Час непрофесіоналів

“Професіонал – той, хто досяг високої майстерності, досконалості у своїй роботі, творчості.” (Вікіпедія). Та, на жаль, фахівець такого рівня нині – на вагу золота. А войовниче невігластво, як справа Леніна,  –  “живе і перемагає”.

Ми чи не щодня, чи не в кожній галузі стикаємося з такими “професіоналами”. Болєслав Пашковський колись сказав: “Невігластво зближує людей”, тому вони дуже згуртовані і завжди підтримують одне одного. Явище це дуже розповсюджене, тож щоб пересвідчитися у цьому, почнемо з самого ранку.

Отже, їдемо на роботу. Про патологічну пристрасть більшості маршрутчиків до тюремного шансону вже писано-переписано, на декілька томів вистачить. Хоча є й інша пристрасть – глибоко “страдательные” пісні з придиханнями і зітханнями у виконанні безголосих осіб обох статей, які чомусь думають, що співають. І лише одного разу (єдиного за останні років десять!) водій увімкнув хорошу українську музику.

Школа чи дитячий садочок. Чи впевнені ви на всі сто процентів, що віддаєте власне чадо до рук професіоналів? Я – ні. На жаль, у нас в країні так багато вузів, що проконтролювати якість підготованих ними фахівців просто неможливо. І приходять частенько педагоги, яких на гарматний постріл не можна підпускати до дитини – непрофесійні, часто із неврівноваженою психікою, елементарно безграмотні і культурно недорозвинені. А коли більшості вчителів (і чиновників найвищого рівня) важко (чи не хочеться?) запам'ятати, що правильно говорити не “приймати участь”, а “брати”, не “міроприємства”, а “заходи” і тому подібне, то чого чекати від їхніх вихованців? Чи кожен учитель відповість, яку книжку він прочитав останнім часом? Далеко не кожен. Між тим, як кажуть,“грамотність – критичний мінімум професіоналізму”.

Коли ви йдете за довідкою чи ще гірше – щось оформлювати чи переоформлювати, згадайте, чи все чітко і дохідливо вам пояснюють, щоб не доводилося оббивати пороги цих контор? Згадайте, як надимаються від власної придуманої величі й значущості ці маленькі непрофесійні наполеончики – чиновники. І чимало їх на усіх рівнях ускладнюють життя своїм непрофесіоналізмом чи відвертим бажанням хабара нам із вами.

Лікарня, поліклініка – останнім часом, особливо на районному  рівні, виникають якісь однобокі внутрішні монологи при згадці про лікарів: “До кого звернутися? Цей – безграмотний, той – костолом, той – молодий, ще й препаратами приторговує, той – до чарки заглядає. Нема до кого. Скільки взяти грошей? А чи вистачить? А той знову на хабарі попався...” І так без кінця, а коли вже добряче прикрутить, то змушений шукати здоров'я в області або й у самій столиці (це вже як у кого грошей вистачить).

Не можу не згадати співочого екс-ректора і ресторатора, “пташенята гнізда” якого, як і він сам, несуть не культуру, а зразок поганого смаку і справжнього хуторянського жлобства, непрофесіоналізму.  Ніби про нього висловився Адольф Йончик:”Дилетант не вміє говорити:”Я не вмію”, а все інше він уміє”.

Що там не кажи, а найбільше “професіоналів” у самій Верховній Раді: кого-кого там тільки нема! І юристи, і артисти, і козаки, і польові командири, і олігархи, і наркомани, і перефарбовані урки, і “помічники” з “помічницями” і ще багато всякого... вибачте, люду. Воно, звичайно, не кожен майстер змішувати фарби – художник, як і не кожен депутат – законотворець, але дуже хочеться таких, що володітимуть все-таки спеціальними знаннями у цій галузі (державотворчій) на професійному рівні.