Нікіта Тітов: “Намагаюся не втратити день і заповнити його новою роботою”

Нікіта Тітов — художник, ілюстратор, плакатист, театральний художник, digital-художник в ексклюзивному інтерв’ю.

- Мистецтво - це рух вперед чи вічний біг по колу?

- Мистецтво в постійному розвитку, змінюється світ, технології, можливості, з ним змінюється і мистецтво, у ньому з'являється нова мова, форми і техніки, можливості його демонстрації. Мистецтво стає більш доступним глядачеві, виходячи за звичний простір галерей і музеїв. Але в ньому як у житті: хтось обирає для себе безпечний шлях і по суті ходить по колу, хтось намагається відкрити щось нове, у першу чергу для себе.

- Як вважаєте, який вектор розвитку очікує мистецтво в наступні 10 років?

- Я не теоретик мистецтва, але думаю, що воно стане більш технологічним. Зараз дуже багато художників частково або повністю переходять у діджитал, це дає  великі можливості в першу чергу в плані швидкості й зручності створення робіт. Думаю, що цей напрямок буде дуже сильно розвиватися і з'являться ще крутіші можливості.

- Що, на Ваш погляд, стає "індикатором успіху" роботи художника?

- Є два незмінних критерії - успіх у глядача і ціна, хоча далеко не всі роботи,  схвалені широкою аудиторією, можуть мати високу ціну. Малевич, Пікассо, Твомблі досі є предметом дискусії на рівні "і я так зможу", що говорить про деяку непідготовленість глядача, при чому більше саме нашого глядача, через появу культурної діри під час радянської окупації. Після авангардистів 20-х років, доба соцреалізму вирвала нас із контексту розвитку світового мистецтва, замінивши сурогатом, який відповідав баченню партії, що дуже сильно вплинуло на сприйняття і глядацькі смаки.

- Яку найціннішу пораду Ви отримали під час навчання в Харківському педагогічному інституті?

- Я навчався на художньо-графічному факультеті, зараз його вже не існує. У той час, особливо на перших курсах, малювали ми досить слабенько, але малювали, звісно, з натури. Було таке прислів'я тоді "Натура- дура", яке означало, що не варто копіювати, а можна малювати, як бачиш або як умієш. Потім, до п'ятого курсу, з'явилася нова фраза: "Натуру треба любити". Ось якось між цими фразами я і живу. Була ще одна порада, на першому курсі мені сказав викладач, що не варто витрачати час, а краще піти торгувати на Барабашово, але я якось не дослухався.)

- Що найбільше впливає на Вашу творчість?

- Світ навколо, хоча зараз він більше в рамках моєї квартири, я став більше часу проводити вдома, події в країні, спогади, закоханості, мрії й просто думки про себе.

- Як Ви обираєте сюжети для своїх робіт?

- Я намагаюся малювати якомога більше, намагаюся не втрачати день і заповнити новою роботою, на це є свої причини. Не завжди, звичайно,  вдається, але через це я, прокидаючись вранці, не знаю, що намалюю сьогодні. Тему дає сам день, це продовження якихось думок чи подій, які на мене вплинули.

- Перший свій плакат "Країна народжується" Ви зробили під час Майдану у грудні 2013 року. Країна таки народилася?

- Народилася. Народилося суспільство абсолютно нове, у багатьох до того аполітичних людей з'явилося відчуття відповідальності перед країною, яке дається часто дуже високою ціною. Майдан, війна сильно змінили людей. У 2014 році дуже сильно відчувалося, скільки людей стали на захист країни, хто як міг і чим міг, але то було неймовірне об'єднання. Зараз це відчувається не так сильно, адже робота на розкол ведеться постійно, є певне розчарування, та країна все одно рухається в тому напрямку, який обрали в чотирнадцятому році. Може, не так швидко, як хотілося б, оскільки існує постійна загроза реваншу, але мені здається, що в Україні народилася досить велика сила людей, яка цього вже ніколи не допустить. Я в це вірю.

- Мистецтво, на Ваш погляд, має бути зрозуміле всім?

- Ні. Мистецтво - це лише засіб діалогу особистості художника з самим собою, а вже потім із глядачем. За ним стоїть людина, думки якої, почуття часто можуть бути малозрозумілими, але часто зовсім незрозумілий твір має особливу привабливість, особливо в момент, коли глядач розуміє, що ніколи не зможе так відчувати або мислити.

- Які емоції відчули від першої своєї виставки, яка була розміщена у київському театрі "Золоті ворота"?

- На той момент я дуже хворів і основним мотивом життя була повна зневіра у власному майбутньому і можливостях. Усе трималося на вірі моїх близьких людей, особливо Андрія Єрмоленка, який тоді мене дуже підтримував. Завдяки йому я малював, він вселяв надію і привернув мою увагу до дуже важливого і сильного проєкту, вистави "Оскар і рожева пані", де ми познайомилися з неймовірною Ірмою Вітовською, а вона вже познайомила мене з режисером і тоді керівником мого улюбленого театру "Золоті ворота" Стасом Жирковим, ми подружилися. Стас спостерігав за моєю творчістю і щиро запропонував зробити виставку, не можу описати, як я зрадів, це було для мене не тільки визнанням, гордістю, але і дуже важливою сходинкою на шляху до чогось хорошого і, головне, надії. Дотепер дякую долі й усім, хто був тоді поруч.

- Простий глядач схильний оцінювати гру акторів, режисуру в театрі. Не ображає Вас як художника вистави, що його робота залишається наче осторонь?

- Я малював уже до чотирьох вистав, одна, щоправда, ще не вийшла, але це малюнки для проєкції, а не повне художнє оформлення. Це досить цікаво і є  можливість показати свої роботи глядачам десь окрім інтернету. Образ тут не може бути, бо моє ім'я є на афіші, та і ще під кінець вистави про мене згадують, чим я дуже пишаюся. Взагалі сучасний український театр дуже швидко розвивається і бути хоча б трохи причетним до цього - гордість для мене.

- Який з останніх культурних заходів справив на Вас сильне враження?

- Я мало куди зараз виходжу, тому мені важко сказати щось із приводу останніх культурних подій, але можу сказати: усе, що зараз відбувається у Харківському ЛітМузеї, де я працюю, мене щиро вражає. Думаю, зараз це найпотужніше місце в Харкові у плані подій і їх якості. Якщо говорити загально, у 2016 році, здається,  у Харкові, був фестиваль "Галіція Культ", дуже багато митців, культурних діячів, театрів приїхали в наше місто з заходу України, це були дуже потужні враження і головне - такий культурний обмін украй необхідний для ще більшого об'єднання країни. Прикро, що на цьому все поки скінчилося.

- Якщо б Вам запропонували миттєво освоїти один із напрямів образотворчого мистецтва, яким Ви не володієте - що б це було?

- За професією я вчитель образотворчого мистецтва, нас вчили всьому потроху. А от чому я б хотів навчитися, так це грати на якомусь музичному інструменті, а ще співати. Ось моя нереалізована мрія.