17 днів пекла Олександра Д'якова. Історія полону учасника руху херсонського опору

Проукраїнська позиція херсонця Олександра Д'якова завжди була очевидною: він учасник Майдану гідності в Херсоні та Києві, депутат минулої каденції Дніпровської районної ради міста Херсона, голова ОСББ, підприємець. Під час окупації чоловік не відсиджувався, а активно діяв, у результаті чого і потрапив до російської катівні. Провів там 17 діб, плюс ще два місяці під охороною в лікарнях, бо на допитах йому так скалічили ногу, що довелося госпіталізувати. Наслідки катувань попри довге лікування дають взнаки й сьогодні.

Але він зовсім не вважає себе особливим і, побачивши чоловіка на протезі, каже: «Ось герой, а я – то таке». Розповідаючи читачам «Вгору» свою історію, Олександр зі сльозами на очах знов переживав жахи перебування в катівні. Каже, його часто питають, навіщо він, маючи хворе серце, дає інтерв’ю та знов і знов згадує найжахливіший період свого життя, а він відповідає:

«Потрібно щось робити»

Події перших днів повномасштабного вторгнення Олександр спостерігав зі свого помешкання на 14-му поверсі. Каже, що бачив не тільки удар по Чорнобаївському військовому аеропорту, а навіть «приліт» перших ракет у Новій Каховці. Почав обдзвонювати хлопців, з якими працював до цього.

Виходили вони й на акції спротиву, аж до того моменту, поки не почалися репресії росгвардії та постраждали перші люди.

Мітинг в Херсоні 5 травня. Олександр Д'яков на передньому плані праворуч із перевернутим українським прапором на плечах. Фото «Вгору»

Їхня група займалась тим, що передавала дані стосовно військової техніки, переміщення солдат та співробітників ФСБ. Згодом стали вивозити військових.

Нестерпні умови створювали навмисно

Те, що він у серпні 2022 року потрапив до лап росіян, Олександр Д'яков випадковістю не вважає. Згодом дізнався, що їхню групу довго «ввели», планували забрати одразу усіх, але «виловлювали» по одному. Тримали їх у катівні на вулиці Теплоенергетиків.

Олександр Д'яков провів 17 діб у цій російській катівні на вул. Теплоенергетиків у Херсоні. Фото Олександра Корнякова, 2023

У камері, розрахованій на трьох, постійно було 6-7 людей, одного разу навіть восьмеро. Попри те, що до окупації в цьому  ІТТІзолятор тимчасового тримання (ІТТ)  – місце, призначене для тимчасового утримання осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину  зробили ремонт, встановили систему кондиціонування, вона майже не працювала  – дихати не було чим. Шум був, але коливання повітря навіть не відчувалося. Олександр думає, що росіяни навмисно її зіпсували.

Окупанти навмисно створювали нестерпні умови перебування у катівнях. Чоловік розповідає, що загальний душ у приміщенні ІТТ був, але до нього треба було пройти через приниження та біль: тюремники і били, і електрошокери застосовували, і загалом створювали такі умови, що люди просто не мали бажання йти до того душу. Доводилось «приймати душ», трохи поливаючи себе з пляшок води над «вбиральнею» у камері. От і вся «гігієна».

Звісно, те, чим їх годували, назвати їжею не можна. Та й порції були зовсім мізерні. Коли Олександра ув’язнювали, побили так, що чоловік п'ять днів взагалі нічого не їв  – тільки пив. Тож свою їжу віддавав хлопцям.

Проблеми з серцем він має ще з 2019 року, тож ліки потрібно було приймати постійно. Днів десять йому взагалі не дозволяли передачі, бо не йшов на співробітництво. Коли ж нарешті передали пігулки, віддали йому не все:

І це лише невеличка частинка прикладів нелюдського поводження росіян із тими українцями, яких вони незаконно ув’язнювали.

Хотіли, щоб катували струмом один одного

Олександр Д'яков думає, що потрапив до катівні через те, що проговорився один із його товаришів, але не тримає на нього зла:

І розповідає про перехресний допит, на якому росіяни намагалися, щоб вони один одного катували струмом. Чоловіки витримали це випробування, але Олександра окупанти зрештою покалічили.

Як і багато хто з бранців, чоловік звертає увагу на садизм тюремників. Про своїх катів розповідає, що з ним «працювали» ФСБшники:

Те, що тюремники називали «допитами», Олександр Д'яков називає катуванням. І згадує, коли його вели на ці катування, постійно чув, що з різних боків люди кричать не своїм голосом, і навіть вночі ці крики не дають заснути, бо катування відбувалися 24 години на добу.

Каже, що від нього самого вимагали, щоб він пішов на співпрацю і здав всіх, хто брав участь у русі опору. При тому, що зізнання нічого не вирішувало  – росіяни й так вже все знали, і знали настільки багато, що чоловік був здивований. Намагалися вибити зізнання в тому, що він, передаючи дані, хотів, щоб загинули цивільні люди. Зрозумівши, що вони намагались це записати на камеру, Олександр одразу сказав, що цього не зробить. У результаті йому скалічили ногу. Пообіцяли зламати  – не зламали, але довели до зараження і великих проблем.

