Приєднуйтесь до спільноти “Вгору”!

Гастролери ідеології за два мільйони – «земські працівники культури» на окупованій Херсонщині

Поширити:
13 січня 2026 17:00
2,778
Гастролери ідеології за два мільйони – «земські працівники культури» на окупованій Херсонщині
Колаж Вікторії Трохимчук / «Вгору»

Російська влада перетворює культуру на інструмент своєї державної пропаганди.  Одним із центральних елементів цієї стратегії можна назвати програму «Земський працівник культури», яка офіційно стартувала у 2025 році. Її мета – подолання кадрового дефіциту в сільській місцевості. На окупованих територіях, зокрема і на лівобережжі Херсонської області, вона стає частиною механізму знищення української культури та формує кадровий резерв із фахівців різного ґатунку, що приїжджають із Росії або окупованого Криму, долучаючи до їхнього числа невелику кількість місцевих колаборантів. 

Розслідування «Вгору» присвячено найцікавішим персонам проєкту, які за великі гроші свідомо обрали роль «культурних намісників» на загарбаних землях.

Страх сильніший за мільйони

Що отримують претенденти? Ті, хто пройшов конкурсний відбір у рамках програми «Земський працівник культури» та підписує трудовий контракт на 5 років, отримує одноразову виплату – 2 мільйонів рублів. По курсу НБУ це 984 тисяч 400 грн або близько 23 тисяч американських доларів.

Фрагмент постанови окупаційного «уряду» Херсонської області

Фрагмент постанови окупаційного «уряду» Херсонської області

Також місцева окупаційна адміністрація забезпечує таких фахівців службовим житлом – по факту, «віджатим» у законних власників.

Фрагмент допису окупаційного «губернатора» Володимира Сальда

Фрагмент допису окупаційного «губернатора» Володимира Сальда

Така щедра фінансова пропозиція запропонована лише окупованим Росією територіям України (Крим до цього переліку не входить) та Далекосхідному федеральному округу РФ. Претенденти, які обрали інші регіони, отримають вдвічі менше – 1 млн рублів.

Окупаційні джерела повідомляли, що на лівобережжі Херсонщини виділено 60 вакансій (у переліку вакантних посад за програмою фігурує інша цифра – 66), квота на 2025 рік складала 23 фахівці, відповідно, на реалізацію програми виділили 46 млн рублів. Однак солідна грошова виплата не зібрала потрібну кількість охочих їхати у прифронтовий регіон. Терміни подачі заявок були продовжені (окупанти оголосили про «додатковий набір»), але потрібну кількість людей так і не набрали.

У вересні 2025 в одному зі своїх інтерв'ю окупаційний «міністр культури Херсонської області» Артем Лагойський висловлював сподівання, що наявні вакансії будуть закриті у жовтні, однак на кінець року в рамках програми до роботи приступили лише 15 «земських працівників культури» – замість запланованих 23.

«Ми розраховували, що до нас усі поїдуть з огляду на вищі підйомні, але вийшло не зовсім так. Усі в інших регіонах Росії думають, що у нас війна і небезпечно. Так, звісно, ​​бойові дії йдуть. Але люди живуть та працюють, сфера культури розвивається, як і весь регіон. Тож до нас можна і треба їхати», – казав Лагойський.

Однак пожежа новорічної ночі в кафе в Хорлах, начебто спричинена атакою українських безпілотників, може стати тривожним сигналом для тих, хто розглядав можливість переїзду на окуповану Херсонщину за програмою «Земський працівник культури».

Окупаційну владу навіть лояльні до Росії люди звинувачують у закритості, висловлюють незадоволення тим, що результати конкурсів не публікуються. Відсутність публічних списків переможців та детальної інформації про них у широкому доступі викликає у багатьох підозру в непрозорості, що конкурси проводяться формально або для відбору заздалегідь визначених осіб. Програма «Земський працівник культури» винятком не стала. З 15 «земських працівників культури» лише деякі стали особами медійними, чий факт переїзду на Херсонщину і діяльність на новому місці висвітлюють місцеві та російські медіа. Імена деяких навіть не згадують. Але пропагандисти не забувають фіксувати російські регіони, з яких працівники культури їдуть на окуповану Херсонщину.

