Херсон, який ми втрачаємо. Чи можна зберегти культурну спадщину міста?
Російські обстріли продовжують руйнувати історичний центр Херсона – пошкоджені храми, навчальні заклади, музеї та житлові будівлі, які формували обличчя міста століттями. Архітектори та історики намагаються фіксувати ці втрати, щоб у майбутньому мати можливість відновити місто і притягнути Росію до відповідальності за знищення культурної спадщини.
Архітектор, краєзнавець та історик Сергій Дяченко розповів “Вгору” про те, які руйнування для Херсона найболючіші, чи можна відродити історичний центр після війни та що потрібно робити вже зараз для збереження спадщини міста.
Чи стежите ви зараз за тим, як руйнується Херсон? І які з цих руйнувань для вас особисто найболючіші?
Я обов’язково стежу за цим. Ми продовжуємо роботу разом зі львівською організацією Heritage Monitoring Lab, яка фіксує руйнування культурної спадщини по всій Україні. Цю інформацію ми збираємо в єдину базу й передаємо нашим європейським колегам, аби у майбутньому подати позови до суду проти Російської Федерації за руйнування культурної спадщини.
Цей процес триває постійно, щоденно. У нас дуже великі списки руйнувань не тільки по Херсону. Під моїм моніторингом також Одеська та Миколаївська області. І на цьому фоні, на жаль, лідерами за кількістю пошкоджених об’єктів стали саме Одеса і Херсон. Херсон, зрозуміло, на першому місці, але й Одеса, на жаль, швидко “підтягується”.
Щодо найболючіших втрат, то це, звісно, історичний центр міста. І справа не лише в окремих об’єктах культурної спадщини. Ми постійно говоримо про відомі споруди – храми Херсона, морехідне училище, 20-ту гімназію. Зараз до цього списку додався готель «1 травня», колишній «Європейський».
Але проблема не тільки в цих окремих будівлях. Трагедія в тому, що руйнуються цілі ансамблі. Коли зникає або сильно пошкоджується одна будівля, яка була основою ансамблю, то втрачається вся композиція. І тоді потрібно думати вже не про відновлення окремої будівлі, а комплексу в цілому.
Для мене особливо важлива територія навколо Успенського собору. Це краєзнавчий музей, 20-та гімназія і вся лінія забудови вулиці Соборної. Ну і, звісно, вулиця Суворовська, тепер Європейська. Для будь-якого херсонця це одна з найважливіших вулиць міста. І кожен новий знімок руйнувань чи пожеж на цій вулиці – це дуже болісно.
Готель “Європейський”. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”
Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам розповідати більше важливих історій про херсонців та Херсонщину.
У Херсона були різні історичні періоди — від заснування міста до модернізму. Чи можна якось розділити ці будівлі за етапами та визначити, які з них найцінніші?
Визначити більш цінні будівлі, спираючись лише на хронологію, дуже складно, сенс культурної спадщини не полягає лише в часі, коли будівлю побудували. В кожну епоху архітектори намагалися продовжувати традицію, розвивати попередній задум, вписувати новий об'єкт в міський ландшафт. Разом з тим об'єкти спадщини різних епох несуть характеристики цих епох, пропонують нове бачення, нові конструктивні рішення. З одного боку, модні течії заносилися зі столиць та Європи, з іншого – на цьому ґрунті виникали унікальні місцеві стилістичні напрямки. Тобто навіть сучасна будівля може бути об’єктом культурної спадщини, якщо вона стала певним поступом в архітектурному розвитку міста.
Якщо говорити про історичні етапи, то я б навіть починав не з Херсонської фортеці, а з Олександрівського шанця. Нам вдалося точно локалізувати місце його розташування. Було б дуже цікаво розкрити фрагменти його залишків або відтворити їх. Це можна було зробити й до війни, але, думаю, це принципово важливо було б зробити після неї.
Звичайно, сама фортеця має величезне значення для Херсона. Але цей ансамбль навколо арсеналу був частково зруйнований ще задовго до російсько-української війни. Я б поставив у план відтворення Палацової площі фортеці. Далі – Грецької площі (в межах вулиць Соборної-Гошкевича. Проспект Незалежності у певних комплексах. Як от готель Фрегат, ріг Європейської, площі Свободи, можливо, навіть з іншим рішенням “Білого дому”, але щоб він залишався композиційним центром і не руйнував початкову містобудівну ідею. Цінним для Херсона є кіноконцертний зал Ювілейний. На мій погляд, була вдала ідея його розташування й він ніяк не руйнував ансамбль фортеці, не вступив у суперечку з ним саме через контрастний стиль і плавність об'ємної композиції.
Краєзнавчий музей. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”
Маємо розуміти, що війна – це не тільки трагедія, а й шанс щось змінити, зробити правильно. Руйнування – це трагічний відкат назад. Але коли ми будемо відбудовувати місто, можна буде виправити помилки, які накопичувалися десятиліттями, а іноді й століттями.
Чи правильно я розумію, що зараз головне – просто фіксувати руйнування?
Так, саме це і є головним завданням на сьогодні. Коли ми починали цю роботу, серед архітекторів і фахівців із культурної спадщини точилися дискусії. Ми розуміємо рівень підготовки реставраторів і загальний підхід до культурної спадщини. І тому є великі сумніви, що якісь зі зруйнованих об’єктів вдасться відродити.
