Складність і ризики евакуації поранених бійців із лівобережжя Херсонщини – будні бойових медиків

Порятунок поранених військовослужбовців з лівобережжя Херсонщини – завжди ризик і випробування для всіх, хто до цього причетний. Бойові медики рятують життя побратимів, долаючи водні перешкоди, та евакуюють поранених з найнебезпечніших ділянок фронту.

Журналістам Вгору вдалося поспілкуватися з Дмитром – начальником евакуаційного відділення медичної роти 126 бригади. Говорили про виклики, які стоять перед бойовими медиками на Херсонщині, проблеми мобілізації, та військовий вишкіл новобранців. 
 

З операційної на передову

У мирний час Дмитро працював у травматологічному відділенні Одеської обласної лікарні. Він ортопед-травматолог, онколог та онкохірург. Після повномасштабного вторгнення хотів піти добровольцем на фронт. Однак, коли в лікарню почали надходити перші поранені, подумав, що буде корисним і тут. А до збройних сил приєднався вже після того, як отримав повістку. Тому  називає історію свого приєднання до лав ЗСУ не дуже героїчною. Сьогодні Дмитро начальник евакуаційного відділення медичної роти. А починав воєнний шлях звичайним бойовим медиком. От що він розповідає про тодішні обов’язки:

На прохання розповісти, кому він надавав допомогу вперше після прибуття на фронт, Дмитро згадує цивільного чоловіка, який постраждав від прильоту міни. У нього було осколкове поранення гомілки. Пораненого вивезли з зони обстрілів, надали допомогу й передали на наступний етап. Дмитро уточнює:

Сьогодні на відповідальності Дмитра забезпечення евакуації поранених та хворих бійців із вогневих рубежів Херсонщини, з лівого берега, зокрема, і з Кринків. Він відзначає: водна перешкода – найбільша проблема в евакуації, а ті, хто виконує це надскладне завдання, ризикують життям.

Надання першої допомоги пораненому

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині. 

“Коли евакуація затягується, поранені допомагають собі самотужки”

За словами Дмитра, евакуація в настільки складних бойових умовах іноді затягується не на години, а навіть на місяці. Траплялося, вона тривала 40-45 днів і довше. Важко поранених вивозять у першу чергу. Найпоширеніші бойові травми – контузії, акустичні та акубаротравми, вибухові травми, осколкові та вогнепальні поранення зі стрілецької зброї. Утім, Дмитро каже, що бійці з осколковими пораненнями іноді довго чекають на евакуацію. Але уточнює, що військові навчені допомагати собі самостійно і мають для цього все необхідне.

На наше прохання він розповів, що входить в стандартний набір засобів надання першої допомоги для військовослужбовців. В аптечці є:

• турнікет;
• бинти гемостатичні для зупинки кровотечі, для тампонади ран;
• різні бинти та пластирі;
• назофарингеальний повітропровід для відновлення прохідності дихальних шляхів;
• оклюзійні наліпки;
• і таке інше.

Чи вистачає на фронті засобів надання першої допомоги та інших медичних засобів? Дмитро не може сказати, що чогось критично бракує. А потреби, які медики не можуть закрити самостійно, в короткі терміни забезпечують волонтери та благодійники. Також усе необхідне на прохання військових їм постачають зі шпиталів. Дмитро переконаний: “Єдине, чого справді дуже бракує, це людей”. Він констатує:

Дмитро (позаду зліва) та його побратими

“Чим раніше подолаємо ворога, тим скоріше повернемося до цивільного життя”

Щоб стати бойовим медиком, на переконання Дмитра, не обов'язково мати кваліфіковану медичну освіту. Будь-який досвічений і вмотивований військовослужбовець, який пройшов спеціальні курси за стандартами надання медичної допомоги на полі бою, може ним стати. Дмитро каже, що й жінки на фронті не поступаються чоловікам і працюють бойовими медиками, фельдшерками та медичними сестрами.

Щодо того, як зараз відбувається мобілізація, на особисту думку Дмитра, працівники ТЦК іноді перевищують свої повноваження. Він певен, що варто було б визначити певні категорії людей, які складають критичну інфраструктуру, і не призивати їх. Але вистачає й тих, хто ухиляється від військової служби. Дмитро каже, що розуміє, як важко на фронті. Але зазначає:

І про страх. Коли Дмитро тільки потрапив до зони бойових дій, страх, звісно, був, але згодом він почав ставитися до всього філософськи.

Про підготовку бойових медиків, ставлення до військових в тилу та думки про мирне життя

На питання, як він ставиться до історій, коли мобілізовані через тиждень-два, фактично не проходячи навчання з бойової підготовки, потрапляють на фронт, Дмитро каже, що не раз про таке чув, але з цими людьми не знайомий. У нього самого і його побратимів зі 126 бригади було достатньо часу для підготовки.

Він стверджує, що військовослужбовці, які нещодавно мобілізувалися і зараз воюють на Херсонському напрямку, прийшли через навчальні центри, де підготовка триває щонайменше два місяці.

Він зізнається, що, буваючи у відпустці, майже ні з ким не спілкується, крім сім’ї, бо в нього складається враження, ніби для багатьох людей війни немає. А на питання, як би йому хотілося, щоб в нашій країні ставилися до військових, відповідає:

Дмитро – начальник евакуаційного відділення медичної роти 126 бригади

Дмитро каже, що постійно думає про закінчення війни й повернення в професію. Припускає, буде складно, і може знадобитися якийсь період адаптації. Але вірить, що, працюючи з 2011 року, здобув достатньо знань і навичок, тож відновить медичну практику навіть через 2-3 роки. Він сподівається, що довше чекати закінчення війни не знадобиться.