І, дуже імовірно, зараз до України на заробітки їздили б поляки, а не навпаки.
Але для більшості українців війна з компартійною номенклатурою за Україну була не їхньою війною. Хай воюють упороті, а нам треба спокій, зарплати і пенсії. Упороті програли. На довгі 23 роки Україна застигла у пострадянському болоті. А мовчазна маса «нєучаствующіх» замість спокою, зарплат і пенсій отримала війну. Якої могло б не бути, якби васали Кремля економіку не зруйнували, а армію не розікрали.
Зараз етнічний росіянин Сєнцов повільно вмирає за Україну в той час, як я Тернополі, Броварах, Прилуках аполітичні любителі спорту вболівають за збірну Росії. Небайдужість - для нас це не забаганка, а рецепт виживання як держави у сучасних кордонах.
R.I.P. пане Левко.