регіони, з яких працівники культури їдуть на окуповану Херсонщину

Скриншот окупаційного медіаресурсу

«Своя» дівчинка Анастасія Караваєва

Першою «земською працівницею культури» офіційно оголосили місцеву 19-річну дівчину – вона взяла участь у конкурсі як цьогорічна випускниця закладу культури (закінчила окупаційне «училище культури та мистецтв» – створений росіянами «клон» українського закладу). Звуть її Анастасія Караваєва (Анастасия Караваева), сценічний псевдонім і нік у соцмережах – Анастасія Вертовська (Анастастия Вертовская).

Анастасія Караваєва

Анастасія Караваєва. Фото з її телеграм каналу

Дівчина з Херсона, у 2012-2018 роках вона навчалася у Таврійському ліцеї мистецтв. Згідно з інформацією її соцмереж, у 2018-2021 роках продовжила навчання у Харкові, в приватній гімназії «Очаг», а останні шкільні роки провела у Преображенці на Херсонщині, де закінчила Вадимську середню школу (2021-2023). На час повномасштабного вторгнення дівчинка була ще школяркою, однак дуже швидко «подружилася» з новим режимом.

Караваєва задає питання Путіну

Скриншот допису Насті у соцмережі

Як юна співачка Настя брала участь у різних пропагандистських заходах (часом разом із молодшою сестрою), у 2023-му їздила в «Артек», про що потім із захватом розповідала і дякувала путінській партії «Єдина Росія», головному «єдиноросу» окупованої Херсонщини Ігорю Кастюкевичу та російським військовим, яких вона називала «захисниками Херсонщини».

Караваєва в сюжеті про "Артек"

Скриншот посту окупаційного медіа

Стоп-кадр із відео Насті Караваєвої про її відпочинок в «Артеку»

Стоп-кадр із відео Насті Караваєвої про її відпочинок в «Артеку»

До речі, у тому ж 2023-му «музичне привітання до дня військово-морського флоту Росії» зі світлинами російських військових, яке записала Караваєва-Вертовська, «розпіарив» на своєму телеграм-каналі сам Кастюкевич. Російський куратор окупованої Херсонщини пише, що цій «хоробрій дівчинці» погрожували «українські фашисти» – за те, що співала пісні про Росію. Такі примітивні пропагандистські штампи про «жертву» окупанти використовують для героїзації звичайних колаборантів.

допис Ігоря Кастюкевича

Скриншот допису Ігоря Кастюкевича

Дівчинка «правильна», а її сім’я – «підшефні» (чи то партії, чи то Кастюкевича). Її батько, Володимир Кімович Караваєв (псевдонім Каравай), називає себе інженером, головним конструктором, вчителем, репетитором з математики та фізики. Однак такого конструкторського бюро «Професіонал» (начебто його власного КБ, в якому він до 2014 року працював головним інженером) ні в українських, ні в російських реєстрах знайти не вдалося. Та й про нього самого теж жодних згадок. Навіть гроші за онлайн-репетиторство треба переказувати на рахунок, оформлений на його дружину – Караваєву Юлію Сергіївну. А ось вона таки була ФОПом – з січня 2004 по травень 2011. За борг перед ПриватБанком мала виконавче провадження у 2017-му році.

Але зараз, схоже, родина не бідує – батько стверджує, що для свого онлайн-репетиторства має не тільки сучасний комп'ютер, а й три монітори, студійний мікрофон і навушники, професійну вебкамеру. Та й у Насті музична апаратура є.

Їздять Караваєви на російській автівці УАЗ 3163 Патріот 2006 року випуску з українськими номерами (хоча, за російськими законами, до 1 січня 2026 року власники авто зобов'язані замінити українські номери та документи на російські). 

Нам невідомо, чи вже встигли перереєструвати автівку, чи то штраф у 500-800 рублів для них є несуттєвим, чи родина справді має впливових покровителів. Батько сімейства також бере активну участь у пропаганді: він не лише фільмує виступи своїх дочок, а й сам долучається до номерів, демонструючи цілковиту лояльність до окупаційної влади»

Караваєви співають родиною

Стоп-кадр з відео, опублікованого у телеграмі «сенатором від Херсонщини» Ігорем Кастюкевичем. Відео супроводжувалось підписом: «Пісню «Я люблю тебя, жизнь», яку я виконав на святі останнього дзвоника у Приморському, підхопили жителі Херсонщини! Співоча сім'я Вертовських надіслала свій варіант виконання. Вийшло чудово!»

