“Російські позиції поруч із домівками”. Як живе окупована Голопристанська громада на Херсонщині

Російські війська окупували Голопристанську громаду вже в перші дні вторгнення. Місцева влада залишилася наодинці з війною: військкомат зачинений, поліція й працівники прокуратури – зникли. Та громада намагалася самоорганізуватися – чоловіки створили загони для патрулювання сіл, а старости продовжували виконувати свої обов’язки. 

Як військам РФ вдалося окупувати Голопристанську громаду, що відомо про мера Голої Пристані Олександра Бабича, та як виживають мешканці без магазинів, світла й ліків – ми поговорили з Віктором Маруняком, старостою села Стара Збур'ївка, який сам пережив російський полон.

Початок повномасштабного вторгнення РФ 

Розкажіть, будь ласка, як Голопристанська громада зустріла повномасштабну війну 24 лютого 2022 року? 

24 лютого о 5-й ранку над селом Стара Збур'ївка дуже низько пролетіли крилаті ракети. Після цього зі Старої Збур'ївки було видно в районі Херсона великі чорні стовпи диму. Ми рано зібралися в сільській раді. Голова нашої громади Олександр Бабич напередодні перебував у Києві і якраз потягом повертався до Херсона. Вранці 24-го лютого цей потяг прибув, і Бабич якомога швидше намагався дістатися до Голої Пристані. Вже пізніше дізнався, що він заїхав по дорозі в обласну адміністрацію, аби краще зрозуміти ситуацію, отримати якісь вказівки. Але, наскільки я зрозумів, в обласній адміністрації вже нікого не було. Ситуація була абсолютно незрозумілою. Десь о 10-й годині були прильоти біля Нової Збур'ївки, там розташовувалася військова частина. Ми чули гул декількох десятків російських вертольотів, які над водою летіли в бік Антонівського мосту.

Подзвонив міський голова і сказав, що на 11 годину будуть збиратися всі старости, всі служби й депутатський корпус міської ради. Близько 11-ї я був у Голій Пристані. Там дізнався: поліції в місті немає. Прокуратури – теж. Коли вони виїхали, за чиєю вказівкою і куди, ніхто не знав. До міської ради підійшла доволі велика група чоловіків. Перед цим вони були біля військкомату. А  там дверях замок. А вони з різних сіл приїхали зранку до військкомату, щоб долучитися до Сил оборони. 

Оскільки військкомат був зачинений, місцеві чоловіки не змогли отримати зброю для оборони міста? 

Так, там взагалі нікого не було. Ми стали зідзвонюватися зі знайомими військовими, була ще військова частина на той час у районі Олешок. Вони дали згоду прийняти цих хлопців, зброя в них була, знайшли автобус. Але вже близько 12-ї години ці військові передзвонили та сказали, що до них не треба їхати, бо вони відходять на правий берег. І ці хлопці, які хотіли долучитися до оборони, розійшлися по домівках.

Міські голови Скадовська та Нової Каховки розповіли, що у цих містах поліції віддали наказ їхати до Херсона. Тому хочеться зрозуміти, у Голій Пристані така сама ситуація була?

Я не знаю, чи був наказ і в яке місце вони виїхали. Але вже на 11-ту годину нікого не було. Ми намагалися зідзвонитися із керівництвом Скадовської райадміністрації, отримати якісь роз'яснення та вказівки, зідзвонитися із представниками обласної адміністрації, але телефони не відповідали. Ми були самі по собі. А на 12-ту годину   російські війська були в районі Антонівського мосту. Нас відрізали.

Також відомо, що у селі Стара Збур’ївка був створений загін із місцевих чоловіків для запобігання можливим випадкам мародерства та реагування на протиправні дії. Скільки тоді чоловіків долучилося? Як на такий патруль реагували російські військові? Чи були випадки затримання? 

Такі загони були у всіх населених пунктах громади. Це була ініціатива міського голови Олександра Бабича. Найбільший такий загін був саме в Голій Пристані. У  Старій Збур'ївці до загону долучилося близько 40 добровольців. І їх чергування тривали з 24 лютого до 17 березня 2022 року. А 17 березня в нашому селі з'явилися окупанти. Вони десь там ховалися по посадках, по лісах, села обходили. А коли 17 березня зайшли в село, то змоги нашому загонові патрулювати Стару Збур'ївку вночі вже не було. 

