“Танці під обстрілами” – Про бажання херсонок жити максимально повно й танці, як засіб боротьби зі стресом, розповідає тренерка Олена Цигура
У Херсоні щодня лунають вибухи, руйнуються будівлі, отримують поранення й гинуть люди. Здавалося, серед цього жахіття й мороку життя має зупинитися. Але ж ні! Незламні херсонці намагаються жити на повну, а дехто навіть знаходить сили й бажання танцювати. Розповідаємо про тренерку Олену Цигуру, яка у фронтовому місті дає уроки східного танцю й залучає до занять оздоровчими видами спорту.
“Наш зал – це наше укриття”
Олена танцює близько 15 років. Захопилася танцями після народження донечки, а через кілька років вдосконалення, стала навчати інших.
Я викладаю східні танці, напевно, вже років 8. Займаюся не лише танцями, а викладаю пілатес, стретчинг, танцювальний фітнес для жінок і дівчат, – розповідає Олена.
Наразі вона працює у двох районах міста і має 7 груп. Стільки учениць набрала після того, як повернулася до звільненого Херсона 28 лютого 2022 року. З окупації виїжджала через те, що спеціалізований спортивний навчальний заклад, в якому займалися її доньки-старшокласниці, захопили окупанти. Від дітей вимагали приходити на заняття ледь не під дулами автоматів. У серпні Олена самотужки вивезла дочок до підконтрольної Україні території.
Я проїхала 2000 кілометрів, хоча я на той час була геть не водієм. Ми кілька днів жили в полі. Дітям розказувала, що це в нас такий випробувальний, бойскаутський пригодницький шлях до бабусі, – розповідає Олена.
Після переїзду вона шукала можливість продовжити навчання доньок. І врешті вони потрапили до Львівського фахового спортивного коледжу. Херсон звільнили, і вже в грудні жінка повернулася до міста.
За словами Олени, повернутися до занять вона змогла завдяки підтримці матері, яка допомогла грішми на оренду залу.
Спочатку на заняття приходило всього п’ятеро дівчат. Наразі їх стало до 60, а то й більше. Східними танцями займаються 8 жінок і три дівчини – підлітки.
Олена пишається підопічними, каже, що вже виїжджала з ними на змагання.
Ми були на чемпіонаті України. І в певних категоріях навіть стали золотими призерами. Це було у Львові, у листопаді 2023 року, – розповідає тренерка.
Вона зауважує, що команда й далі збільшується. Дівчата дізнаються про неї з інтернету чи з рекламних банерів у місті, приходять, щоб спробувати, і вирішують тренуватися далі. Займалися й за відсутності світла й тепла, не припиняють тренування й під час обстрілів. Олена радіє з того, що їй дуже пощастило з залом в одному з районів.
Там немає вікон, зате є два входи й два виходи, а в залі є підвал. І навіть коли стріляють, була в нас і балістика й прильоти, наш зал – це наше укриття, – говорить тренерка.
Коли влітку дівчата приїхали на фестиваль до Черкас, це були їхні перші змагання, звідти не хотіли випускати їх назад до Херсона. Черкащани не вірили, що там взагалі є якесь життя, не те, що танцювальні гуртки.
Але ми зробили це – приїхали, показали, що ми прагнемо жити так, як і в інших містах, – з гордістю каже Олена.
Фізичне навантаження знімає стрес
За словами Олени, жінки й дівчата, які до неї приходять, кажуть: заняття для них це не просто танці чи спорт. Вони знімають стрес, спілкуються між собою. Вона відзначає, що з клубу вони йдуть задоволені, на емоціях, з думками про те, що треба купити якусь шаль, платтячко чи костюм та й поїхати на змагання і відчути себе найкращими.
Ще Олена зауважує, що у фронтовому місті все нібито не на часі. Дівчата вкрай рідко дозволяють собі одягатися красиво, робити мейкап, чи вкладати волосся у гарну зачіску. А на змаганнях вони оживають, отримують максимум позитивних емоцій від звичайних речей.
Вік учениць Олени – від 11 до 60 років. Більша частина з дорослих – медикині: лікарі, медсестри й молодші медичні працівники. Найперший запит дорослих жінок – зняти стрес і покращити свій внутрішній стан і зовнішність.
Одна з постійних відвідувачок занять – Ірина працює лікаркою в медзакладі Дніпровського району. Вона вперше прийшла до клубу Олени за два роки до війни. Прагнула схуднути й за рекомендаціями тренерки, почала займатися східними танцями й пілатесом. Активно тренується й досі.
Ми з нею спілкуємося, тренуємося шість разів на тиждень. А за рік до війни у нас був кубок Чорного моря, де вона стала королевою. Ірину впізнають, де б ми не були, бо вона багато над собою працює і багато чого досягла – не без гордості розповідає про здібну ученицю тренерка.
Зовсім юні дівчатка приходили до Олени з різними запитами. Хтось мріяв сісти на шпагат, хтось хотів підтягнутися, покращити фігуру, а комусь передусім хотілося спілкування. Більш дорослі так само приходять із запитами зняти стрес.
Олена згадує разючий випадок, який стався рік тому в травні. За три години до тренування неподалік від локації клубу стався потужний приліт. Було дуже багато загиблих і поранених. Все місто було в жалобі. Шок був у всіх. І Олена думала скасувати тренування, бо не могла змусити себе займатися в такому стані. Але дівчата прийшли до неї й вмовили її провести заняття, бо мусили хоч якось відійти від пережитого.
Якби ви бачили дівчат… Ми маємо продовжувати жити, ми маємо підтримувати свою голову в порядку, все ж таки фізичне навантаження знімає стрес. Воно реально знімає стрес, – підсумовує тренерка.
Про художницю, яка в обстрілюваному Херсоні створила серію портретів, в яких закарбовано обличчя війни читайте в матеріалі.
