Рік після прильоту. Затишок, який тут був колись, залишився лише у спогадах
Минулого року, коли почалися інтенсивні обстріли Херсона, моя знайома якось сказала: “А знаєш, чого я найбільше боюся? Це, можливо, прозвучить дико, але я боюся не самого прильоту, а опинитися в цей момент у непривабливому, або якомусь конфузному вигляді. Наприклад, якщо прилетить, коли я приймаю душ, або ще гірше…” Вона замовкла й багатозначно глянула на мене. Ми дружно засміялися, але якимось нервовим сміхом. І от, рівно рік тому, я згадав її слова, коли сам опинився в описаній ситуації. Скляні двері у ванній кімнаті неначе видуло ударною хвилею від потужного вибуху. Що було назовні – навіть страшно було уявити. Похапцем змивши мило, швидко одягнувся і вискочив надвір. Від сусідської хати, яка стояла за п’ять метрів, лишилися лише посічені стіни. Даху не було зовсім, стеля впала. За дверима не своїм голосом кричала заблокована сусідка. Сусіди кинулися на допомогу…
Після прильоту дуже швидко приїхали військові. Не зважаючи на камуфляжний однострій, виявилося, що це поліція. Одеська поліція. Хлопці швидко оцінили ситуацію, перевірили, чи нема постраждалих. На щастя, постраждало тільки майно, люди й тварини у дворі всі були цілі, принаймні візуально. Пес Роджер мав дуже розгублений вигляд, але був неушкоджений. Коти, правда, розбіглися безвісти. Перелякані Льова, Вєня, Джаз, Чічі та Марго з'явилися на очі господарів лише години через дві.
Катерина, хазяйка собаки: ''Ми морально були готові, що може прилетіти в будь-який момент, але такі речі все одно трапляються зовсім неочікувано. Вибух був такий потужний, що ми з чоловіком на деякий час втратили слух. Ми опинилися в самому епіцентрі. Тільки згодом я усвідомила, що ми всі лише дивом залишилися живі. Я поралася на кухні, коли все сталося. Мене врятувала колона зі сталевої труби біля входу. Усі смертоносні уламки в цьому секторі дісталися їй, а мені лише склом від вікна посікло спину через одяг та трохи голову. Хоча духова шафа перетворилася в решето. Чоловік був у сусідній кімнаті, там від вибуху упала стеля. Я це бачила й кинулася туди в розпачі, розуміючи, що від такого не виживають. На щастя, чоловік лишився неушкодженим: саме над його головою невеликий шматок дерев'яної балки встояв і не впав. У повітрі висів густий дрібний пил, в який одномоментно перетворилося наше житло. Нашого улюбленця Роджера ніде не було видно, у мене почалася істерика. Я кричала не своїм голосом, я кликала його. В якийсь момент із мороку з'явилася перелякана мордочка нашого собаки. Я заплакала. Ми були заблоковані в руїнах нашого дому. Усі замки заклинило. Сусіди з допомогою лома нас звільнили. Тепер ми фактично безхатченки...''
Ще пів години тому це була затишна оселя щасливої сім'ї у старому Херсоні. Ще пів години тому мешканці цієї оселі планували зовсім інакше провести свій вихідний день, але російські терористи віроломно скорегували плани всім сусідам у тому числі: один двір – два прильоти з лівого берега Дніпра. Сім'я залишилася без житла, яке так старанно плекала кілька років. Ремонти, доброустрій, затишок. Ці речі окупанти перекреслили двома залпами. А потім, гадаю, відрапортували, що знищили штаб НАТО або таємну лабораторію для виведення бойових комарів. Вони хочуть залякати херсонців, але натомість отримують лише їхню лють, зневагу й ненависть…
Вчора, через рік після лиха, побував у зруйнованому будинку. Затишок, який тут був колись, залишився лише у спогадах…
Олександр Андрющенко, 19 грудня 2023 року.
