Юрій Вороний. Як у Херсоні він здійснив першу у світі пересадку нирки

Юрій Вороний. Український хірург, життя якого сповнене трагізмом та професійною відданістю. Він першим у світі пересадив орган людині та своїм проривом випередив поступ медицини на десятки років. Але замість світової слави – репресії та забуття. 

У серпні 2025 році виповнилось 130 років із дня народження видатного хірурга та вченого. 

Як він досяг успіхів у трансплантології в Україні та чому в СРСР ледь не став “неблагонадійним” хірургом, розбираємо у нашому матеріалі. 

Від студента до учасника Першої світової війни 

Юрій Вороний народися в 1895 році на Чернігівщині в родині відомого на той час математика та професора Варшавського університету Георгія Вороного. 

У 1913 році він закінчує гімназію в Прилуках та вступає до медичного факультету Київського університету. Тоді довчитися в нього не вийшло через початок Першої світової війни (1914-1918 рр.). Юрія мобілізували як студента-медика до лав російської імператорської армії. Брав участь у роботі фельдшерського взводу. 

Юрій Вороний, 1915 рік. Фото з сайту Укрінформ

У 1917 році почалася революція, яка призвела до розпаду Російської імперії. Молодий Вороний тоді познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Вірою Нечаївською, яка була членкинею Української Центральної Ради. Після утворення Української Народної Республіки він вступає до пересувного перев’язувального загону. І з цього часу біографія Юрія Вороного вже пов’язана з участю у боротьбі за українську державність.   

Один із небагатьох, хто вижив у боях під Крутами 

Йому довелося пережити, напевно, одну з найтрагічніших та одночасно найгероїчніших подій – бою під Крутами. У січні 1918 року радянські загони Муравйова почали наступати на Київ. На захист столиці України стали 500 юнкерів, студентів та гімназистів-старшокурсників на чолі з сотником Аверкієм Гончаренком. Серед захисників був і Юрій Вороний. Зранку до вечора 29 січня українські вояки стримували більшовицькі загони, що переважали їх у чисельності (6 тисяч), та прикривали шлях до Києва на перегоні Бахмач-Ніжин. 

Олександр Климко. Бій під Крутами. 1936 р. Картина з сайту kruty.org.ua 

У цей день Юрію Вороному разом із п’ятьма пораненими студентами вдалося врятуватися. На щастя, він не був серйозно поранений. Потім закінчив навчання в університеті. Став спочатку аспірантом у клініці професора Черняхівського, а потім – аспірантом кафедри хірургії в Києві. 

У 1926 році він вже працює під керівництвом професора Шамова у Харківському медінституті. Туди його делегували очолити процес українізації медичного університету, але деякі дослідники вважають, що його відправили якомога далі від Києва через його участь у боях під Крутами.

Упродовж кінця 1920-х – початку 1930-х років тут він досліджує трансплантологію та проводить наукові експерименти, зокрема, із проблем  переливання “трупної крові”.  Тоді світові медики намагалися знайти відповідь на питання: “Чи життєздатна посмертна кров у перші 8-10 годин після смерті організму?”. Іншими словами, чи можливо використовувати трупні органи у трансплантології.  

Також у нього були й перші успішні операції. Так, у 1930 році на з’їзді фізіологів Вороний вразив колег, показавши собаку із пересадженою ниркою. У цей час його кар'єра розвивається доволі стрімко, і через рік отримує призначення в Херсон.       

Херсонська операція, яка увійшла у світову історію медицини  

У наше місто Юрій Вороний вже приїжджає не просто у статусі хірурга. Він стає головним лікарем та завідувачем хірургічного відділення міської лікарні – найстарішої в Херсоні. За однією версією, його підвищили за наукові досягнення, за іншою – це була висилка якомога далі з Харкова через участь у боях під Крутами. За “неблагонадійним хірургом та українським буржуазним націоналістом” спецслужби СРСР стежили не одне десятиліття. 

Заняття в Херсонському медичному інституті. Фото з сайту Укрінформ

Але це йому не завадило зробити справжню революцію у світовій трансплантології, і це пов'язано з Херсоном.

Наприкінці березня 1933 року у міську лікарню Херсона доставили 26-річну жінку, яка випила розчин ртуті. Кажуть,  вона так вчинила через зраду свого чоловіка. Лікарі одразу поставили їй діагноз – ниркова недостатність.

За кілька днів, 3 квітня, хірург Юрій Вороний зважився на операцію, яка була на той час більше схожа на щось неймовірне. Він пересадив жінці нирку від чоловіка, що напередодні помер від черепно-мозкової травми. Пацієнтка прожила з новим органом 48 годин. Але померла через реакцію на відторгнення трансплантата. Хоча в ті часи, коли ще не була розвинена імунологія та не було антибіотиків, вважали: це пов'язано із впливом ртуті та ускладненням при переливанні крові.     

Але вперше на практиці хірург довів, що можна пересаджувати людині не лише фрагменти тканин, а й цілі трупні органи. 

Зараз можна подумати, що перша трансплантація була начебто неуспішною, бо пацієнтка прожила лише дві доби. Але це був справді величезний прорив у медицині та поява нового способу збереження життя людині.    

Був відомим у світі, але маловідомим удома  

Світ дізнався про операцію Юрія Вороного завдяки англійським хірургам, які розповіли про це на Всесвітньому конгресі анестезіологів та реаніматологів. Також були публікації в італійському журналі “Minerva Chirurgica” (1934 рік) та іспанському – “El Siglo Medic” (1936 рік). 

Юрій Вороний

Майже 20 років ніхто у світі не повторював такі операції з пересадки нирок, поки у  1954 році це не зробив американський лікар Джозеф Мюррей. Для цього він використав однояйцевих близнюків. Тому імунна система реципієнта сприйняла донорський орган, як власний. 

Але Юрій Вороний вважається “піонером” у таких операціях. Це підтвердили також у 1966 році на Всесвітньому конгресі трансплантологів. А вже наступного року південноафриканський хірург Крістіан Бернард виконав першу у світі операцію пересадки серця від людини до людини. Барнард неодноразово згадував, що надихався прикладом українських хірургів, зокрема Юрія Вороного.      

Яка ж подальша доля українського хірурга?

Здавалося б, після цієї операції Юрій Вороний мав би отримати світову славу, але закритість радянської системи та політичні репресії 30-х років зіграли свою роль. Потім було повернення до Харкова, де він очолив кафедру хірургії у стоматологічному інституті.

Там він не мав широкої хірургічної практики. Під час Другої світової війни він залишився у Харкові, за що після її закінчення мав клеймо «залишенця на окупованих територіях» та члена сім'ї контрреволюціонера, тому хірург працював звичайним урологом в одній з лікарень Житомира.

У 1950 році він повернувся до Києва, де працював до самої смерті. 

Постать Юрія Вороного – вкрай недооцінена. За радянських часів його прізвище і здобутки замовчувалися з відомих причин.

Але і після здобуття незалежності більшість статей, присвячених роботі видатного хірурга, написані іноземними авторами. 

У Херсоні у 2016 році з'явилася вулиця, назву якої присвятили Юрію Вороному. Можливо, колись і лікарню назвуть на його честь…