Як підірвали херсонську телевежу

Ми з другом якраз йшли по Університетській вздовж парку до центру міста, – згадує про ту подію пан Ігор*. – Росіян тут вже два чи три дні не було. Хоча проїжджали іноді їхні військові машини, але групами орки  не вешталися. Тож ми вирішили трохи прогулятися. Осінь така гарна стояла, листя – різноколірне... А коли почало сутеніти, зазбиралися додому.  Було 18.30. Вежа горіла вогнями десь на дві третини, а верхівка ховалася в темряві. І щойно ми на неї глянули, як шарахнуло! І малинове світло знизу вежі бурхнуло. Не згори, як після прильоту  ракети чи снаряда, а саме знизу. І так яскраво, що навіть верхівку вежі висвітило. За мить в обличчя вдарила гаряча туга хвиля. З переляку я стрибнув за маленьку деревину, впав на землю, прикрив голову руками, втиснувся обличчям в опале листя. Земля здригнулася, наче важка платформа десь поряд гепнулася  і почувся звук такий, як порожні труби падають. Багато труб, одна на одну сипалися, звучали голосно й часто: бум, бум, дзинь, дзелень... І сигналізація на машинах завила. Це все сталося буквально за кілька секунд. Я ще встиг допетрати, що тоненька деревина – слабке укриття, і вужем доповз до іншого дерева, товстішого. Я ще ніколи так швидко не пересувався й не молився так завзято. Коли стихло, згадав про товариша. Покликав – мовчить. Злякався, може, вбило. Кличу, кличу, навкарачки навколо шукаю. Потім чую шерех у кущах  –  він виповзає.  Шок такий був!  Потім згадували, сміялися – як кущі могли його захистити? Та й моя деревина була така тоненька, це як за швабру сховатися. То я потім переповз за платан. А тоді здоровий глузд не працював, ховалися інстинктивно. Враження було таке, що вибух стався не за пів кілометра, а зовсім поруч, біля нас... Коли  оговталися, обтрусилися від трави та листя, знову глянули в бік вежі. Там, де вона щойно світилася, була вже суцільна темрява.

Це був заздалегідь розрахований підрив. Вибухівки заклали стільки, щоби не просто вивести конструкцію з ладу, а повністю знищити. Заблокувати херсонців інформаційно, аби не мали можливості дивитися українські телеканали, – упевнений пан Ігор.