

Ольга дуже пишається сином. За її словами, Дмитро мав сильний характер. У дитинстві, попри астму, 15 років займався єдиноборствами, був 5-разовим чемпіоном України з рукопашного бою. Закінчив Херсонський національний технічний університет за спеціальністю "Комп'ютерна інженерія" і вже з третього курсу працював, писав програми. Його чекала робота у Варшаві, але він обрав інший шлях. У 2021 році Дмитро, перебуваючи на строковій службі, підписав контракт із бойовою частиною бригади швидкого реагування "Гостомельські леви". Воював на Донеччині. А у 2025 році загинув, наступивши на саморобний вибуховий пристрій, скинутий із дрона. 

"Частина мене померла разом із дитиною, і це ніколи не зміниться", – гірко каже Ольга.

Син Ольги Дмитро
Фото з особистого архіву героїні 

За її словами, єдине, що її зараз бодай трохи розраджує, це робота.

Вони з бригадою працюють, зокрема, у парках, скверах, на бульварах та  проспектах міста. Вирізають сушняк, рятують хворі рослини, вносять добрива, борються зі шкідниками й роблять ще багато корисного.

Ми врятували троянди біля розваленого білого дому, потруїли там попелицю й обробили від борошнистої роси, вчасно обрізали, тому цього року так шикарно квітнуть ці троянди. І насадження ялівців врятували. На площі ЗСУ обробляли ялівці й на площі Нескорених. Вони могли загинути, бо альтернаріоз – це серйозна проблема, – розповідає Ольга.

Вона мріє повернути херсонські парки до їх звичного стану, має далекосяжні плани й уже цієї осені сподівається почати висаджувати замість загиблих рослин нові, не витрачаючи великі кошти на посадковий матеріал. 

"Я знаю, де візьмемо цей матеріал абсолютно безплатно. В дубках проросла велика галявина дубків. А на Миколаївському шосе треба прорідити порослі явора. Клен і явір – стійко переносять літні суховії, сподіваюся, що, доживши до осені, ми обов'язково цим займемося."

Троянди у будинку обладміністрації 
Фото Олександра Андрющенка/”Вгору”

“У Херсоні майже кожен другий заслуговує нагороду”

Команда Ольги, з якою вона працює другий рік, складається з чотирьох хлопців та двох дівчат. За її словами, це перевірені, віддані та зацікавлені люди, які постійно навчаються. Ольга їх дуже цінує і намагається оберігати, адже робота в Херсоні пов'язана з постійною небезпекою. Каже, стежить під час роботи за небом, і за найменшого натяку на атаку дронів спрямовує колег до укриття.

Нещодавно їхня бригада, працюючи на місці прильоту по льодовій арені, потрапила під мінометний обстріл. Проте, завдяки зібраності й швидкій реакції, ніхто не постраждав.

"Паніка – це дуже погано за таких обставин. Головне – бути зібраним, – каже Ольга."

Вона згадує ще один випадок, який стався з нею та її чоловіком. Вони побачили, як дрон атакує цивільну автівку.

"Таке враження, що була не просто вибухівка, а якась ще додана запальна суміш, бо машина спалахнула буквально за лічені секунди. А потім, пішло полум'я розгорятися, зачепило ще два легковики, – розповідає Ольга."

Вони з чоловіком кинулися рятувати водійку бусика, враженого дроном. Її   поранило в шию і був поріз на животі. Жінку затягли під дах. Чоловік Ольги намагався зупинити кровотечу, а Ольга викликала всі потрібні в таких випадках служби й насамперед пожежників. Все сталося біля складу з пальним, а неподалік на вулиці стояли інструменти Ольги, заправлені бензином. Утім, вона встигла відтягнути їх під дах. 

"У такі моменти головне менше боятися і більше діяти. Діяти та ще встигаючи думати, що ти робиш, – пояснює Ольга й додає – До цього  звикаєш. І деякі речі потім уже відбуваються на автоматі."

Ольга та команда “Парків Херсона” за роботою
Кадр із відео Олександра Андрющенка/”Вгору”

Нещодавно Ольга Чупікова отримала президентську відзнаку – орден "За заслуги" третього ступеня. Вона скромно пояснює: нагородили її, зокрема, за волонтерську допомогу військовим, адже вона продовжує допомагати побратимам сина. І зараз збирає кошти на ремонт їхнього автомобіля. Утім, Ольга вважає, що всі співвітчизники, які нині живуть і працюють у фронтовому Херсоні, заслуговують на таку відзнаку. 

Вона каже:

"У нас в Херсоні майже кожного другого можна відзначати нагородою. Ми не даємо забути про наше місто, живемо самі та даємо жити місту. Як на мене, це надзвичайно важливо."