День визволення Херсона від російсько-фашистських загарбників

Раніше у нас був один день визволення Херсона від фашистських загарбників – 13 березня. І хто лише пару років тому міг уявити, що у херсонців з’явиться нове свято майже з такою назвою, зміниться лише назва країни-агресора? Чи міг би я подумати, що дякуватиму Богові за те, що мої рідні – мама, дядько, дід – не дожили до цього ганебного моменту, коли московити, які називали себе “братами”, з якими мої рідні пліч-о-пліч билися проти загарбників, самі перетворилися на фашистів і віроломно напали на суверенну Україну? Втім, я не один такий…

11 листопада минулого року, вранці, як робив це завжди, сів на велик і поїхав розім’ятися по місту. Катання на велосипеді в окупованому місті, насправді, таке собі заняття: їдеш і не знаєш, чим все закінчиться. Але все одно їдеш. От і цього ранку, промовивши подумки “Господи, відведи від усякої біди”, поїхав. Вночі окупанти підірвали телевежу, “свербіло” побачити на власні очі, сфотографувати. Проїжджаючи через площу Свободи, побачив на постаменті, де колись “мешкав” вождь міравова пралєтаріата, встановлений український прапор. А ще - над ОДА не було триколора! Всі ми знали на той момент, що окупант збирається робити “жест доброї волі”, але після більш, ніж восьми місяців окупації, в голові якоїсь однозначної думки не було. Було багато знаків  питання. Не виключалась і  можливість провокації з боку ворога, бо херсонців останнім часом про це застерігали…

Зробивши “фотосесію” лежачій на пів парку телевежі, зробив ще коло по центру і поїхав по Суворова в бік Шевченківського парку. В ті дні можна було багато побачити молодих чоловіків у цивільному одязі з великими дорожніми та спортивними сумками, які по двоє, по троє рухаються в бік Острова. Зрозуміло було, що це драпають переодягнені загарбники. От і зараз, мені назустріч, по чотири-п’ять особин, з інтервалом метрів у сто боязко сунула ця нечисть, рятуючи свою шкуру. Вони боялися. Переді мною четверо молодих міцних чоловіків від мого пильного погляду опустили очі долу…

Попереду біля перехрестя побачив скупчення жінок, я б сказав, у стані ейфорії. Поцікавився, що сталося. “Наші, он біля управління поліції наші!” - крізь сльози радісно промовила жінка. Дійсно, біля управління стояв БТР з українським прапором і там метушилися кілька вояків у пікселі. Тут я згадав застороги про можливі провокації з боку окупантів, і всі, про всяк випадок, розійшлися. А ввечері біля міської ради я сам побачив багато військових. НАШИХ! Стовідсотково наших! Кажуть, чоловіки не плачуть. Брешуть…

Ніколи за останній час я не бачив на площі Свободи стільки людей. Щасливих, радісних людей. Всі вісім місяців до того місто неначе вимерло, а тут… Зв’язку в Херсоні на той момент не було ніякого , але всі вже знали: Херсон - вільний! На воїнів ЗСУ і на поліціянтів всі дивилися, як на божества. Обіймали, цілували і дякували, дякували і ще раз дякували…

Олександр Андрющенко, 11 листопада 2023 року