Відбудова Херсонщини. Пояснюємо, звідки беруться гроші й куди зникають

Повномасштабна війна завдала Україні руйнувань, які вже оцінили у сотні мільярдів доларів. За спільною оцінкою Світового банку, ЄС та ООН, наприкінці 2024 року потреби на відбудову перевищували 524 мільярди доларів. Найбільше постраждав житловий фонд: за даними "KSE Institute", знищено чи пошкоджено близько 236 тисяч будинків. Одними з найбільших стали руйнування на Херсонщині: лише на деокупованій території області у травні 2025 року зафіксували понад 27 тисяч зруйнованих або пошкоджених осель.

Скільки пошкоджено та зруйновано будинків на правобережжі Херсонщини через російську збройну агресію. Інфографіка Вікторії Трохимчук

Одним із символів цих руйнувань стало село Посад-Покровське. Його включили до пілотного проєкту комплексної відбудови ще у 2023 році, однак за два роки після початку робіт в експлуатацію здали лише один будинок. Обіцянки масштабного відновлення щоразу зривались через брак фінансування й проблеми з управлінням, і ця історія ілюструє, перед якими труднощами постає відбудова на місцях.

Як працює система фінансування відбудови й що заважає їй бути ефективною – пояснюємо у матеріалі “Вгору”.

Хто платить за відбудову

Джерела фінансування відбудови України сьогодні складаються з кількох напрямів. Усередині країни ключову роль відіграє Фонд ліквідації наслідків збройної агресії, який наповнюється з державного бюджету, прибутку НБУ та конфіскованих російських активів. Саме з нього фінансуються проєкти з ремонту житла та інфраструктури. Окремо державний бюджет фінансує цільові програми, зокрема “єВідновлення” та  "Home"Державна програма компенсацій за зруйноване житло, яку Україна реалізує спільно з Банком розвитку Ради Європи. . У проєкті бюджету на 2026 рік уряд анонсував розширення цих програм: компенсації за зруйноване житло у 2025 році мали отримати близько 180 тисяч родин, а у 2026 році їх кількість повинна зрости до понад 320 тисяч. Водночас механізми розподілу коштів, критерії участі та географічне охоплення поки залишаються нечіткими (особливо для прифронтових чи окупованих територій).

Важливим зовнішнім джерелом залишаються міжнародні фінансові організації: Світовий банк, Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), які надають кредити, гарантії та гранти. Наприклад, у 2025 році ЄІБ виділив 200 млн євро на відновлення водопостачання та соціальних об’єктів, а Світовий банк продовжує програму “Peace” з посиленим аудитом використання коштів.

Світовий банк у своєму звіті зазначає, що приватний сектор також здатен покрити до третини потреб у відновленні за умови створення сприятливого інвестиційного клімату. Важливу роль відіграють громади: місцеві бюджети й волонтерські ініціативи часто закривають прогалини там, де не встигає держава. 

Окрім того, Україна та партнери домагаються використання понад 300 мільярдів доларів заморожених російських активів як репарацій, проте юридичний механізм цього процесу ще не завершений.

Хто вирішує, куди підуть гроші на відбудову, залежить від їхнього джерела. Кошти Фонду ліквідації наслідків агресії та державного бюджету розподіляє уряд – рішення ухвалює Кабмін за поданням Мінфіну та профільних міністерств. На місцях їх реалізує Служба відновлення та органи місцевого самоврядування. Міжнародні фінансові інституції, як Світовий банк чи Європейський інвестиційний банк, надають кредити або гранти під конкретні проєкти, погоджені з українським урядом, і залишають за собою контроль за їхнім виконанням та аудит використання коштів. 

Саме на цьому етапі й виникають затримки: кошти формально виділені, але до конкретного села чи родини вони доходять із запізненням через бюрократію або складні процедури.

Жителька Давидового Броду біля свого відновленого будинку. Фото Олександра Андрющенка/”Вгору”

Де губляться гроші

Однією з головних перепон для ефективного використання коштів на відбудову є відсутність належного контролю та непрозорість закупівель. Це гальмує не лише локальні проєкти, а й загальну відбудову України після війни. Аналіз Центру економічної стратегії показує, що понад 80% тендерів відбуваються фактично без конкуренції, коли є лише один учасник. Це створює умови для завищення цін і підвищує ризик неефективного використання грошей. 

За даними НАЗК, на різних етапах відбудови домінують корупційні ризики: відбір об’єктів без чітких критеріїв, недосконала проєктно-кошторисна документація, відсутність законодавчо визначеної процедури аналізу цін на будматеріали та слабкий контроль зі сторони замовників. 

Прикладом цього є Посад-Покровське: на відбудову села виділили понад 1,8 млрд грн, але тендери отримали кілька компаній із сумнівною репутацією, а самі закупівлі часто проходили без конкуренції. 

