Під час війни стала майстром спорту та увійшла до збірної України – історія херсонки Уляни Цигурової

"Ви собі уявити не можете, скільки в мене було дітей. Там дві школи – 50-та і 48-ма. А дітей ходило на тренування по 25-30. Просто такий, як кажуть, конвеєр був", – згадує тренерка.  З 1976 року Ніна Іванівна вже працювала у ДЮСШ №3, де було кілька відділень з різних видів спорту, зокрема, і з кульової стрільби. Воно поділялося на дві групи – з пістолетної стрільби та зі стрільби з гвинтівки, де й працювала наставниця.

На базі ДЮСШ тренувалися діти, починаючи з 3 класу. Навчання було безплатним. Зброя, патрони та кулі – все купувалося коштом держави. Потім із дитячо-спортивної школи створили інтернат спортивного профілю, де змогли тренуватися дітки не тільки з Херсона, а й з області. Відтоді заняття проводили двічі на день, що позитивно вплинуло на рівень підготовки спортсменів. Тоді  тренерам вже довелося шукати спонсорів, для придбання дорожчої якісної спортивної зброї та для оплати поїздок на змагання юніорів. Адже держава виділяла кошти вкрай рідко, компенсуючи витрати тільки дорослим спортсменам. Потім заклад став називатися Вищим училищем фізичної культури, а згодом і Фаховим спортивним коледжем.

Але за словами Ніни Іванівни, крім, власне, назви, якихось суттєвих змін там не відбувалося.

“Буде втомлена, буде ніяка, але вона буде працювати”
Уляна Цигурова до коледжу прийшла після сьомого класу. До того займалася рукопашним боєм у секції тхеквондо і мріяла отримати чорний пояс. До відділення кульової стрільби їй привів батько, а йому це порадив тодішній Улін тренер. Як Уля зізнається, вона не дуже горіла бажанням займатися стрільбою, але сьогодні не жалкує, що дослухалася тоді до порад батька та тренера, бо згодом захопилася цим видом спорту.



Ніна Іванівна зазначає, що в кульовій стрільбі дівчат часто буває не менше, ніж хлопців, і вони зазвичай більш працьовиті.


Тренування зі стрільби

У тандемі з улюбленою тренеркою
Незадовго до повномасштабного вторгнення росіян Уляна повернулася зі змагань у Львові й почала готуватися до наступного чемпіонату. Однак всі плани змінила велика війна. Тренування скасували, натомість наставниця запропонувала дітям щодня виконувати вправи з загальної фізичної підготовки. Вони тренувалися в парах, записували це на відео й скидали Ніні Іванівні. За словами Уляни, тренерка розбирала їхні помилки під час виконання вправ, давала поради, визначала переможців і навіть заохочувала дітей невеликими грошовими переказами.

Російські військові ледь не у перший день вторгнення захопили коледж і облаштувалися у тамтешньому готелі. Якийсь час у гуртожитку коледжу ще залишалися діти, що приїхали до Херсона з Каховки та зі Скадовська. Поки дітей не порозбирали батьки, разом із ними в гуртожитку проживали їхні тренери. Для дітей організували харчування. За словами Ніни Іванівни, продуктами коледжу допомагало місто. На її прохання з місцевого хлібозаводу постачали солодку випічку для дітлахів і не брали за це грошей.

Окупанти мали наміри продовжити роботу закладу вже за російським законодавством, щоправда, за уточненням Ніни Іванівни, без стрілецького відділення. Доступ до тиру вони перекрили одразу, а всю зброю звідти викрали. Однак вона запевняє, що жоден тренер на співпрацю з окупантами не погодився. Сама вона, як тільки з’явилася можливість, залишила окуповане місто, але  підтримує телефонний зв’язок з усіма своїми підопічними. Уляні, яка теж виїхала з окупації разом з мамою та сестрою, і виявила бажання продовжити спортивне навчання, Ніна Іванівна допомогла влаштуватися до Львівського коледжу спорту. Своєму львівському колезі, нинішньому Уліному тренеру, вона розповіла про здібності та особливості характеру дівчини, щоб вона розкрилася й проявила себе на всі 100 відсотків. У них же з Уляною досі є особливий зв’язок.

 Уляна з мамою в день отримання посвідчення майстра спорту у Львові

За словами тренерки, Уляна ще в 10 класі була кандидаткою в майстри спорту, а потренувавшись у Львові близько пів року, на чемпіонаті України стала майстром, бо вже мала гарний рівень підготовки.