Отже, херсонка Анастасія Караваєва опинилася серед перших 6 «щасливчиків», отримувачів 2 мільйонів рублів, і зараз вчить дітей грати на фортепіано в «Каланчацькій школі мистецтв» та й сама радо співає на різних окупаційних заходах. Репертуар – російські «патріотичні» і старі радянські пісні.

Анастасія Караваєва та окупаційний «міністр культури Херсонської області» Артем Лагойський

Анастасія Караваєва та окупаційний «міністр культури Херсонської області» Артем Лагойський. Одна зі світлин, якою супроводжувалася офіційна інформація про «першого земського працівника культури» на окупованій Херсонщині. Фото з окупаційних джерел

До того як стати «земським працівником культури» Настя встигла попрацювати у Хрестівській школі Чаплинського району (спектр її посад був надзвичайно широким, про що дівчина пише у своїх соцмережах: лаборант, системний адміністратор, діджей і звукорежисер, нарешті вчитель малювання та музики – попри відсутність педагогічної освіти). Складається враження: через брак фахівців одна людина, що виявляє лояльність до окупаційної влади, закриває «дірки» в штатному розкладі, ймовірно, отримуючи зарплатню за кожну посаду. 

Анастасія Караваєва з колегами та учнями Каланчацької школи мистецтв

Анастасія Караваєва (друга праворуч) з колегами та учнями. 20 грудня 2025. Фото з окупаційних джерел

Шлях Анастасії Караваєвої – це ілюстрація того, як окупаційна система створює «лояльні кадри» буквально зі шкільної лави. Зараз вона продовжує займатися звеличуванням країни-агресорки. За фасадом нинішньої «викладацької діяльності» ховається російська пропаганда, легітимізація окупації, та робота з виховання українських дітей у дусі любові Росії.

35 років потому. Ігор Попов, він же письменник Ігор Фунт

Другим «земським працівником культури» окупанти оголосили Ігоря Попова – він навчає дітей грати на гітарі у дитячій школі мистецтв у Генічеську.

Ігор Попов (Фунт). Фото з його сторінки у соцмережах

Ігор Попов (Фунт). Фото з його сторінки у соцмережах

61-річний уродженець Вятки (або міста Кірова), який ідентифікує себе то москвичем, то вятичем, представляється прозаїком, публіцистом і редактором кількох російських журналів. Його літературний псевдонім – Ігор Фунт. Але освіту він таки має музичну. Колись, у далеких 1980-х, Ігор Попов викладав гру на гітарі у дитячій музичній школі та в музучилищі. Тоді він був студентом джазового факультету Ленінградського інституту культури, який закінчив заочно.

У 1990-ті, як він пише в автобіографіях на літературних сайтах, «відразу ж, разом із країною, пішов у бізнес – надовго. Дев'яності, двотисячні…» 

«Бізнес грохнувся після дефолту. Почалася нова епоха. Я в неї вліз, до речі, як у автобус, що спізнився. Були ресурси. Спробував щось зробити. Знову набрав бригаду. Знову почали ворушитися. Але… Ресурсу вистачило на 10 років. Не зміг виповзти на потрібний рівень. Так закінчився мій капіталізм», згадує минуле Попов у своєму фейсбуці.

Тоді, у 2009-2010 роках, він і розпочав літературну діяльність під псевдонімом Ігор Фунт. Це прізвисько йому дали друзі у 90-х роках, коли він став директором фірми (відсилання до зіц-голови Фунта – персонажа роману «Золоте теля» Ільфа і Петрова).

Пише, що був переможцем низки російських та міжнародних літературних конкурсів, а одна з його книг «увійшла до тридцятки найкращих культових пострадянських детективів-бойовиків». Працював редактором журналу «Русская жизнь» та видавництва «Аеліта», а також як літагент і публіцист. 