Ремонтні роботи у Посад-Покровському в липні 2025 року. Фото Держагентства відновлення та розвитку інфраструктури  

Соціологічне дослідження “Transparency International Ukraine” свідчить, що найпоширенішим побоюванням опитаних українців щодо відбудови дійсно є відсутність контролю та корупція. 65% опитаних вважають корупцію поширеною, а найбільш ризикованими етапами називають розподіл коштів, контроль їх використання та проведення тендерів.

До того ж умови воєнного стану ускладнюють громадський контроль: через обмеження доступу, секретність деяких процедур чи безпекові міркування. Це може створювати сприятливий ґрунт для зловживань.

На Херсонщині, як і в інших прифронтових районах, відбудову гальмує й відсутність підрядників та будматеріалів. Логістика  – ускладнена, дороги – небезпечні для перевезень, а російська агресія робить роботу на об’єктах ризикованою.

В Херсонській ОВА пояснювали, що після звільнення правобережжя склалася критична ситуація: більшість компаній відмовлялися працювати в умовах постійних обстрілів. 

Куди рухається відбудова

Попри всі труднощі, відбудова в Україні триває, а уряд поступово зміцнює прозорість і ефективність процесу. Так, у 2025 році влада затвердила нові правила використання коштів із Держфонду регіонального розвитку у системі  “Dream”Цифрова екосистема для підзвітного управління відновленням. Вона надає громадам можливість подавати свої проєкти, показувати етапи їхнього втілення і результати, а донорам та українській владі — бачити, на що йдуть кошти. , запустила Геопортал містобудівного кадастру, створила робочу групу з оновлення цінових стандартів у будівництві. Це може зменшити простір для маніпуляцій і зробити процеси зрозумілішими. 

До того ж Держаудитслужба пропонує посилити контроль за витратами на відбудову. Ідеться про вдосконалення прозорості закупівель, чіткіші правила формування кошторисів і більш оперативний моніторинг тендерів. Важливим кроком називають і перехід від реагування на вже скоєні порушення до превентивного контролю – щоб проблеми виявлялися ще на етапі планування проєктів, а не після освоєння коштів.

У доповідях про корупційні ризики також наголошують на необхідності цифровізації процедур, уніфікації правил укладання контрактів і єдиного алгоритму розрахунку витрат.

Довгострокові перспективи залишаються непростими. За прогнозами “Oxford Economics”, залежно від розвитку безпекової ситуації, комплексна відбудова України може тривати від 12 до 41 року. Організація “OECD” наголошує: поки механізми фінансування нестабільні, а зовнішня допомога перебуває під ризиком, макроекономічна стійкість і реформи мають стати фундаментом для довгострокового росту.

Зруйнований Будинок культури в одному з сіл на Херсонщині. Фото Олександра Андрющенка/"Вгору"

Ключовим викликом залишається залучення приватного сектору: за оцінками Світового банку, саме бізнес може покрити до третини потреб у відбудові. Додатковою можливістю є використання заморожених російських активів, яких за кордоном накопичено понад 300 млрд доларів, однак юридичний механізм цього процесу ще формується.

Щодо перспектив регіональної відбудови, то її успіх залежить не лише від грошей, а й безпекової ситуації та можливості створити умови для роботи підрядників. 

Водночас відновлення села Бобровий Кут стало прикладом того, який успіх може мати відбудова сіл на Херсонщині. До робіт долучилися як державні програми, так і благодійні та регіональні організації: “Пліч-о-пліч”, “Солідарність”, “Район №1” та “єВідновлення”. Завдяки цьому відновили не лише дахи й вікна, а й фасади та внутрішні приміщення. Спочатку планували відремонтувати лише 31 будинок, однак мешканці активно поверталися після звільнення, і обсяг робіт зріс до понад 80 осель.

Відновлений будинок у Бобровому Куті в травні 2025 року. Олександр Андрющенко/"Вгору"

Місцеві теж не залишалися осторонь: допомагали в підсобних роботах і підтримували будівельників у побуті. У результаті десятки сімей знову отримали можливість жити у власних домівках.

Історія Бобрового Кута – один із прикладів, як поєднання державних програм, волонтерських ініціатив і зусиль самих жителів здатне значно пришвидшити процеси відновлення. Такі успіхи вже відображаються на сприйнятті відбудови загалом.

За даними “Transparency International Ukraine”, вже 40% українців задоволені станом відбудови (проти 28% опитаних у 2023 році). Кожен третій бачив приклади відновлених об’єктів, і 74% респондентів схвально оцінили результат. Отже, навіть невеликі успіхи формують довіру та надію на великі зміни.