Також як і більше сотні полонених, я повернувся до своєї родини та до своєї країни. Я дуже радий за усіх визволених, та нескінченно вдячний тим, хто боровся та виборов нашу свободу. Дякую вам усім!
Я ніколи не забував про тих, хто ще залишається у полоні та буду говорить про них на усіх рівнях, поки остання людина звідти не повернеться додому.
У наступному році я бажаю Україні та ії громадянам не тільки повернення в’язнів, але і найголовнішого. Того, без чого не можливо не появлення нових полонених. Того, без чого не можливе не появлення нових загиблих. Того, без чого не можливо повернення наших територій та прихід справжнього миру. Я бажаю усім нам одного – перемоги! Тому що без неї у нас немає майбутнього. Тому що без неї ми не будемо мати свою країну. Тому що мені не байдуже назва вулиць, якими я ходжу у своєму місті. Я хочу ходити проспектом Бандери, а не Сталіна.
І до речі, Степане Андрійовичу, зі святом!