Підтримати нас

Робота водійкою тролейбуса в історії Ольги Бойчук

Автор статті
21 лютого 2024 18:00
2,855
Поширити:
Автор фото Олександр Корняков

Мешканка передмістя Херсона Ольга Бойчук працює водійкою тролейбуса. Її загальний водійський стаж становить 38 років. У КП Херсонелектротранс вона працює 19 років, останні десять – безперервно. Зустріла за кермом і початок війни. Попри незрозумілу безпекову ситуацію, рух транспорту в Херсоні не зупиняли. Тролейбуси курсували і в перший день війни, і майже весь період окупації. А нині героїчні водії громадського транспорту виходять на маршрути, попри щоденні обстріли.

Курсували окупованим містом, брехали росіянам, зривали їхні агітки

Було трохи страшно. Окупанти їздили на БТР із націленими на тебе автоматами. Багато було ДТП, чимало навіть із летальними наслідками, світлофорів для росіян не існувало, – розповідає Ольга Бойчук про роботу в окупації.

За словами водійки, загарбники розстрілювали машини, якщо водії не зупинилися на їхню вимогу. Ольга й сама бачила загиблих, вона згадує:

На Перекопській біля консервного комбінату стояла чорна іномарка, три трупи всередині. Водія розстріляли, дівчина на задньому сидінні лежала й ще одна жінка біля неї.

Деякі окупанти дуже прискіпливо перевіряли пасажирів. Один із таких найбільш суворих блокпостів був на маршруті третього тролейбуса.
Колеги Ольги на цьому маршруті розповідали, що чоловіків витягали з тролейбусів і маршруток, роздягали, а іноді сильно лупцювали тих, хто їм чимось не сподобався, особливо, коли чули українську мову. Якось зняли з маршруту молодого кондуктора, хлопець пізніше розповідав, що кілька днів його утримували в колишньому витверезнику на Склотарі, били, погрожували відрізати вуха та пальці. Відпустили лише після того, як за нього попросив директор підприємства.

Приїздили окупанти й у депо. Розклеювали агітаційні плакати в тролейбусах. Водії ті плакати потім зривали. А коли до них підсилали когось із місцевих найманців-колаборантів, щоб перевірили, чи на місці агітки, відповідали, що це зробив хтось із пасажирів. Хотіли росіяни загарбати й новенькі тролейбуси зі встановленими сенсорними панелями, які привезли до міста незадовго до війни. Окупантам збрехали, що машини недоукомплектовані й не можуть рухатися. Ці тролейбуси на маршрути вийти не встигли, бо потрібно було ще навчитися ними керувати. Пізніше, коли Херсон звільнили й почалися обстріли, їх перегнали до іншого міста, щоб зберегти.

У день визволення міста Ольга з чоловіком машиною помчали до Херсона, бо почули від мешканців свого селища, що ЗСУ вже там. На Площі Свободи зібралося все місто, радості не було меж. Коли військові встановили старлінк жінка нарешті змогла поговорити телефоном із дочкою та онуком, які виїхали з окупації й жили в Києві. А дізнавшись, що туди можна дістатися безплатно евакуаційним потягом, поїхала на кілька днів до рідних.

Небезпека чатує на водіїв щодня

Ольга мешкає в одному з мікрорайонів передмістя, що більше за інші потерпає від обстрілів. У її сусіда ущент рознесло гараж, а в будинку Ольги осколками порозбивало вікна. Добре, хоч цього разу всі вціліли, бо вже навесні сусідка Ольги та її брат, який приїхав допомогти сестрі з городом, загинули. Його розірвало на шматки, а сусідка померла того ж вечора в лікарні, куди її відвезла швидка.

