Подививсь відео з Марсу

Прибалдів, коли небесний кран опустив ровер і відлетів, наче якась краказяка з фантастичного кіно.

Від звуку марсіанського вітру аж мурахи шкірою забігали.

Якщо ще уявити, що все це залізяччя робило посадку в автоматизованому режимі через затримку в надходженні сигналу, саме обирало місце посадки, корегувало, відстрілювало - аж в очах потьмяніло.

І от що подумалося.

Господі, бережи Америку.  Бережи її вчених, інженерів, робітників, платників податків і уряд. А у них же ще вакцини, айфони, F-35 і Спейсікс.

Наскільки ж убогі наші олігархи. Убогі. Ниці.

Спочатку мріяли про те, як приватизувати завод та випиляти його швидко на брухт, потім - володіти заводом і смоктати дотації через ручних депутатів з бюджету, максимум - замутити благодійний фонд для відбілювання репутації чи купити футбольний клуб для улюлюкання вдячного натовпу.

Але більшість і цим не заморочуюється: просто ссуть і сцуть, ссуть і сцуть, а потім через свої медіа ще й серуть у голови українців.

Божечки, спасибі, що ми неквапом, кульгаючи сунемо на Захід.

Захід - то ж не про напрямок, а про суть процесів, що дозволяють вирощувати запасні органи і редагувати гени, мати автівку в родині, але їздити на велосипеді, переробляти сміття, переймаючись долею білих ведмедів десь за обрієм.

Ну, який сенс у підкоренні Марсу, якщо для досягнення цієї мети половина країни сидить у таборах, інша половина - їх стереже, а перед цим таку ж частину вистріляли та замордували голодом?

І хоча інколи здається, що нам пороблено, бо замість ровера на Марсі ми здатні висадити лише Степанова в Індії, однак нам - саме на Захід.

Геть від москви.

Антон Сененко