 Ігор Попов - переможець літературного конкурсу

Скриншот статті російського медіа, 2018 рік

Про ставлення Попова-Фунта до війни в Україні (точніше, про його ухильну, іронічну й обережну позицію) можна дізнатися з інтерв'ю з ним 2014 року. На пряме запитання про те, чому російський народ так швидко «перекодувався» і почав бачити в українцях «фашистів» та «жидо-бандерівців», Фунт відповідає метафорою про небезпеку висловлювати чесну думку:

«Росія – вільна країна. Тому монтажку ще ніхто не скасовував. Тож краще не зрозуміти питання, ніж не дійти ввечері додому».

У тому ж інтерв’ю він казав, що інтернет та сучасні технології дозволяють легко маніпулювати масами, і заявляв, що якщо тиск на свободу слова стане нестерпним, він готовий виїхати до США (що вже двічі збирався зробити у 1990-х).

Натомість через 11 років переїхав в окупований Генічеськ і присвятив себе справі, якою не займався з 1980-х.

Оформлення Ігоря Попова як «земського працівника культури»

Оформлення Ігоря Попова як «земського працівника культури». Фото з окупаційних джерел.

Після переїзду цікавість окупаційних медіа до персони Попова-Фунта зникла, але на фото дитячої школи мистецтв із концертів та внутрішньошкільних заходах він з’являється, отже, таки повернувся до професійної музичної педагогіки. 

Ігор Попов у Генічеську в школі

Ігор Попов у Генічеську виступає на концерті

Ігор Попов у Генічеську, жовтень і листопад 2525. Фото з окупаційних джерел

Зрештою на схилі років чоловік, який колись розмірковував про маніпуляції масами, сам став частиною російської пропагандистської машини на окупованих територіях. Тепер його головне завдання – створювати для окупантів картинку «щасливого мирного життя», навчаючи дітей музики під прапором країни-агресора. До речі, у своїх соцмережах Попов нове місце проживання та роботи не вказує, а коли повідомляє про приїзд до Москви (у жовтні 2025) – то пише, що це «здалеку» та «ненадовго».

Євгеній Овчинніков з Челябінська з «любов’ю»

Євгеній Овчинніков (Евгений Овчинников) приїхав у Каланчак із Челябінська, щоб працювати художнім керівником у місцевому палаці культури. Його персону окупаційні медіа називають яскравим прикладом реалізації цієї ініціативи (тобто програми «Земський працівник культури») в Херсонській області. Навіть «Комсомольська правда» присвятила Овчиннікову статтю.

Євгєній Овчінніков

Євгеній Овчинніков. Фото з окупаційних джерел

Народився та виріс Євгеній Овчинніков у Казахстані, закінчив Південно-Уральський (або Челябінський) педагогічний університет, спеціальність – народна художня культура. До переїзду на окуповану Херсонщину працював педагогом-організатором та керівником театральної студії Палацу піонерів і школярів імені Крупської в Челябінську.

Євгеній Овчінніков - педагог-організатор Палацу піонерів і школярів імені Крупської в Челябінську

Архів сторінки останнього місця роботи

На перший погляд, Овчинніков – звичайний педагог із досвідом роботи з дітьми. Проте аналіз його діяльності виявляє знакову деталь: у співавторстві з колегою він написав статтю про роль «Движения Первых» у системі додаткової освіти. Ця робота навіть посіла друге місце на всеросійському конкурсі у 2024 році.

Овчінніков має нагроду за статтю про роль «Движения Первых»

Фото з російських джерел

Варто нагадати, що патріотично-мілітарний рух «Движение Первых» («Рух перших») фактично є сучасним аналогом радянської піонерії, створеним для виховання лояльності до путінського режиму. Хоча автори статті використовують нейтральні педагогічні терміни («лідерські якості», «комунікативні навички»), лідерство в такому контексті трактується як здатність ефективно впроваджувати кремлівські директиви. У статті також згадуються акції «Вікна перемоги», «День зняття блокади Ленінграда». Ці акції – частина культу війни, що використовується для виправдання сучасної агресії проти України.

Діяльність таких організацій («Движение Первых», «Юнармія» тощо) на окупованих територіях розцінюється як інструмент державної індоктринації та культурного геноциду, спрямований на виховання з українських дітей покоління, яке буде готове воювати проти власної країни.

Євгєній Овчінніков із новими колегами у Каланчаку

Євгеній Овчинніков із новими колегами у Каланчаку. Фото з окупаційних джерел

Сьогодні Овчинніков активно створює ілюзію «мирного щасливого життя» під російською окупацією.

