Війна принесла в життя херсонки Ольги Чупікової важкі втрати, але не зламала її духу. Ольга втратила на фронті єдиного сина, її будинок і розсадник рослин знищили окупанти, а кар'єра ландшафтного дизайнера здавалася втраченою. Та попри все, Ольга продовжує дбати про зелені насадження Херсона.
Ольга Чупікова фахівчиня садово-паркового господарства комунального підприємства “Парки Херсона”. За її словами, – це робота, про яку мріяла під час окупації.
"Ми, українці, завжди намагалися створити навколо себе красу. Ми звикли жити в красі. І ніяка війна цього не змінить, – запевняє Ольга."
До повномасштабного вторгнення близько 25 років вона займалася ландшафтним дизайном. А чоловік Ольги, хоч і не мав спеціальної освіти, за її словами, був художником за покликанням, умів побачити майбутню форму у звичайному камінні та створював унікальні водоспади та альпійські гірки. Удвох вони мали успішний сімейний бізнес, а з 2013 року розвивали власний розсадник рослин у селі Праві Саги на лівому березі Херсонщини. Там вирощували тисячі саджанців звичних для регіону та екзотичних дерев і кущів – ялівців та ялин, сакур, кедрів та багато іншого.
"Це було настільки моє, з отакого живця виростити п'ятиметрову ялину – то просто нереальні відчуття. Шістнадцять тисяч рослин у мене було за останнім аудитом взимку 2021 року. Вони всі загинули, на жаль, – з болем розповідає Ольга."
Фото з особистого архіву героїні
Під час окупації лівобережжя Херсонщини розсадник згорів разом із будинком подружжя і всіма документами, зокрема й дизайнерським дипломом Ольги.
Проте, за її відчуттями, вона повертає частину втраченого, працюючи над озелененням міста.
"Було боляче, коли зрозуміла, що мій ландшафтний дизайн, на жаль, нікому зараз не потрібен. А тепер з'ясувалося, що таки потрібен, – каже Ольга."
Хтось може подумати, що займатися озелененням під час війни недоречно, але Ольга впевнена: зелені насадження так само важливі для міста, як і будинки та інфраструктура й все, що пов’язане з життям людей.
"Якщо не будемо доглядати й рятувати, те, що є, наші парки, то після перемоги все доведеться починати з нуля. Ми дуже багато втратили, щоб втрачати ще й це, – пояснює Ольга."
Ольга за роботою
Кадр із відео Олександра Андрющенка/”Вгору”
Найболіснішою втратою для Ольги стала загибель її сина Дмитра, який захищав Україну від початку повномасштабного вторгнення.
Ольга дуже пишається сином. За її словами, Дмитро мав сильний характер. У дитинстві, попри астму, 15 років займався єдиноборствами, був 5-разовим чемпіоном України з рукопашного бою. Закінчив Херсонський національний технічний університет за спеціальністю "Комп'ютерна інженерія" і вже з третього курсу працював, писав програми. Його чекала робота у Варшаві, але він обрав інший шлях. У 2021 році Дмитро, перебуваючи на строковій службі, підписав контракт із бойовою частиною бригади швидкого реагування "Гостомельські леви". Воював на Донеччині. А у 2025 році загинув, наступивши на саморобний вибуховий пристрій, скинутий із дрона.
"Частина мене померла разом із дитиною, і це ніколи не зміниться", – гірко каже Ольга.
Син Ольги Дмитро
Фото з особистого архіву героїні
За її словами, єдине, що її зараз бодай трохи розраджує, це робота.
Вони з бригадою працюють, зокрема, у парках, скверах, на бульварах та проспектах міста. Вирізають сушняк, рятують хворі рослини, вносять добрива, борються зі шкідниками й роблять ще багато корисного.
Ми врятували троянди біля розваленого білого дому, потруїли там попелицю й обробили від борошнистої роси, вчасно обрізали, тому цього року так шикарно квітнуть ці троянди. І насадження ялівців врятували. На площі ЗСУ обробляли ялівці й на площі Нескорених. Вони могли загинути, бо альтернаріоз – це серйозна проблема, – розповідає Ольга.
Вона мріє повернути херсонські парки до їх звичного стану, має далекосяжні плани й уже цієї осені сподівається почати висаджувати замість загиблих рослин нові, не витрачаючи великі кошти на посадковий матеріал.
"Я знаю, де візьмемо цей матеріал абсолютно безплатно. В дубках проросла велика галявина дубків. А на Миколаївському шосе треба прорідити порослі явора. Клен і явір – стійко переносять літні суховії, сподіваюся, що, доживши до осені, ми обов'язково цим займемося."
Троянди у будинку обладміністрації
Фото Олександра Андрющенка/”Вгору”
Команда Ольги, з якою вона працює другий рік, складається з чотирьох хлопців та двох дівчат. За її словами, це перевірені, віддані та зацікавлені люди, які постійно навчаються. Ольга їх дуже цінує і намагається оберігати, адже робота в Херсоні пов'язана з постійною небезпекою. Каже, стежить під час роботи за небом, і за найменшого натяку на атаку дронів спрямовує колег до укриття.
Нещодавно їхня бригада, працюючи на місці прильоту по льодовій арені, потрапила під мінометний обстріл. Проте, завдяки зібраності й швидкій реакції, ніхто не постраждав.
"Паніка – це дуже погано за таких обставин. Головне – бути зібраним, – каже Ольга."
Вона згадує ще один випадок, який стався з нею та її чоловіком. Вони побачили, як дрон атакує цивільну автівку.
"Таке враження, що була не просто вибухівка, а якась ще додана запальна суміш, бо машина спалахнула буквально за лічені секунди. А потім, пішло полум'я розгорятися, зачепило ще два легковики, – розповідає Ольга."
Вони з чоловіком кинулися рятувати водійку бусика, враженого дроном. Її поранило в шию і був поріз на животі. Жінку затягли під дах. Чоловік Ольги намагався зупинити кровотечу, а Ольга викликала всі потрібні в таких випадках служби й насамперед пожежників. Все сталося біля складу з пальним, а неподалік на вулиці стояли інструменти Ольги, заправлені бензином. Утім, вона встигла відтягнути їх під дах.
"У такі моменти головне менше боятися і більше діяти. Діяти та ще встигаючи думати, що ти робиш, – пояснює Ольга й додає – До цього звикаєш. І деякі речі потім уже відбуваються на автоматі."
Ольга та команда “Парків Херсона” за роботою
Кадр із відео Олександра Андрющенка/”Вгору”
Нещодавно Ольга Чупікова отримала президентську відзнаку – орден "За заслуги" третього ступеня. Вона скромно пояснює: нагородили її, зокрема, за волонтерську допомогу військовим, адже вона продовжує допомагати побратимам сина. І зараз збирає кошти на ремонт їхнього автомобіля. Утім, Ольга вважає, що всі співвітчизники, які нині живуть і працюють у фронтовому Херсоні, заслуговують на таку відзнаку.
Вона каже:
"У нас в Херсоні майже кожного другого можна відзначати нагородою. Ми не даємо забути про наше місто, живемо самі та даємо жити місту. Як на мене, це надзвичайно важливо."