“Не годували та приковували до дерева”. Історія жінки з Кінбурнської коси, яка пережила полон РФ

Жителька села Покровське Очаківської міської громади, що розташоване на Кінбурнській косі Світлана Ібрагімова пережила російський полон. Наприкінці листопада російські військові змусили жінку та її односельців виїхати. Через Крим, Росію, Латвію та Польщу Світлані вдалося повернутися на підконтрольну Україні територію. 

Про це Світлана Ібрагімова розповіла в інтерв'ю Центру журналістських розслідувань.

Вона згадує, що 22 лютого 2022 року родина зібралася на день народження зятя у Миколаєві, де Світлана залишилась, щоб приглянути за онуком. Після початку повномасштабного вторгнення РФ жінка 1 березня на катері з волонтерами дісталася до коси. Пізніше 5 березня приїхали донька із зятем.

“Ми вважали, що Кінбурнська коса – найспокійніше і найбезпечніше місце на землі. Як же ми помилялись”, – сказала Світлана Ібрагімова.

Наприкінці березня донька з онуком виїхали, а за ними і зять. Тоді волонтерам ще вдалося переправити до Очакова чимало людей.

Вперше окупаційні війська зайшли до села Покровське 30 серпня 2022 року близько дев’ятої ранку. Після цього місцеві жителі почали виїжджати, особливо ті, хто мав свій транспорт. Світлана вирішила залишитися, бо не хотіла покидати своїх корів. 

Спочатку російські військові забрали одного чоловіка. Пізніше, як каже Світлана Ібрагімова, зрозуміла, що він здав російськими окупантами її та ще одного односельця. Жінка – колишня працівниця МВС України, підполковник поліції, хоча й давно на пенсії. А у другого бранця вдома було багато різної зброї, на яку мав дозволи. 

За словами мешканки Покровська, до її будинку 15 силовиків РФ прийшли 1 вересня 2022 року десь о дев’ятій ранку. Вони запитали за телефон. Проте Світлана встигла його сховати, а спецпризначенцям сказала, що він згорів. 

“Вони тим часом намагалися щось обшукати, але на той момент ніде не було світла, в хаті було темно, нічого не видно. Вони походили-походили та наказали мені їхати з ними. Взяли мою куртку, намотали її мені на голову, щоб я нічого не бачила. І кудись повезли. Дорогою забрали ще одного односельця”, – згадує жінка.

На її думку, спочатку їх вивезли до Нової Збур’ївки й тримали просто неба. Потім повезли в ангари. Наступного дня посадили до мікроавтобуса і хвилин сорок вони рухались у невідомому напрямку. Світлана каже: “Де ми зупинились, дуже пахло морем і я для себе вирішила, що це Скадовськ або Залізний Порт”.

Її з іншими полоненими прикували кайданами до дерев і почався дощ. Після чого їх завели у приміщення. Пізніше Світлана дізналась, що то було на території дитячого оздоровчого табору “Слава” в Скадовську. 

“Нас там вперше за два дні погодували. Це було картопляне пюре. Знаєте, мабуть, я нічого смачнішого не їла у своєму житті. Тільки тоді я зрозуміла, наскільки я голодна. Бо невизначеність, страх, нерозуміння, що буде з тобою далі якось притупляло відчуття голоду. Наскільки я зрозуміла, нам приносили те, що залишалось в їдальні після строковиків”, – додала Світлана Ібрагімова.

У російському полоні жінка пробула до 8 вересня 2022-го. Близько третьої години Світлану та ще трьох бранців посадили до мікроавтобуса і повезли. Десь біля села Забарине російські окупанти висадили Івана Мошенського. Потім хлопця з Покровки. І пізніше у Рибальчому відпустили Світлану Ібрагімову. Звідти до її будинку 60 кілометрів. Вона запитала у людей дорогу до Геройського й пішла пішки.

“Йшла, в чому була – в домашніх капцях. А дорога там щебенева, ноги сильно набило, я швидко зморилась. Дорогою проїжджали військові машини, але я не наважувалася їх зупинити, щоб підвезли. Згодом я почала ховатися від машин, бо було вже темно, вони проїжджали із виключеними фарами і я боялася, що можуть знову забрати. А на додачу до цього почався дощ, який перейшов у сильну зливу”, – розповіла жінка.

За її словами, коли дійшла до села, то постукала до першої хати, але її не пустили. Пізніше Світлану все ж пустили до будинку місцеві жителі, дали її гарячого чаю та поклали спати.

Зранку до Василівки Світлану підвіз знайомий, далі не зміг, бо все було заміновано. Потім жінці вдалося дістатися до Покровського.

За словами жінки, 26 листопада 2022-го їм наказали виїжджати із села.Тоді вивезли 32 людей, але залишилися дідусь та літнє подружжя, які сховалися у будинках. Односельців повезли до Криму. У Сімферополі приватний перевізник запропонував довезти до Івано-Франківська за 550 доларів. Жінка ризикнула й поїхала: “Я спочатку вирішила, що з глузду з’їхала: де Сімферополь, а де Івано-Франківськ?”.

Світлана дісталась до України 1 грудня. Після відпочинку з родиною в Карпатах, повернулися до Миколаєва.

• Кінбурнська коса розташована у крайній північно-західній частині Кінбурнського півострова між Чорним морем та Дніпровсько-Бузьким лиманом. Як розповідав “Вгору” в.о. директора регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса», Херсонщина – це важлива “пташина” територія. Там, у першу чергу для збереження птахів, і був створений Чорноморський біосферний заповідник, територія якого займає і частину Кінбурнського півострова. І більша частина заповідника зараз опинилася, фактично, на лінії фронту, як і Кінбурнська коса.