«Мої перші трудові будні в Каланчацькому ЦДК – це суцільна творчість і радість спілкування! Ми не даємо нудьгувати нікому: від молоді до старшого покоління», цитують його окупаційні ресурси.

Формально новий «художній керівник» організовує дозвілля: від квестів і «душевних посиденьок» до концертів. Проте за ширмою розваг ховається системна робота з легітимізації агресора. Поєднуючи радянську естетику, російський імперіалізм та мілітаризацію свідомості молоді, «педагог із Челябінська» допомагає окупаційному режиму закріпитися на захоплених територіях та насаджувати любов до Росії та її армії.

Євгєній Овчінніков у Каланчаку

Євгєній Овчінніков на концерті у Каланчаку

Фото з окупаційних джерел

Інформації про те, що Каланчацький палац культури вже якось співпрацює з «Движением Первых» поки немає, але діти активно включені в процес «патріотичного виховання» – через концерти, «урочисті заходи», конкурси, акції на кшталт «Лист-вітання солдату». Дітей змалечку привчають до думки, що «служіння Батьківщині» (Росії) є вищою метою життя, і Євгєній Овчинніков є однією з ланок цього процесу.

Олег Мастерських шлях з Пітера до Скадовська

У Скадовський центр культури приїхав працювати «земський працівник культури» Олег Мастерських (Олег Мастерских) – театральний діяч, продюсер і письменник. Чомусь деякі окупаційні джерела часом пишуть, що приїхав він із Севастополя, насправді ж – з Пітера, а народився в Омську. Та й щодо нинішньої посади є розбіжності – чи то він керівник якогось театрального колективу, чи то режисер, чи то художній керівник усього Скадовського Центрального палацу культури – пишуть по-різному.

Олєг Мастєрскіх

Олег Мастерських. Фото з окупаційних джерел

Ось як він сам представляє себе на одному з російських літературних сайтів:

«Звати мене Мастерських Олег Миколайович. Родом я з повітового міста «Номська» (так він називає Омськ – прим. ред.), розміняв шостий десяток. Навчався у школі, служив у армії, працював інкасатором, вижив у 90-ті. Батько 4 дітей від 3 шлюбів. Якоїсь миті зрозумів, що всього цього МАЛО!!! і… Пішов вчитися. Тепер я дипломований діяч сценічних мистецтв, засновник та директор театру «ТОК» Санкт-Петербург. Пишу пару років, почав із театральних п'єс».

Олєг Мастєрскіх у 2016 році

Олег Мастерських у 2016 році. Фото з його соцмереж

Фінансові успіхи керівника сумнівні: за інформацією російських реєстрів, тривалий час театр приносив лише збитки, і тільки у 2024 році йому вдалося вийти на нульовий баланс.

Фінансове становище театру "ТОК", яким керує Олєг Мастєрскіх

Скриншот російського реєстру

Попри переїзд і нову роботу в російських реєстрах Олег Мастерських залишається керівником театру «ТОК». Ба більше, у 2025 році театр став переможцем конкурсу російського президентського фонду культурних ініціатив і отримав грант (майже 3,7 млн рублів) на масштабну виставу для дітей про велич і багатогранність Росії та гастрольний тур із нею.

грант на виставу

Термін реалізації проєкту – з червня 2025 по травень 2026 року. Здавалося б, у такий відповідальний момент керівник театру має бути максимально залученим у робочі процеси. Проте директор (формально залишаючись на цій посаді) обирає два мільйони та керівництво провінційним колективом у далекому Скадовську на окупованій Херсонщині.

У перші плани чоловіка на новому робочому місці увійшли створення програми для мітингу до «визволення Скадовська від фашистських загарбників» та підготовка свята до «Дня народної єдності». Все в дусі російських наративів, така «культурна робота» є формою пропаганди, спрямованої на створення ілюзії підтримки агресора та інтеграції захоплених територій у російський інформаційний простір. Через такі «свята» окупанти й намагаються стерти українську ідентичність місцевих мешканців.

Цікаво і те, що попри початок роботи у статусі «земського працівника культури» і переїзд, що є однією з умов отримання грошей, окупаційний очільник «Скадовського округу» Олександр Дудка називає Мастерських «музичним продюсером із Санкт-Петербурга» – не театральним продюсером (як він сам себе називає), не новоспеченим скадовчанином.