Травмованому чоловіку намагався допомогти хлопець із затриманих, який «виконував обов’язки» лікаря, але насправді лікарем він не був. Олександр каже, що дуже вдячний йому за ці спроби й за ліки, які він давав. Напади болю часом були такі сильні, що вночі він лежав, прикусивши руку, щоб стогоном не розбудити сусідів по камері.

«Сань, тобі ногу відріжуть»

Стан здоров’я Олександра Д'якова був настільки серйозний, що окупанти вимушені були відвезти його до лікарні. Довго тягнули, але зрештою передали свого бранця лікарям: травмована нога розпухла і стала вдвічі більшою, пішли некрози... Та хіба мають росіяни співчуття? Дорогою сміялися: «Сань, а тобі ногу відріжуть...». Олександр сподівався на краще, але не виключав того варіанту, що і справді залишиться без ноги.

У першій лікарні його не прийняли, тому що там керівником зміни була проросійськи налаштована людина. І окупантський супровід не допоміг – просто відмовили. Повезли в іншу, Дніпровську районну. Там Олександр три дні пролежав під крапельницею, потім його прооперували, вирізали частину вен.

Майже місяць він пробув у цій лікарні, потім ще майже місяць в іншій. Мабуть, лікарі тримали свого пацієнта трошки довше, ніж потрібно, бо Олександр пояснив головному лікарю, що на нього чекає після виписки – його ж не звільнили. А ще обіцяли, що після лікування отримає свої 20 років «за тероризм».

Потім, коли росіяни стали готуватися до своєї «евакувації», з'явився шанс втекти. В окупантів були серйозніші справи, ніж спостерігати за своїм в’язнем на лікуванні. Майже два місяці в лікарнях Олександр пересувався виключно на кріслі колісному, але вийшов з лікарні своїми ногами – ледве дошкандибав до зупинки, сів на транспорт, поїхав і майже три тижні переховувався в Херсоні, поки місто не звільнили.

Олександр Д'яков і досі час від часу припадає на ногу, каже, кульгав ще пів року після того, як вийшов із лікарні. Лікується він і досі. Говорить, що ситуація з серцем стала трохи гіршою. І причини цього зрозумілі:

Так сьогодні виглядає нога Олександра Д'якова, травмована росіянами під час катувань. Фото Ігоря Бойченка

Допомогти іншим

Але власне здоров’я  – то не єдине, чим займається зараз Олександр Д'яков. Долучається він і до волонтерства, займався допомогою хлопцям у ЗСУ, коли були можливості, як голова ОСББ допомагав мешканцям свого будинку. Але зараз у центрі уваги Олександра доля таких, як він сам  – тих, хто пройшов російський полон, так звані «цивільні полонені»:

Оскільки Женевські конвенції поширюються лише на військових полонених, цивільні виявляються поза дією норм міжнародного права щодо гуманного ставлення під час війни, тому вони ще менш захищені.

Олександр Д'яков на курсі з адвокатування змін в державній політиці. Червень 2024 року. Фото: Об'єднання родичів політв'язнів Кремля / Facebook

Олександр Д'яков навчається, щоб вміти захищати права людини та вміти використовувати різні інструменти захисту. Каже, що дуже багато людей, які пройшли російські катівні, отримують відмови комісії Мінреінтеграції з питань встановлення факту полону і пов’язує це з фінансовою складовою (якщо держава визнає, що людина перебувала в полоні, то за законом має їй виплатити 100 тисяч грн). Декому вдалося підтвердити свій статус лише з третьої спроби. Також разом із Романом Баклажовим вони організовують єдину групу російських бранців.

Та найбільшою проблемою Олександр вважає долю тих цивільних полонених, про кого досі нічого не відомо. Серед них і три члени їхньої групи опору. Де вони перебувають з 2022 року, ніхто не знає. Можливо, в Росії. А є й такі, про долю яких невідомо з 2014 року. Чоловік пригнічений тим, що не бачить жодної реакції держави стосовно цих людей.

Та попри все він не втрачає віру в майбутнє. Перша мрія Олександра Д'якова  – це перемога, і він у ній впевнений:

P.S. У рамках ініціативи «Трибунал для Путіна» документатори Української Гельсінської спілки з прав людини зафіксували вже більше ніж 7 тисяч епізодів воєнних злочинів Російської Федерації проти цивільного населення Херсонщини. А загалом понад 72 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Якщо ви теж є свідком чи жертвою воєнного злочину ерефії, повідомте про це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних.

Крім того, фахівці мережі громадських приймалень УГСПЛ у 18 областях країни надають безоплатну правову та юридичну допомогу постраждалим від Російської агресії, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії». У Херсоні громадська приймальня мережі працює на базі благодійної організації “Фонд милосердя та здоров'я”, документатор злочинів РФ по Херсонській області – адвокат УГСПЛ, юрист громадської приймальні ФМЗ – Олександр Данилов.

Щоби дізнатися контакти громадських приймалень УГСПЛ в інших регіонах, натисніть ТУТ.

Задля безпеки та зручності клієнтів особистий прийом у Херсоні проводиться виключно за попереднім записом за номером телефона +38 (095) 805 7299.

Правозахисники також розробили пам’ятку, як зафіксувати докази воєнних злочинів Російської Федерації проти мирного населення України.