Небезпека щодня чатує на Ольгу і вдома, і на роботі. Як вона розповідає, за час війни від обстрілів постраждало вже п’ять тролейбусів, які працювали на маршрутах. Не оминула небезпека й нашу героїню. Коли на Перекопській за п’ять метрів від її тролейбуса на дорогу впав снаряд, Ольга щосили натисла на педаль і рвонула якнайдалі. А в тролейбусі посипалося скло, трьох пасажирів  поранило. Найбільше не пощастило дідусеві, йому уламки зачепили шию та хребет. Ольга пізніше дізналася, що в лікарні він помер – не витримало серце.

Пасажири, за яких під час руху тролейбуса відповідає Ольга та її колеги 

Відтоді, як вона потрапила під обстріл, маршрут першого тролейбусу закрили. Потім за два тижні на прохання мешканців, або під тиском місцевої влади, як припускає Ольга, рейс намагалися запустити знову. Але перший же тролейбус, що вийшов на маршрут, обстріляли. Тоді маршрут закрили остаточно. Наразі тролейбуси курсують за чотирма маршрутами – 8, 9, 12, 11. Ольга їздить містом на восьмому. І  ніхто з водіїв не застрахований від небезпеки – час від часу прилітає всюди. Останній випадок стався з колегою Ольги цього місяця. Водій саме повертав із Козацького провулку на Миколаївське шосе, коли прилетіло з протилежного боку вулиці. Чоловік не розгубився, скомандував пасажирам лягати на підлогу, а сам на максимальній швидкості погнав із зони обстрілу. Усі вціліли, а з обох боків тролейбуса повилітало скло ще й колесо понівечили уламки.
За словами Ольги, пошкоджені тролейбуси в місті наразі не ремонтують, бо в бюджеті на це не вистачає коштів.

Попередня машина постраждала 3-го грудня на Таврійському мікрорайоні. На зупинці була така вибухова хвиля, що в тролейбуса весь правий бік повністю знесло. І ось 3-го березня буде 3 місяці як він стоїть. Нові жовті Богдани теж стоять, – констатує водійка.

З архіву Ольги Бойчук

Звідки беруться сили та мужність

На питання, як вона набирається мужності щоразу виходити на маршрут, конкретної відповіді Ольга не має. Про страх не згадує взагалі, навіть розповідаючи, як довелося відмивати закривавлені сидіння в тролейбусі, який в мирний час вона прикрашала до новорічних свят, створюючи особливу атмосферу, і так їздила містом.

У вільний від роботи час, Ольга та її чоловік зазвичай перечікують обстріли вдома, у коморі. Ночами в Херсоні та області буває дуже гучно. Жінка згадує, бувало до сорока прильотів за ніч. Коли їй доводиться сідати за кермо після такої безсонної ночі, вона робить лише перші два-три вранішніх рейси та йде на півтори години перепочити, щоб не наражати пасажирів на небезпеку.

Нині працює за графіком – три робочих дні через один. З таким навантаженням і ризиками зарплата водія складає близько 15000 гривень. Це невелика сума, особливо в порівнянні з зарплатами наших можновладців. Ольга каже, водії обурюються: в області, яка з квітня минулого року визнана зоною бойових дій, вони не отримують бойові, як поліція, рятувальники, медики й поштарі. Та все ж іншої роботи вона собі не уявляє. Колись навіть залишила власний бізнес заради цієї справи. Каже, кермо – то її покликання. За словами Ольги більшість водіїв тролейбусів – чоловіки, але колег жінок теж багато, то ж вона не одна героїчна жінка у Херсонелектротрансі.

Під час розмови її голос звучить бадьоро й зривається лише, коли мова заходить про мирне майбутнє, про мрії. У голосі сильної, відважної жінки бринять сльози.

Ольга жаліє загиблих і тих, кого війна розпорошила по світу так, що вони не можуть знайти одне одного.

Вона зізнається: має одну єдину мрію, щоб місто відновили, і щоб люди повернулися й зажили спокійним, щасливим життям.

Про роботу Херсонського Центра допомоги врятованим читайте в матеріалі.

Більше новин читайте на нашому телеграм каналі
Поширити:
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
ОСТАННІ НОВИНИ