Новорічна фантазія в Херсоні

Незабаром ми поринемо у довгоочікувані новорічні свята. Думав, яку б статтю написати з цього приводу. Вирішив не просто описати, як святкували наші городяни понад 100 років тому, але й трохи пофантазувати. Давайте разом вирушимо в подорож у часі, та глянемо очима херсонського обивателя на одну новорічну історію в Херсоні.

«1910 рік. Вечір. Напередодні Нового року… Учора моя дружина поїхала  гостювати до сестри, тож я залишився один із собачкою Мілочкою. Тільки вона зараз прикрашає мою самотність.  Нудно. Пішов блукати по вулиці Суворова. Яскраві срібні зірки горіли в чорно-синьому нічному небі. Електричне освітлення великими плямами «розпласталося» вулицею. Гомін херсонців та  штовханина  не налаштовували на святковий настрій. Мені не було з ким розділити мій настрій, тож мимоволі згадав   рядки: «печаль давила его сердце, растворялась во рту горькой полынью, обвивалась вокруг шеи холодной змеей и не давала дышать»

Погодьтесь, з таким настроєм зустрічати Новий рік неможливо. Пройшовши трохи, присів на лавку та вирішив зачекати святкового настрою. Було зимно. Морозний вітер ворушив гілки дерев, а холодні мерехтливі зірки яскраво горіли у темному небі. Херсонці бігли повз літній буфет, дивуючись, що там немає не тільки чарки горілки, але й сухої канапки. Через п’ять хвилин на алеї з’явилася група людей на чолі з дамою у чудернацькому капелюшку. Ненароком вона підійшла до мене та прошепотіла:

 - Дай папіроску і запам’ятай, що я тобі скажу. Бачиш ти цього старезного сивого дідугана в лахмітті? Це Старий Новий рік. Він сів за один з тих столиків, де влітку обивателі насолоджувалися шашликом, квасом та пивом. Навпроти нього стоїть пан Херсон, наш старий знайомий, а поряд з ним - поважні дами: в чорному – Військова, в червоному – Забалка, в зеленому – Мельниця, а позаду – Сухарна.

Слова дами в капелюшку ввели мене в невеликий ступор, подумав, часом чи не виникли в мене галюцинації на фоні випитого раніше вина. Але, протерши очі, побачив, що все те відбувається насправді. Тому вирішив поспілкуватися із загадковою особою:

-  А ви, пані, хто будете?

-  Я? Я – матуся  Старого та Нового Року, пані Час.

-  Ви матуся? Ви така молода та прекрасна!

-  Я це й без вас знаю!

Потім дама підстрибнула на місці та зникла…

Підійшовши ближче до літнього буфету, я вирішив послухати діалог загадкових осіб, яких так описала загадкова пані.

Старий рік:

-  Ось, мої милі, я вас покидаю, бо вже постарів та нікуди вже не годжусь.

Пан Херсон:

-  Так, воно, звісно, сумно, але ми вам даруємо невеличкий презент, дачу на Дніпрі.

Пані Забалка:

-  А я вам пирогів напекла в дорогу.

Пані Мельниця:

- Та й кожух дамо, бо прохолодно.

Старий рік, не стримуючи сліз:

-  Дякую мої рідні, вдячний за ваші почуття та подарунки. У цьому році зробив не так багато хорошого: заморозив річку, позбавивши вас води, влітку не дав ані краплі дощу, що знищило врожай, виставив високу вартість квартир…

Несподівано у мене вирвалося:

-  Чому наговорюєте на себе. Ви забули, що у нас з’явилося електричне освітлення.

Пані Військова вирішила підтримати:

-  Ще з’явилися нові доріжки.

Старий рік:

-  Ваша підтримка дуже приємна мені, але я вже чую, що  наближається Новий рік…

У церквах вдарили 12 годин… На Суворівській вулиці, на мій подив, з’явився молодий, рум’яний Новий рік. Він був одягнений у білу сорочку, прикрашену рожевими стрічками, бантами та мереживами. Сидів він у колясці, яка була заповнена запашними трояндами. А коляску везла вже знайома дама – Час.

Першим слово взяв пан Херсон:

-  Ваше новорічне «превосходительство»! Вітаємо Вас з приїздом. Хочемо у Вас попросити нову залізницю.

Пані Військова:

-  Видовищ яких-небудь.

Пані Сухарне:

-  Бруківку, школи, двісті тисяч рублів…

Кожний з присутніх почав щось просити у Нового року. Був приголомшений тим, що бачу та чую. Вирішив і собі щось випросити.

Але мене обірвав Новий рік:

-  Ха, ха, ха! Ви багато просите, я не знаю, чи зможу виконати всі ваші побажання? А поки зараз дарую вам «Надії». Діліться ними з усіма.

З цими словами він махнув рукою та кинув на дорогу згорток з подарунком. Вся компанія кинулася до нього, намагаючись першим його вхопити. А згорток підстрибнув та покотився до Дніпра. Усі  помчали за ним.

І тут я прокинувся, відчувши на своєму обличчі вологий шершавий язик. Оговтавшись, побачив, що сиджу на Суворівській, а поряд привітно скавчить Мілочка, радіючи моєму пробудженню. Почув один удар дзвіниці Успенського собору, яка повідомляла мені про першу ночі. І насниться ж таке у новорічну ніч. Хоча…може це був не сон? З такими роздумами та вже у святковому настрої пішов додому…»