Так сталося через погрози з боку окупантів та небезпеку для життя? 

Так, окупанти виставляли свої патрулі. Пізніше, під час спілкування з ними, дізналися, що вони сприймали ці загони, як диверсійні групи. Їх це дуже лякало. Вони не знали, хто  входив до таких загонів, не розуміли, для чого вони. Окупанти боялися всього на світі, вони були брудні, від них смерділо. Мабуть, десь довго жили чи в лісі, чи в якійсь посадці.

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.

Про викрадення військами РФ представників місцевої влади та цивільних

У березні 2022 року ви потрапили до полону окупантів і пробули там 3 тижні. Скажіть, будь ласка, що від вас хотіли російські військові? 

Перші арешти відбулися 21 березня 2022 року. Затримали п'ять чоловіків, у тому числі й мене. Для окупантів я був керівником місцевої підпільної мережі, керівником диверсійної групи. Я не можу все розповідати навіть зараз. Найбільше їх цікавило питання, яке вони задавали постійно, де захована зброя.

Це їм хтось “доніс”, що ви начебто керівник диверсійної групи? Чи вони самі так вирішили? 

Думаю, в них вже достатньо було інформації про наше село, і не тільки про наше село, ще до 24 лютого. На жаль, були в нашому селі люди з сепаратистськими настроями й поглядами ще з 2013-2014 років. Вони були й в інших селах. 

А чи знаєте ви, хто конкретно повідомив російським військовим таку інформацію?

Знаю. Це в тому числі й місцеві мешканці. 

Віктор Маруняк одразу після російського полону. Кадр з документального фільму "Втрачений рай" режисера Романа Бондарчука для "The Reckoning Project"

Чому окупанти вас врешті відпустили? Що на це вплинуло? 

Вирішили, що мене зламали й що вже буду працювати на них. З розмов із ними зрозумів, що вони шоковані. Бо думали, що це буде варіант Криму. Коли на наступний день вся місцева влада, всі органи управління перейдуть на їхній бік і просто треба буде замінити прапори. А у нас цього не сталося. Їм треба якось контролювати, керувати цією територією, а робити це нема кому. І тоді вони почали залучати представників органів місцевого самоврядування. Це теж у них не виходило. І коли вони мене випускали, поставили декілька вимог: я повинен повернутися на роботу, виконувати свої обов'язки, маю їм доповідати про всіх незнайомців на території села, я не повинен виїжджати за його межі. І була вимога не проводити жодних проукраїнських заходів. Росіяни були, мабуть, впевнені, що я вже зламаний, що я не виїду, і вони зможуть через мене управляти цим населеним пунктом. 

Як ви змогли виїхати з окупації?

Допомогли добрі люди. Був один шлях, про який я не знав і який дуже слабко контролювали окупанти – дорога через Кінбурнську косу на Очаків. Потім російські військові мене шукали, не могли зрозуміти, куди я подівся. Бо на блокпостах я ніде не фіксувався, там вони б мене не пропустили. Я просто зник.

А скільки пройшло часу відколи вас випустили з полону і до моменту, коли ви змогли виїхати? 

Мене відпустили 11 квітня 2022 року, 10 днів я перебував у Голопристанській районній лікарні, а 28 квітня вже був у Очакові. 

Олександр Бабич, вже три роки перебуває у полоні РФ. Що вам відомо про нього? 

Інформації, на жаль, дуже мало. Він в СІЗО Сімферополя. Наскільки мені відомо, окупанти відмовляються визнавати, що він у них. Але є свідки, які з ним перебували в полоні. У березні 2025 року з російського полону повернулась ще одна людина, яка була з ним у камері. Ця людина передала родині Олександра Бабича лист, де він розповідає, що втратив вагу через погане харчування. Але він тримається непогано. Намагається займатися спортом. Дотепер йому не висунули жодних обвинувачень.  

Олександр Бабич – мер Голої Пристані. Джерело: Центр громадянських свобод

Що робить українська влада, аби його звільнити – я не знаю. Але мені здається, що ця робота зовсім незадовільна. Олександр Бабич один із небагатьох мерів-патріотів, які перебувають у російському полоні. Думаю, що за великого бажання можна було б його звільнити вже давно. На жаль, цього не сталося.

Хто ще з мешканців Голопристанської громади перебуває у полоні РФ? Про кого можете розповісти?

