13 кроків на захист прав людини для нового парламенту

У липні низка правозахисних організацій презентувала спільний документ, де окреслила 13 кроків для нового парламенту, що мають покращити ситуацію з правами людини в Україні. Зокрема, об’єднані в коаліцію "Правозахисний порядок денний" (ППД) правозахисники назвали ключові виклики, з якими не впоралась колишня влада.

То що ж увійшло у цей документ та чи підтримали його партії?

В Україні жодного разу з моменту ухвалення не змінювали другий розділ Конституції про захист прав та основоположних свобод людини та громадянина. Правозахисники нарікають, що у ньому відсутні  надзвичайно важливі права, а багато статей суперечать міжнародним стандартам.

У 2015 році Конституційна комісія напрацювала зміни до цього розділу. За оцінкою коаліції, комісія наблизила зміст Конституції до міжнародних стандартів з прав людини, передбачила декілька нових статей, зокрема – про гідність людини та про право на справедливий суд. Утім, цей документ так і не потрапив до порядку денного Верховної Ради.

Мораторій на землю сільськогосподарського призначення

Після розпаду Радянського Союзу землі колгоспів розподілили між їхніми членами, які отримали земельні паї. 27,7 млн гектарів, а це 68% земель, зосередились у власності 7 млн селян. Та через запровадження мораторію на продаж сільськогосподарських земель такі власники не можуть продавати землю або отримувати справедливу ціну від її оренди. Близько півтора мільйона землевласників за час існування мораторію померли, так і не розпорядившись своїм майновим правом.

Правозахисний порядок денний констатує, що такий стан призвів до тіньового ринку землі та корупції.

Чому правозахисники не підтримують мораторій на продаж землі? Вони пояснюють, що право власності належить до прав людини. Воно захищене статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відтак мораторій порушує цю статтю. Більш того, у 2018 році Європейський суд з прав людини у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" зобов'язав державу лібералізувати законодавство та скасувати мораторій на продаж сільськогосподарських земель. Та минулого року народні депутати не дослухались до суддів ЄСПЛ і продовжили дію мораторію до 2020 року.

Безкарність

Двома заявами у 2014 році Верховна Рада визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду в Гаазі, а Офіс прокурора МКС почав попередньо вивчати події в Україні, щоб визначитись, чи дійсно на Донбасі та в Криму стались міжнародні злочини. Однак Україна так і не ратифікувала Римський статут цього суду. І даремно, кажуть правозахисники. Повноцінна ратифікація цього документа надала б Україні більше прав, зокрема  право брати участь у роботі суду на рівних з іншими державами засадах, ухвалювати акти внутрішнього права, обирати суддів і прокурора цього суду.

Разом з тим Правозахисний порядок денний нагадує, що не ратифікувавши Римський статут, попередня влада не виконала зобов’язання, яке міститься в Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Членство України в Міжнародному кримінальному суді – це не єдине питання, яким новому парламенту доведеться займатись. Задля боротьби з безкарністю народні депутати мають ще й передбачити відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини – злочини проти людяності та воєнні злочини.

Правозахисників обурює, що до міжнародних злочинів не застосовують строки давності, а карають злочинців, як за звичайний загальнокримінальний злочин.

За її словами, недоліки у законодавстві вирішує законопроєкт №9438 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права".

Окрім цього, попередня Верховна Рада не виконала ще одне зобов’язання в Угоді про асоціацію з ЄС – не ратифікувала Стамбульську конвенцію Ради Європи. Цей документ сприяє запобіганню домашнього насильства та насильства над жінками. Проблема ґендерно обумовленого насильства стосується не лише жінок, а й чоловіків. Ратифікація документу дає Україні право вимагати посилення відповідальності для кривдників українських громадян або громадянок за кордоном.

Правозахисники зауважують, що через стереотипи і нерозуміння базових положень документу, до прикладу страх перед словом “ґендер”, визначення якого міститься в ст. 3 Конвенції, народні депутати не ратифікувати цей документ.

Судова реформа

Правозахисна коаліція наголошує, що участь суспільства в процесах судочинства надзвичайно важлива. Світова практика показує, що країнам перехідної демократії потрібен повноцінний суд присяжних, коли колегія присяжних виносить вердикт про винуватість чи невинуватість особи самостійно, без тиску з боку судді.

Утім, за чинним законодавством суд присяжних в Україні існує радше номінально. До нього входять двоє суддів і троє присяжних. Але, по суті, їх не можна назвати присяжними. Такі учасники суду виконують роль "народних засідателів". Якщо сьогодні судді мають вирішальне значення і вплив на думку присяжних, то справжні присяжні ухвалюють рішення про винуватість або невинуватість людини окремо від суддів.

Правозахисники пояснюють, що за повноцінного суду присяжних у судах зменшується рівень корупції, а самі правоохоронці починають працювати якісніше та ефективно збирати докази.

Реформа СБУ

Служба безпеки України успадкувала багато притаманних радянській спецслужбі функцій і розширила невластиві повноваження. Серед них – економічні злочини, обіг наркотиків, прекурсорів та боротьба з корупцією. Правозахисники вважають за важливе позбавити СБУ таких повноважень, перетворивши її на спецслужбу відповідно до усталеної в західному світі практики.

Правозахисний порядок денний звертає увагу на те, що СБУ діє без будь-якого контролю за своєю роботою і пропонують для цього повернути та розширити парламентський та позапарламентський.

