«Любов до ближнього» по-херсонськи
Херсон, близько 11.00. Вже починає припікати. Зупинка "вулиця Пилипа Орлика".
На лавочці на зупинці повсідались бабеги (пізніше зрозумієте, чому я їх так назвала). Жіночки поважного віку, але не стареньки. Підходить вагітна жіночка (хоча вагітних чоловіків не буває, власне) - десь на 7-му - 8-му місяці вагітності. Іде повільно, трошки притримуючи спину. Тобто їй важкувато. Підходить на зупинку - жодна бабега не рушить з лавочки. Врешті підходить маршрутка - і одна з них спринтерським ривком в неї влітає. Дівчина з полегшенням сідає на лавочку. Я уважно за нею спостерігала, бо мені здавалось, що їй недобре. Виявилось, що просто важко - даються взнаки останні місяці вагітності.
До чого я це. А до того, що ці бабеги ДУЖЕ ДОБРЕ розуміють, принаймні більшість, що таке вагітність на останніх строках. Якщо не на практиці, то в теорії точно - я ж чомусь розумію. І жодна навіть не поворухнулась, аби поступитись місцем дівчині, якій явно хотілось присісти.
За три хвилини всі ті бабеги навздогін за прикладом попередньої спринтерськи кинуться до тролейбуса, а дівчина повільно підведеться і повільно до нього рушить.
Пілять, куди рушить це суспільство???????? Чоловіки у нас, до речі, охоче поступаються місцем не те що вагітній - просто жінці. А жінки, більшість з яких добре розуміють особливості цього стану, - НІ. І нічого спільного з фемінізмом чи боротьбою за гендерну рівність це не має: це елементарна вихованість і любов до ближнього.
