Захистити дітей від педофілів: законопроект є, а можливості?

Після того, як Україну сколихнуло жорстоке вбивство 11-річної Дар’ї Лук’яненко з Одещини, петиція на сайті Верховної Ради про посилення покарання для педофілів одразу, за два дні, набрала необхідні 25 тисяч голосів.

До того ж у Нацполіції відзвітували про жахливу статистику: понад 50 вбитих дітей від початку року (лише за останню добу 25 червня в Україні було зареєстровано три статевих злочини проти дітей). Тож там наголошують на необхідності створення реєстру осіб, які вчинили злочини проти неповнолітніх і посилення покарання, адже більшість педофілів після виходу з тюрми, як свідчить статистика, знову беруться за своє. Останній випадок активізував громадськість настільки, що схоже законопроект №6607 про посилення покарання педофілів, який до цього два роки “висів” у Верховній Раді, тепер може бути підтриманий депутатами. Цей законопроект уже називають за іменем Даші Лук’яненко за аналогією закону Меган у США про запровадження відкритого реєстру педофілів. Як відомо, в Америці у 1994 році спочатку був прийнятий закон про запровадження закритого реєстру гвалтівників, доступного лише правоохоронцям. Але коли семирічну дівчинку на ім’я Меган зґвалтував і убив сусід, який був двічі засуджений за статеві злочини проти неповнолітніх, її батьки домоглися того, аби зробити реєстр відкритим. Що ж пропонують змінити в Україні у зв’язку з останніми злочинами проти дітей та чи готові до цих змін наше суспільство і правоохоронна система — дізнавався Укрінформ.

Довічне ув’язнення — найкращий захист від педофілів, та поки не в нас

Однією із авторів законопроекту 6607, який окрім посилення відповідальності злочинців передбачає введення закритого реєстру педофілів, а також ініціатором відповідної петиції стала відома юристка, кримінологиня Анна Маляр. Вона у своєму відео детальніше розповіла про три ключові новації, які передбачає підготовлений групою депутатів законопроект:

1. Запровадження закритого реєстру осіб, які вчинили статеві злочини проти неповнолітніх, тобто педофілів. У США чи Польщі такі реєстри відкриті, але для початку пропонується почати із закритого, доступ до якого матимуть керівники навчальних закладів. Вони перевірятимуть усіх, хто влаштовується до них на роботу, аби не допустити колишніх злочинців до контакту з дітьми.

2. Посилення кримінальної відповідальності для осіб, які вчиняють статеві злочини проти малолітніх. Анна Маляр наголошує, що зазвичай, серед ґвалтівників, на відміну від крадіїв, наприклад, виправлень не буває — бувають наступні рецидиви. У Європі дуже жорстко ставляться до таких осіб. У період найбільшої сексуальної активності за віком особа повинна перебувати в ізоляції від потенційних жертв. І оптимальним рішенням у такій ситуації є довічне позбавлення волі. “На жаль, все що ми змогли відвоювати — це довічне позбавлення волі тільки у разі другого чи повторного вчинення сексуального насильства над дитиною”, — пояснює юристка. Наразі ж реалії судової практики показують, що навіть за такий тяжкий злочин, як вбивство, максимальний строк позбавлення волі в основному сягає 15 років (і вкрай рідко йдеться про довічне ув’язнення).

3. Запровадження добровільної хімічної кастрації. На сьогодні це єдиний клінічно доведений у світі спосіб лікування педофілії (адже це - хвороба), який проводиться шляхом введення в організм спеціальних препаратів, які пригнічують вироблення статевих гормонів, сприяють зниженню статевого потягу і статевої активності, та виключають можливість здійснення статевого акту. Цифри свідчать: при застосуванні цього методу кількість рецидивів у Німеччині зменшилася з 80% до 3%, а у Великій Британії з 40% до 5%. в Україні поки що ставлення до хімічної кастрації досить скептичне — не вселяє довіри ані рівень підготовки відповідних медичних фахівців, ані якість роботи правоохоронних органів та судової системи.

