Воєнний комунізм на фондовому ринку

Зненацька, під прикриттям воєнного стану, держава Україна просто взяла і забрала всі акції Мотор Січ та Укрнафта, які є в обігу. Просто ви думали, що у вас є щось. А потім раз — одного чудового ранку у вас цього немає. Просто тому, що так вам і треба, буржую.

Воєнний комунізм — «найкращий спосіб» створити інвестиційний клімат у країні. Приходьте, інвестори.

Поки не зрозуміло, чи компенсуватимуть щось попереднім власникам.

Так, звичайно, спочатку приємно, що, судячи з усього, в Ігоря Коломойського забрали 42% акцій Укрнафти. Довго-довго не могли придумати, що з ним зробити, як з ним розійтись, а тут раптом взяли й забрали. З усією пролетарською ненавистю.

Але ж біда. Що робити зі святим правом приватної власності? Навіть якщо це приватна власність олігарха. І, як завжди, є простий і складний шлях. Складний — через суди. Виграти суд у Лондоні та забрати акції Укрнафти як компенсацію за ПриватБанк. Довго, нудно. Але ж законно. А є простий шлях — реквізувати. Забрати не тому, що у Коломойського, а просто тому, що можуть забрати або вирішили, що можемо забрати, адже війна. І у Коломойського забрати, і у Васі Пупкіна. З ризиком програти потім суд. І залишитись ще винним олігарху. І головне, щоб як із облгазами Фірташа не вийшло. Коли забрати їх у Фірташа — забрали, а керують однаково його люди. І якщо люди Коломойського залишаться біля керма Укрнафти, то він навіть не втратить. Він завжди сидів на потоках, а не створював капіталізацію.

І ще момент. Можуть забрати не безплатно. Можуть заплатити. Поки неясно, будуть платити чи не будуть і скільки платитимуть, якщо будуть. І ось тут питання. Чи має держава зайві гроші, щоб викупити у Коломойського Укрнафту? І за якою ціною це робитиметься? І чи не буде Коломойський у такому разі дуже вдячний державі Україна?

Фішка в тому, що, на відміну від націоналізації ПриватБанку, така форма націоналізації не дозволяє розділити міноритарних акціонерів і Коломойського. Тобто або Коломойський отримає компенсацію, ніби він звичайний Вася Пупкін, або будь-який приватний інвестор отримає дулю.

Але справа навіть не в Коломойському. Річ у тім, що акціонерами Укрнафти, та й Мотор Січ, були не лише олігархи та колаборанти. Там було багато маленьких українських інвесторів. І навіть були іноземні інвестори. І ось їм одного прекрасного дня сказали «було ваше, стало наше». І додали «а взагалі ми тут збираємося розвивати фондовий ринок, ви ж у курсі ? Скоро робитимемо IPO. Приходьте, будь ласка. Інвестуйте в Україну. Ми ще й пенсійну систему хочемо розвивати, інвестиційну складову…»

Як ви вважаєте, що скажуть інвестори, у яких просто забрали їхню власність? Чи прийдуть вони знов інвестувати? Чи вирішать, що Україна — це та сама Венесуела у профіль?

І ще питання — а навіщо? Історія з Мотор Січ — це окрема історія. Але й там була логіка лише забрати акції у Богуслаєва, а не чіпати простих українців, які мають у власності акції. Але навіщо забирати акції Укрнафти в той момент, коли держава й так там має більшість. Понад 50%. І якщо вже вирішили, що це вкрай важливо контролювати Укрнафту у зв’язку з енергетичною безпекою країни, то що заважає керувати компанією, особливо в умовах воєнного часу, коли можна просто завести свій менеджмент.

Найважливіше — принцип. Приватна власність в успішних країнах — це святе. Це наріжний камінь. Святе та й годі. А якщо ви йдете шляхом свавілля, то виходить тільки бідна країна. Без інвестиційного клімату і без інвестицій.