Близько 40 мешканців нашого села перебувало в їхньому полоні. Найбільше вони затримували у 2022 році й у першій половині 2023 року. То були масові затримання. Люди перебували в полоні від декількох тижнів до місяців. Були й такі, що отримували терміни ув'язнення у декілька років. Людей катували. Це триває і зараз. Нещодавно у Новій Збур'ївці чотирьох людей забрали, побили й потім відпустили. Звичайна для окупантів практика: забрати людину, побити та потім відпустити. Є люди, які просто зникли.  

А яка доля 40 людей, викрадених у Старій Збур'ївці? 

Про одну людину взагалі інформації жодної немає. Вона вважається безвісти зниклою. Інші по декілька місяців перебували у російському полоні. Їх сильно катували, потім все ж таки відпустили. Декому вдалося виїхати. Але окупанти попереджають, якщо хтось буде намагатися кудись виїхати, то їх упіймають і знову візьмуть у полон. Деякі люди бояться і залишаються в селі. 

Через що зараз затримують людей? З яких причин? 

Причини різні та надумані. Як правило, щось не сподобалося окупантам, хтось на когось звів наклеп, не так подивився, не туди зайшов. Їхні позиції розташовані в лісі навколо села. Людина пішла шукати своїх корів, військові РФ побачили її, забрали, побили, через декілька днів відпустили.

Два роки після підриву військами РФ греблі Каховської ГЕС

Як можете оцінити наслідки від затоплення Голопристанської громади? Які були масштаби руйнувань у Голій Пристані та в  Старій Збур’ївці?

Стару Збур'ївку не дуже затопило. Вона в нашій громаді найвіддаленіша від греблі. Частина Старої Збур'ївки на березі, там широка дельта – 9 кілометрів. Вал води на себе взяла ця дельта, протоки та острови. А от Гола Пристань і Кардашинка, які вище за Стару Збур'ївку, ближче до греблі, постраждали сильно. Кардашинку затопило практично повністю, там загинули люди. Наполовину була затоплена Гола Пристань, там – великі руйнування, є загиблі. У Старій Збур'ївці затопило близько ста будинків: ті, що ближче до води розташовані. Це дві вулиці – Низова і Набережна. У нас вода піднімалася поступово, люди мали час відійти, але 14 будинків  після цього потопу зруйнувалися. Вода стояла близько трьох місяців, поки зійшла. Для Голопристанської громади це трагічні події із загиблими, з руйнуваннями. У Голій Пристані були місця, це пов'язано з рельєфом, де вода стояла майже рік.

Затоплені вулиці Старої Збур'ївки після підриву окупантами Каховської ГЕС. Джерело: Віктор Маруняк

Що ви можете сказати про кількість загиблих? І чи надавала людям окупаційна влада якусь допомогу?  

Окупанти нічого не робили для організації рятувальної операції. Перший тиждень після підриву ГЕС у Голій Пристані, у Кардашинці, люди намагалися допомогти одне одному. У кого ще були човни. Бо вже у 2022 році окупанти почали масово забирати човни. Якусь їх частину  вдалося сховати, і це дало їм можливість допомагати одне одному. Десь через тиждень після потопу з'явилося декілька човнів у Голій Пристані з людьми в формі російського МЧС. Вони поїздили, познімали свої рекламні ролики, і на цьому все закінчилося. Коли люди з човнами під'їжджали до Голої Пристані, щоб допомагати, то росіяни цих людей навіть у Голу Пристань не пропускали.

Вулиці Голої Пристані після підриву Каховської ГЕС. Джерело: Соцмережі

Отже, люди не отримали ніякої допомоги від окупантів? 

Частину людей з затоплених будинків розселяли по пансіонатах у Залізному Порту. Потім, коли вода сходила, люди, чиї будинки встояли, намагалися повертатися. У Старій Збур'ївці від окупантів була інформація, що тим, у кого будинки були підтоплені, нададуть по 10 тисяч рублів. Про факти отримання коштів у Старій Збур'ївці я не знаю. Місцеві отримували житлові сертифікати, але це було пов'язано не з потопом. Ця програма була у них ще до потопу. Багато місцевих придбали якесь житло чи на території Криму, чи десь у Краснодарському краї РФ. 

Як живуть в окупованій Голопристанській громаді

Яка тепер гуманітарна та безпекова ситуація у громаді? 

