Українці проти коронавірусу. Що заважало зробити все нормально?

Я українське телебачення не дивлюся, але щось мені підказує, що воно не відставало. Якщо не сказати, було в перших рядах.

У підсумку за кілька місяців градус розжарення новин з Уханя, де, як ми всі бачили на власні очі, люди падають намертво просто в метро, і ЗМІ смакують це на всіх екранах усіх країн, доростає мало не до паніки. В аптеках закінчуються маски.

Далі країни починають евакуювати своїх громадян. Австралія евакуює їх на острів Різдва в центр депортації і прийому біженців — за дві тисячі кілометрів до найближчого узбережжя в Тихому океані. США евакуюють їх у найдальший неживий куток аеродрому під охороною військових. Франція евакуює їх у казарми. Японія просто тупо замикає всіх пасажирів на лайнері.

Здавалося б. Що заважає Україні зробити те ж саме. Ба ні. У нас свій шлях.

Паралельно з усіх телеекранів розлітається інформація, що в країні банально немає тестів, і ми елементарно не можемо з’ясувати, хто заражений, а хто ні. Я не знаю, чи так це насправді, чи не так — я зараз про те, що ця інформація розійшлася по всіх куточках, як гарячі пиріжки.

Далі президент країни робить взагалі приголомшливу річ. Він у прямому ефірі попереджає  «певні політсили» про неприпустимість провокацій і закликів до перекриття доріг. Але в дуже своєрідній формі: «Якщо будете перекривати дороги, і підбурювати людей, ми привеземо всіх наших громадян, а ми обов’язково їх привеземо додому, тому що це наш обов’язок… Я особисто привезу наших громадян у Кончу-Заспу, у ваші особняки».

Чудовий піар-хід, який напевно радісно буде підтриманий виборцем. Так! Так їх, олігархів-депутатів цих!

Але тим самим підспудно перша особа держави — безумовно, з благих намірів, я зараз без іронії, але від великого професіоналізму — особисто переводить евакуйованих громадян у розряд біологічної зброї. А їх розміщення поруч з вами — стає видом покарання.

А далі цих громадян везуть у санаторій під Полтавою.

Не на закриту військову базу.  Не в особняки в Конча-Заспу.  Не, врешті-решт, у Феофанію.  І навіть не в Київ.  А через пів країни в Полтаву.

Скажіть мені, які висновки зробить житель села під Полтавою, який отримує інформацію винятково з телевізора, дружина якого працює в тому самому санаторії, куди везуть біологічну зброю, про що йому в роздмухуваній багатомісячній істериці повідомив цей самий телевізор?

Він зробить три висновки.

1. Нас знову обдурили.
2. Тепер цілком очевидно, що евакуйовані вкрай небезпечні — саме тому їх і не залишили в Конча-Заспі.
3. Ми — громадяни другого сорту.

І ось переконайте мене, що я не розумію мотивів цих людей.

Можна, звісно, скільки завгодно розмірковувати про моральні якості, але я вас запевняю, в ситуації, коли треба робити вибір, кому жити, тобі чи іншому — виходити з котла або залишитися з пораненими — 90% поранених залишить. Так, так. Дев’ять з десяти, що ви кинете інших. Щоб рятувати себе.
Це не докір. Це життя. Тож не поспішайте судити.

І ось вони зустрічаються в точці рандеву всі втрьох — українські ЗМІ, українська влада і простий народ із шинами, іконами і молебнем проти коронавірусу.

І, треба визнати, всі троє один одного варті.

Одні робили хайп і клікбейт на істериці. Інші робили піар. Треті з радістю вдарилися в середньовічне мракобісся і з вогнищами бажають возлюбити ближнього свого.

І ось на рівному місці. Знову. Вкотре. На весь світ. Україна виставлена як мракобісна середньовічна територія, в якій якісь фанатики з хоругвами не пускають своїх евакуйованих громадян. Ярлик країни-ідіота знову прибитий до лоба стоміліметровим цвяхом із трансляцією на весь світ.

А осторонь стоїть і ласкаво на цю справу дивиться баба Люба з собакою і елітним депутатом.

І от поясніть мені.

Що заважало зробити все нормально?

І ще поясніть мені, хто щосили роздмухував саме таку істеричну подачу неперевірених новин — а простіше кажучи брехні — щоб повалити владу бариг, які наживаються торгівлею на крові, і самим прийти до влади?

А вас попереджали? Що ви наступите на ці самі граблі, які зараз копаєте іншим? Що управління суспільною свідомістю шляхом істерики і емоційної нестабільності — це, безумовно, найпростіший, але найнебезпечніший шлях? Що ця палиця — з двома кінцями? Вас попереджали.

І ще скажіть мені, де сидить один там старий дід, який ще півтора роки тому писав — те, що зараз відбувається, це руйнування державності. Боротьба з баригою переросла в боротьбу з державністю. Боротьба з Супрун переросла в боротьбу з державністю.

Смачного.

Аркадій Бабченко