Анна Маляр говорить: якби депутати підтримали, що за перше зґвалтування злочинець повинен довічно відбувати покарання у тюрмі, про хімічну кастрацію взагалі б не йшлося. Адже якщо злочинець ізольований — діти убезпечені. Інакше треба думати про способи, як захистити дітей від контакту з педофілами.

Щоб закон не вийшов, як те дишло

На жаль, законопроект про посилення відповідальності педофілів, що був внесений у Верховну Раду два роки тому, жодного разу так і не ставився на голосування. Однак юрист Андрій Черних відмічає, що не варто покладати багато сподівань лише на відповідну петицію на сайті ВР, а слід добре попрацювати з профільним комітетом. “Хоча петиція по законопроекту 6607 й набрала 25 тисяч голосів, але, все одно рішення мають прийняти спочатку члени Комітету забезпечення правоохоронної діяльності — вони за регламентом мають рекомендувати парламенту ухвалити його за основу. Без рішення Комітету, голова парламенту не зможе навіть теоретично поставити законопроект на голосування у парламенті”, - відмічає Андрій Черних.

Широкий суспільний резонанс довкола вбивства Даші Лук’яненко дає надію на те, що цього разу парламент таки наважиться посилити покарання для педофілів. Але водночас постає питання — чи доцільно зараз із нашим рівнем і якістю роботи правоохоронної і судової системи вводити такі заходи? З одного боку не варто забувати про можливі помилки під час слідства, з іншого — про практику “вибивання” зізнання з невинного і хабарі під час розгляду справи в суді.

Його ж колега Денис Кобзін з Харківського інституту соціальних досліджень у відповідь на останню статистику жорстоких нападів на дітей ставить питання власне до Нацполіції: “Що поліція робить, щоб попередити такі злочини? Наскільки злочини, які сталися, є провалом профілактичної роботи? Адже всі засуджені педофіли уже стоять на обліку”. Його слова підкріпляє одне з останніх повідомлень від Нацполіції в Запорізькій області від 21 червня — там затримали чоловіка, який в під'їзді зґвалтував 12-річну дівчинку і був раніше судимий за такий же злочин...

Дітям до 16-ти — забороняється...

Але справедливо сказати, що безпека дитини — це передусім відповідальність не правоохоронців, а її батьків, вихователів, учителів. Які власне і зобов’язані сформувати у дитини відповідні безпекові навички на рівні підсвідомості. Дитині з наймолодшого віку мають вкласти в голову, що не варто довіряти незнайомим людям, говорити і йти кудись із ними без дозволу батьків чи вихователів, ходити малолюдними місцями і наражатися на небезпеку поведінкою чи зовнішнім виглядом. Та й навіть відправляти неповнолітню дитину кудись саму у побутових справах — теж не найкраща ідея.

Представниця Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім'ї Аксана Філіпішина говорить, що подібні резонансні випадки нападу на неповнолітніх — привід вкотре поспілкуватися зі своєю дитиною про такі елементарні правила безпеки, а також нагадує, що в Україні діє норма, згідно з якою діти віком до 16 років з 22-ї до 6-ї години можуть перебувати у розважальних закладах чи закладах громадського харчування лише в присутності дорослих. Інша річ, що ця норма в реальності не виконується, про неї мало хто знає і тому ніхто не слідкує за її дотриманням. От саме тут і була б доречною профілактична робота наших полісменів. Звісно, ніхто не в змозі передбачити, де у коли на шляху дитини з’явиться хвора людина, яка посягне на її життя та здоров’я, але якщо працювати над цим комплексно — в родині, школі, правоохоронних органах, парламенті, то зрештою можна досягнути прогресу у боротьбі за безпеку найбеззахисніших. Досвід інших країн говорить, що це можливо.