Гуманітарна ситуація ніяка. У Старій Збур'ївці світло є тільки на трьох вулицях. І то час від часу. Якщо є, то напруга 110-120 вольт. Це тільки лампочка може горіти. Магазини вже понад рік не працюють, газопостачання поки є, але йдуть розмови, що абонентів дуже мало і цього недостатньо, аби його продовжували. Найближча медицина в Новій Збур'ївці, але якщо щось серйозне, треба їхати до Скадовська. Де теж надають не всі медичні послуги. Дуже багато людей із проблемами, наприклад, стоматологічними, вимушені їздити аж до Сімферополя. Тобто до хірургів, до вузьких спеціалістів їдуть у Сімферополь.

А медичну допомогу надають тільки за російським паспортом?

Так. Дуже довго люди намагалися не отримувати російські паспорти. У Старій Збур'ївці до останнього часу було багато мешканців без паспортів РФ. Але окупанти обмежили доступ до послуг тим, у кого немає російського документа. Навіть до такої примітивної медицини. Тобто змусили людей брати ці паспорти.

Ви кажете, у селі в більшості мешканців немає світла. Як тоді люди виживають?

Практично вже четвертий рік це життя на генераторах. Генератори китайські та дорогі. Вони ламаються, вони неякісні, ремонтувати їх немає кому. Люди знайшли спосіб, як під'єднати двигуни генераторів до газової мережі, бо там за газ не платять. Є проблема купити бензин. Звуковий фон Старої Збур'ївки це вже не квакання жаб і не спів солов'їв в лісі, як було раніше. Це – гул генераторів і дронів. 

Скажіть, будь ласка, чи знаєте ви, чому російські окупанти заборонили працювати торгівельним закладам? 

Їм неможливо працювати, бо Стара Збур’ївка на лінії вогню. Це часті прильоти. Навколо села російські артилерійські позиції, тривають артилерійські дуелі, хмари дронів. У селі є загиблі, поранені. Багато будинків зруйновано, вигоріло. Багато господарств покинуті та заростають бур'яном. А зараз ще спека, все вигорає кварталами. Немає пожежних служб. Стоять три блокпости, які відрізають Стару Збур'ївку від Нової Збур'ївки. Аби потрапити в якийсь магазин у Новій Збур'ївці або на ринок, треба пройти блокпост РФ. Часто їх закривають, людей не пропускають. Стара Збур’ївка – зараз острів. До війни у селі було 2445 жителів, а нині там десь 350 людей. 

Зруйновані будинки у Старій Збур'ївці. Джерело: Віктор Маруняк

Аби купити продукти, доводиться їздити в інші населені пункти?

Так, треба їхати в Нову Збур'ївку. Найчастіше їдуть туди на ринок у суботу. І це єдина можливість побачити одне одного, поділитися новинами. Люди живуть ізольовано. Між ними немає жодного спілкування, вони проводять тижні та місяці в межах свого двору. Вони нікуди не ходять, нікого не бачать, ні з ким не спілкуються.

А яка ситуація у Голій Пристані? 

Там теж лінія вогню, часто прилітає. Теж, на жаль, багато загиблих і поранених. Щодо магазинів, там є стихійна торгівля. Це такі стихійні риночки. Найбільше потерпає прибережна смуга Голої Пристані. Від центральної частини Голої Пристані, яка ближче до берега, там вже мало що залишилося. Тобто найбільше страждають у громаді населені пункти, розташовані саме на березі. Це Кардашинка, Гола Пристань і Стара Збур'ївка. А в населених пунктах, які на 10-15 км далі від берега, інша ситуація. Там спокійніше, менше туди прилітає. Люди ще намагаються займатися теплицями, як до війни. Понад берегом цього вже нічого немає.

Набережна Голої Пристані до повномасштабного вторгнення РФ. Фото: Олександр Андрющенко

Розкажіть детальніше, через що саме страждають прибережні населені пункти. 

Різні причини. Це і робота дронів, бо росіяни вздовж берега розташовують свої позиції, прямо в городах, у будинках. Були випадки, особливо у 2023 році, коли вони самі з мінометів обстрілювали населені пункти. Близько десяти таких випадків фіксувалося на території Старої Збур'ївки. Окупанти ставлять міномет за селом та починають бити по селу. Люди вже давно розуміють, що таке вихід, прихід, скільки секунд минає між тим, як вилетіла міна і прилетіла. Та розуміють, якщо вихід і через секунду-дві у селі щось розірвалося, то це робота окупантів.