Зустріч Олєга Мастєрскіх з дітьми у Скадовську

Фото з окупаційних джерел

Олег Мастерських є одним з тих, до кого окупаційна преса прихильна і пише та знімає сюжети про його діяльність.

Один із сюжетів про виставу Олєга Мастєрскіх

Один із сюжетів про виставу Олега Мастерських. Скриншот посту окупаційного медіа

Василь Буйневич. Банкрут, що проміняв краватку-метелик на косоворотку

Так само не залишається без уваги окупаційних медіа і Василь Буйневич (Василий Буйневич). Він приїхав до Скадовська із Сімферополя працювати у тому ж місцевому центрі культури та дозвілля завідувачем художньо-масового сектора.

Васілій Буйнєвіч

Василь Буйневич (ліворуч). Фото з окупаційних джерел

Василь Буйневич – випускник Кримського училища культури за спеціальністю «Хорове диригування». Виступав у складі Кримського камерного хору, виїздив з ним в Європу. У 2003 році заснував камерний хор (в окупаційних джерелах про нього пишуть як про православний, в інших він значиться як молодіжний), яким керував понад десять років. 

Молодіжний камерний хор

Молодіжний камерний хор. Фото з групи хору в соцмережах

До речі, у 2008 році Буйневич як керівник хору отримав подяку від фракції «Блок “За Януковича!”» за сприяння у проведенні фестивалю.

Подяка Буйнєвічу від блоку Януковича

Фото з окупаційних джерел

Далі, як повідомляє Буйневич, була перерва на підприємницьку діяльність. Згідно з російськими реєстрами, у 2016 році чоловік став засновником агентства нерухомості «Острів Крим», а пізніше керував агентствами нерухомості «Статус» (з липня 2020 по липень 2021) та «Острів Крим» (з лютого 2024 по січень 2025). За даними російських реєстрів, на початку 2025 року визнаний банкрутом, для погашення боргів суд запровадив процедуру реалізації його майна, тобто розпродаж.

Буйнєвіч банкрут

Скриншот російського реєстру

Буйневич ніде не згадує про банкрутство, про реалізацію свого майна, але натхненно ділиться: «після періоду, присвяченого підприємництву, усвідомив, що його справжнє покликання – це мистецтво». Насправді ж ситуація має вигляд спроби поправити власне фінансове становище коштом окупаційного бюджету.

Зараз на всіх окупаційних заходах він з’являється у косоворотці з балалайкою й активно займається зросійщенням української культурної сфери. 

 Васілій Буйнєвіч в косоворотці з балалайкою

Фото з окупаційних джерел

Цікава біографія та професійна траєкторія: від академічного музиканта до підприємця, банкрута, а згодом – до інструмента державної пропаганди в статусі «земського працівника культури».

Мая Горячева. З привітом від Чорноморського флоту Росії

З жовтня 2025-го теоретичні дисципліни у Генічеській дитячій школі мистецтв викладає «земський працівник культури» з Криму Мая Горячева (Майя Горячева).

Мая Горячева

Мая Горячева. Фото з її соцмереж

Вона – заслужена діячка мистецтв Республіки Крим (звання отримала за росіян, у 2015-му). Була диригентом-хормейстером Ансамблю пісні та танцю Чорноморського флоту Росії та музичним керівником дитячого театру Іллі Рєзніка «Маленька країна».

Ансамбль пісні та танцю Чорноморського флоту Росії – це не просто творчий колектив, а потужний інструмент «м’якої сили» та ідеологічного впливу. Росія використовує колектив для виступів за кордоном, щоб продемонструвати світові свою «велику культуру», водночас приховуючи агресивні наміри. Після 2014 року ансамбль став «культурним обличчям» російської присутності на півострові. Основу його репертуару складають пісні, що героїзують російську армію, допомагаючи «нормалізувати» війну в очах суспільства. З 2022 року колектив став активним учасником масових «Z-концертів» та пропагандистських роликів. Музиканти в погонах легітимізують агресію, використовуючи мистецтво як обгортку для політичних гасел.