Ми, звісно, мріємо, що все буде відновлено. Але надій на це небагато. Тому для нас фіксація руйнувань зараз дуже важлива. Коли будівля напівзруйнована, можна побачити, як вона будувалася: перші шари, перебудови, різні етапи розвитку. І ці фотографії насправді дуже цінні, бо, можливо, це остання інформація, яка залишиться про цю будівлю і про те, яким був Херсон до початку цієї війни.
Вулиця Європейська. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”
Чи означає це, що деякі будівлі можуть бути втрачені назавжди?
На жаль, так. І я мав би більше оптимізму, якби зміни у ставленні до культурної спадщини почалися ще до війни. Ми говорили про ці проблеми давно.
Під час ремонтів і реконструкцій часто все робилося дуже грубо. Наприклад, міняли вікна, фрагментарно ремонтували фасади, при цьому знищували карнизи, надкарнизні аттики, балясини та інші декоративні елементи. Так само спрощувалися фасади. Отже, Херсон поступово руйнував та втрачав свою спадщину задовго до війни. І, чесно кажучи, я не впевнений, що підхід зміниться після війни. У законодавстві, яке стосується відбудови міст, навіть не згадується культурна спадщина.
Але місцеве самоврядування може багато що змінити. Якщо залучити фахівців і поставити відновлення історичного центру за важливе завдання.
Йдеться не про те, щоб відтворити всі старі будівлі. Час іде, місто має розвиватися. Але важливо зберегти дух міста. Коли історичний центр Одеси внесли до списку ЮНЕСКО, йшлося не стільки про збереження окремих будівель, а про збереження духу міста. І це дуже важливо.
Вулиця Європейська. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”
Що може зробити місцева влада, щоб зберегти історичну спадщину міста?
Передусім потрібно скласти новий генеральний план міста. У ньому має бути чітко визначено, які об’єкти потрібно відроджувати незалежно від ступеня руйнування, а які – ні.
Також потрібно ставити глобальні питання. Наприклад, про винесення деяких промислових об’єктів за межі історичного центру. Найболючіше питання – це порт.
Я думаю, що зараз маємо унікальну можливість перенести його, наприклад, на Карантинний острів, наприклад, на місце суднобудівного заводу. Багато поколінь херсонців мріяли про це. Одне лише перенесення порту може повністю змінити вигляд історичного центру, вдихнути в нього життя.
Санаторний провулок. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”
Чи є шанс отримати кошти на відбудову — зокрема репарації від Росії?
Думаю, що шанс є. Наша організація вже співпрацює з іноземними фондами, які готові виділяти гроші на реставрацію і відбудову. Але потрібні гарантії, що ці проєкти будуть реалізовані прозоро і що влада не буде ставити палки в колеса.
Потрібно також розуміти, що Херсон уже став певним брендом для Європи, й, за правильної політики взаємодії навіть між окремими європейськими міськими громадами та бізнесом, будуть охочі вкладати кошти у відтворення Херсону його історичного обличчя й рекламувати цю діяльність, пишатися цим.
Але якщо говорити саме про російські репарації, то тут усе складніше. Коли ми бачимо при владі таких дивних людей, як, наприклад, Дональд Трамп у США, або політиків в Угорщині чи Словаччині, іноді здається, що це взагалі неможливо.
Але політики змінюються. Відбуваються вибори, змінюються уряди, змінюється ставлення країн до України. В України зараз є великий шанс вступу до Європейського Союзу – головне, щоб ми самі цього прагнули.
Я думаю, що багато залежить від нас самих. Поки що все рухається в правильному напрямку, і надія залишається.
Вулиця Європейська. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”
Які будівлі могли б стати символами Херсона?
Для мене важливі не лише окремі будівлі, а історичний центр, як цілісний ансамбль. Його центром є Успенський собор, споруди навколо, від Краєзнавчого музею до 20-ї гімназії. Якісь об'єкти слід було б прибрати, як от будівлю взуттєвої фабрики чи ТРЦ “Суворовський” – не лише через їх стилістичну дисгармонію, але й висоту, яка руйнує композицію міського ландшафту. Я вважаю, що 20-ту гімназію потрібно відтворити незалежно від ступеня руйнування. Те саме стосується готелю «Європейський». Зрештою, в нас визначені списки культурної спадщини, й у першу чергу маємо відбудувати пам'ятки національного значення, пам'ятки, пов'язані з українським національним рухом та пам'ятними місцями.
Було б важливо відтворити первісний вигляд певних будинків епохи конструктивізму та модернізму в цілому, показавши їх первісну гармонію, та те, який би сучасний вигляд вони мали б навіть тепер.
У Європі є багато прикладів, коли історичні будівлі відтворювали майже з нуля цілими кварталами. Наприклад, у Польщі після Другої світової війни повністю відновили Варшаву, Гданськ, Вроцлав…
Вулиця Європейська. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”
І сьогодні люди, приїхавши у ці міста, часто навіть не здогадуються, що вони були зруйновані майже повністю.
Тому для мене важливо, щоб після війни ми змогли відродити історичний дух Херсона.
Архітектурна спадщина – це такі ж документи епохи, як картини з музеїв або архівні документи. Це просто документи, написані каменем.