Тобто російські війська намагаються прикриватися цивільними та ховатися за їх будинками? 

Вони ходять по селу в шортах, футболках, без зброї. В спортивних штанах. У руках тільки рації, їх практично неможливо відрізнити від місцевих. Тому це додаткова загроза для мешканців Збур'ївки, із дрона майже неможливо розрізнити, хто йде. 

Чи відомо вам про факти заселення росіян у покинуте житло? Можливо, військові РФ перевозять свої родини туди? 

У селах громади вздовж берега останні півтора року окупанти намагаються не селитися в будинках. Раніше таке було. Але це помітно, і туди, як правило, прилітало. Понад берегом військові РФ нарили собі в лісах вже цілі містечка зі зручностями. Вони перебувають не в селах. У селах окупанти тільки чергують. Вони переважно живуть у лісових масивах. У Новій Збур'ївці дуже багато будинків зайнято російськими військовими. Їм там не страшно розселятися: Таврійське, Гладківка, Малі Копані та Нова Збур'ївка. Але вони намагаються розселятися між будинками, де проживають місцеві жителі. І прикриваються населенням. Тобто справа та зліва живуть місцеві, а посередині будинок, де живуть окупанти. 

Про виїзд людей з окупації

Як почуваються люди в таких умовах? 

Важко відповісти. Бо на четвертий рік окупації, коли хтось із родичів розмовляє зі своїми, то каже, що все нормально. Люди почали звикати до цієї ненормальної ситуації. І тих, хто залишився в цих прибережних селах, дуже важко переконати виїхати. 

Хто переважно залишився там жити? 

Переважно люди похилого віку. На жаль, є діти, але їх не дуже багато в прибережних селах, але все-таки ще є. І залишилися люди, яким дуже важко звідти виїхати, і їх дуже важко в цьому переконати. 

А чи є взагалі можливість виїхати з Голопристанської громади на підконтрольну територію України? 

Можливість є, навіть безплатна. Є організації, які цим займаються. 

Це шлях через Крим, через територію Росії?

Так. І доволі багато людей із нашого села виїжджали цим шляхом, це їм нічого не коштувало. 

Зараз охочих виїхати з окупації стало менше? 

Так, останнім часом менше. Коли посилюються обстріли, і більше стає прильотів у селі, люди починають більше думати про виїзд. Дехто навіть виїжджає. Тільки стає трохи тихіше, люди кажуть: “Ми будемо вдома, будемо у своїй хаті”. Виїзди стимулює те, що окупанти почали роздавати повістки. Останні пів року почався цей процес, мобілізація на службу в армії РФ. І багато тих, хто отримав ці повістки, швидко звідти виїхали.  

Тобто окупаційна влада проводить примусову мобілізацію до армії РФ, але місцеві чоловіки намагаються її уникнути?  

Більшість намагається уникнути. Хоча є такі, що йдуть до армії РФ. У нашому селі є вже один випадок: місцевий служить окупантам.  У Новій Збур'ївці таких випадків набагато більше. Є такі випадки також у Гладківці та Малих Копанях. 

Добровільно йдуть служити? 

Так. Люди різні. 

А наскільки активно проходить паспортизація РФ у громаді? 

Можна сказати, там вже близько 100% людей отримали російські паспорти. Залишилися одиниці, які не мають російського паспорта. Але у людей не забирають українські паспорти. І коли вони виїжджають з окупації, то виїжджають з українськими паспортами. Це громадяни України. Вони здають потім російські паспорти й все.

Що б ви хотіли сказати жителям громади в окупації?

Бережіть себе і залишайтесь українцями. 13 березня 2022 року, це фактично ми вже були окуповані, біля будинку культури провели проукраїнський мітинг. Туди дуже багато людей прийшли з прапорами. Говорили різні слова. І я тоді мешканцям Старої Збур'ївки пояснив, що хто б сюди не прийшов, Стара Збур’ївка буде залишатися частиною України до тих пір, поки мешканці села будуть себе відчувати українцями. Бо цьому неможливо ніяк перешкодити, ніякою зброєю, якщо людина сама себе відчуває Україною.