Ансамбль пісні та танцю Чорноморського флоту Росії

Фото з соцмереж

Контент Інстаграму Ансамблю наочно показує, що цей «творчий колектив» функціонує як пропагандистський орган, який легітимізує війну, підтримує окуповані Росією території та бере участь у формуванні міфу про «непереможну армію» та «справедливу боротьбу».

Скриншот інстаграм-сторінки Ансамблю пісні та танцю ЧФ РФ

Скриншот інстаграм-сторінки Ансамблю пісні та танцю ЧФ РФ

Є у творчому доробку Маї Горячевої та виступ з Ансамблем на ракетному крейсері «Москва» на честь Дня Чорноморського флоту – це відбулось ще до повномасштабного вторгнення, у травні 2021 року (майже за рік до знищення Україною флагмана Чорноморського флоту Росії). Цей виступ широко висвітлювався в місцевих медіа як частина святкової програми.

Мая Горячева з Ансамблем ЧФ РФ на ракетному крейсері «Москва»

Мая Горячева з Ансамблем на ракетному крейсері «Москва». У центрі – соліст Федір Марченко. Стоп-кадр відео севастопольського телеканалу

Цікавий факт: соліст Ансамблю пісні та танцю Чорноморського флоту Росії Федір Марченко, колишній учасник шоу “Україна має талант”, який у 2014 році перейшов на бік Росії та підтримав анексію Криму, також зараз у Генічеську. Він працює доцентом кафедри образотворчого мистецтва в окупаційному Херсонському державному педагогічному університеті – навчає студентів вокалу. Про цю його роботу згадують із березня 2025.

Мая Горячева та Федір Марченко на фото з Жиріновським

На цьому фото з Жиріновським є і Федір Марченко (внизу), і Мая Горячева (праворуч від Жиріновського). Фото з соцмереж

Після підписання договору про Горячеву в окупаційних медіа більше не пишуть. Але можна зробити висновок, що вона продовжує бути російською пропагандисткою. Стилізовані російські костюми у синіх та червоних кольорах підкреслюють нав'язування єдиного культурного коду. Це спроба витіснити місцевий український культурний контекст, замінивши його уніфікованим «російським народним» стилем. 

Мая Горячева на новорічному концерті у Генічеську

Новорічний концерт у Генічеську, грудень 2025. Фото з окупаційних джерел

Антон Колобов. Інтелект на службі режиму

Працювати в бібліотеці в Лазурному з Криму приїхав Антон Колобов. Це людина багатьох інтересів: журналіст, музейник, бібліотекар, краєзнавець, екскурсовод, філателіст, любитель астрономії та громадянський активіст. Згадаємо лише найцікавіші й найяскравіші моменти його життя.

Антон Колобов

Антон Колобов. Фото з його соцмереж

Народився Антон Колобов в російському місті Омськ у 1979 році, в 10-річному віці родина переїхала до Криму, в Орджонікідзе (Кайгадор) поблизу Феодосії.

Колобов має дві вищі освіти. Закінчив у 2005 році факультет журналістики МГУ, і дистанційно у 2022-му – Томський держуніверситет за спеціальністю «Краєзнавство і туризм». Працював кореспондентом, рекламним менеджером, бібліографом, приватним охоронцем, музейником, екскурсоводом.

Десь у 2012-2014 роках знявся в масовці російського фільму «Піддубний» про життя легендарного українського борця, образ якого російська пропаганда та масова культура активно тиражують як «істинно російського силача» (тоді в Орджонікідзе для зйомок збудували дореволюційне портове містечко). Головну роль у стрічці зіграв путініст і українофоб Міхаіл Порєчєнков, який входить до списку осіб, які створюють загрозу національній безпеці України. Український Мінкульт не видав фільму прокатне посвідчення, бо він «демонструє зневагу до української мови, народу та державності», а «окремі факти спотворені та переписані на користь Росії».

Антон Колобов на зйомках російського фільму «Піддубний»

Антон Колобов на зйомках російського фільму «Піддубний». Фото з сайту орджонікідзевської бібліотеки

З 2017 року Колобов згадується як науковий співробітник Феодосійського музею старожитностей. У лютому 2017 виступив автором та організатором виставки автографів відомих людей, які він збирав з 2011 року.

У 2022-му вирішив балотуватися на місцевих виборах від Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР), хоча пише, що усвідомлював марність цієї справи. Вибраним так і не був. Але потрапив до бази Миротворець.

Передвиборча агітація Колобова

З 2023 до вересня 2025 року Колобов працював у бібліотеці в Орджонікідзе, поєднуючи функції бібліотекаря, організатора культурних заходів та керівника клубів. Був засновником та головою аматорського об'єднання філателістів, створеного на базі бібліотеки наприкінці 2023 року. Організовував просвітницькі заходи: майстер-класи з практичної астрономії, творчі зустрічі та екскурсії для школярів та дошкільнят. Був дотичний і до організації «Движение Первых».

Колобов веде майстер-клас з астрономії

Фото з сайту орджонікідзевської бібліотеки

Фактично, на новій роботі бібліотекар займається тим самим, що на старій – книжки, літературні зустрічі, клуби, філателія, астрономія. І, звичайно, життя в руслі російських наративів. Колобов приймає в дар пропагандистську літературу і не забуває долучати до пропагандистських заходів дітей.

Колобов у Лазурненській бібліотеці з пропагандистськими виданнями серед дітей

Фото з окупаційних джерел

Але найцікавіше, що він у своїх соцмережах чи не єдиний, хто одразу змінив місце проживання і розповідає про свій побут. Пише, що у Лазурному «кльово», що йому дали трикімнатну квартиру (з балконом, кондиціонером, пральною машиною, бойлером, побутовою технікою, роздільним санвузлом, ремонтом і сучасною обстановкою). Що на море ходити заборонено, бо «берег замінований від українського десанту», але він все одно ходить. Що зараз блекаут, і він попри сучасну обстановку квартири вимушений топити пічку на кухні та готувати на цій печі. І поки блекаут, він не працює, але зарплатню отримує, і взагалі тут зарплати великі.

пост Колобова про життя в Лазурному

Штрихи до колективного портрета

19 жовтня окупаційне «міністерство культури Херсонської області» представило чергового «земського працівника культури» – Наталію Карліну з Татарстану.

Наталія Карліна на сцені

Наталія Карліна співає на концерті в Стрілковому. Фото з окупаційних джерел

Начебто саме вона буде керувати вокальним гуртком у будинку культури в селищі Стрілкове. Крім організації вокальних занять, нова працівниця виступає на концертах (у російському сарафані та кокошнику).

Згідно з інформацією з окупаційних джерел, у цьому будинку культури є різножанровий вокальний колектив «Діапазон», вокальна студія «Меридіан» і вокальний ансамбль «Стрілковчанка». Однак у переліку вакантних посад за програмою «Земський працівник культури», складених окупаційним «мінкультом», цих посад немає – там взагалі відсутні вакансії у будинку культури Стрілкового. 

Серед «гастролерів» із Росії є ще одна місцева – Світлана Щербина. У середині листопада вона очолила Червоноперекопський будинок культури в Каховському «муніципальному окрузі».

Світлана Щербина

Світлана Щербина. Фото з окупаційних джерел

До цього жінка була завідувачкою Софіївского клубу, навіть нове місце роботи називає за старою звичкою клубом, а не будинком культури. На старій посаді була інтегрована в російське пропагандистське середовище, роздавала подарунки дітям від «учасників СВО».

Окупанти наголошують, що пріоритетом програми «Земський працівник культури» є молоді кадри, але серед тих, про кого вони повідомляли, лише одна Анастасія Караваєва є дійсно молодим фахівцем. Всі інші – люди середнього або навіть пенсійного віку. 

Строкатий карнавал «гастролерів»

Програма «Земський працівник культури» на окупованій Херсонщині стала дзеркалом, у якому відбилася вся штучність російського «цивілізаційного поступу». Серед тих, хто погодився на два мільйони в обмін на роботу в прифронтовій зоні, ми бачимо дуже строкатий карнавал персонажів. Попри різницю у віці та різне географічне походження, цих людей об’єднує одне: вони стали інструментами культурної апропріації.

Всі вони під виглядом «відродження культури» створюють «картинку нормальності» життя, намагаються стерти українську ідентичність і замінити її уніфікованим «російським народним» сурогатом, займаються ідеологічною обробкою молоді та русифікацією культурного простору.

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми

Поширити:
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
ОСТАННІ НОВИНИ
Матеріали партнерів