Злочини на грунті ненависті

Окрім цього, від нової Верховної Ради правозахисники очікують гармонізації законодавства у сфері протидії дискримінації із правом Європейського Союзу.

За словами голови Центру прав людини ZMINA Тетяни Печончик, попри очевидний мотив ненависті ультраправих молодиків, слідчі кваліфікували минулорічне вбивство рома Давида Папа як звичайне.

Також правозахисники виступають за розширення переліку підстав, за якими має бути заборонена дискримінація на ґрунті сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Окрім цього, вони вважають за необхідне розширити перелік форм дискримінації, додавши, до прикладу, віктимізацію та внести зміни до Кримінального кодексу, аби вдосконалити розслідування та притягнення до відповідальності за злочини на ґрунті ненависті.

Негласна слідча робота правоохоронців

У документі зафіксоване бажання правозахисників запровадити досвід демократичних країн, коли правоохоронні органи щороку звітують про обсяги та методи обмеження прав людини і основних свобод.

Ця інформація зазвичай не містить персональних даних, окрім інформації в резонансних злочинах та охоплює деперсоніфіковану статистику. За словами експертів, ці дані дозволяють зрозуміти, наскільки справді демократичною, а не поліцейською є країна.

Правоохоронці мають звітувати, зокрема, про кількість отриманих дозволів на зняття інформації з каналів зв’язку, кількість гласних і негласних слідчих та оперативно-розшукових дій. А оцінити ефективність такої діяльності можливо буде через порівняння з кількістю використаних матеріалів у судах, числом кримінальних розслідувань, переданих до суду обвинувачень та кількістю засуджених з розподілом за статтями Кримінального кодексу. Надавати такий розширений звіт повинні СБУ, прокуратура, поліція, ДБР, НАБУ та інші правоохоронні органи.

Пенітенціарна реформа

У ППД наголошують, що Кримінально-виконавча служба як частина системи судочинства вимагає термінового і докорінного реформування. Автори документу вказують на необхідність гуманізації системи, зміни в підходах до утримання засуджених осіб та реальній їхній ресоціалізації в суспільстві.

Для цього, на їхнє переконання, треба ухвалити закони, які передбачатимуть реалізацію стратегії змін у пенітенціарній системі. Зокрема, це мають бути такі законодавчі акти:

• закон про пенітенціарну систему з передбаченням реальних змін у системі, а не імітації, як це відбувалось останнічотири роки;
• закон про скасування довічного покарання для жінок;
• закон, що передбачатиме механізм перегляду вироків для людей, засуджених до довічного позбавлення волі, коли є обґрунтовані сумніви в пропорційності накладеного покарання
• закон провилучення статті 391 із Кримінального кодексу, якою карають за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.   

Реформа реєстрації місця проживання

Нагальною коаліція вважає також реформу реєстрації місця проживання. В Україні близько 7 мільйонів людей живуть не за місцем офіційної реєстрації. Ініційоване Центром прав людини ZMINA соціологічне опитування продемонструвало масштаби проблем, через які українцям складно реалізувати свої політичні, соціальні та економічні права.

Успадкована з радянських часів система реєстрації, хоч і зазнала певних еволюційних змін за останні 16 років, але все ще не працює належним чином. У цього інституту не змінився ключовий принцип: "прописка" прив’язана до власності на житло й через багато вимог все ще має дозвільний характер, а не повідомний.

У правозахисній коаліції кажуть, що належна реформа має дозволити фіксувати справжнє місце проживання людини, усунути бар’єри в реалізації багатьох прав, зокрема права на свободу пересування, політичних, трудових та економічних прав, отримання адміністративних, освітніх, медичних послуг за місцем фактичного проживання.

Робота з наслідками війни

На переконання правозахисників, Україна має вже сьогодні визначити стратегію деокупації Криму та Донбасу. У держави має бути чітке бачення того, якою має бути відповідальність тих, хто брав участь у діяльності самопроголошених республік та окупаційних органів влади. Вони вважають, що рівень залученості медсестри місцевої лікарні та бійця незаконних збройних формувань різний, але питання відповідальності – одне з багатьох, з яким держава повинна визначитись.

ППД вважає, що навіть під час незавершеного конфлікту держава може і повинна застосовувати інструменти правосуддя перехідного періоду. Вони передбачають скоординовані дії державних органів у чотирьох напрямках:

– відшкодування збитків жертвам збройного конфлікту;

– притягнення винних до відповідальності;

– забезпечення права знати всю історичну правду про перебіг подій;

– інституційні реформи як гарантії неповторення збройного конфлікту.

У 2018 році низка організацій разом з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини напрацювали рамковий законопроєкт "Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту", який може бути внесений до парламенту.

Українські політв’язні Кремля

Щонайменше 250 громадян України російська окупаційна влада засудила за політичними мотивами. Українці відбувають покарання в окупованому Криму, на території Росії та є військовими і цивільними заручниками на Донбасі. Утім, за п’ять років російської збройної агресії парламент законодавчо так і не гарантував їхній правовий статус як жертв грубих порушень міжнародного права, прав людини, міжнародного гуманітарного права та відповідно соціальний захист для родин, які лишились без годувальника.

Голова громадської організації "Об’єднання родичів політв’язнів Кремля" Ігор Котелянець назвав щомісячну ціну захисту політв’язнів. Так, до прикладу, юридичний супровід справи його брата Євгена Панова щомісяця обходиться у тисячу доларів.

У коаліції вважають, що бездіяльність і зволікання у вирішенні цих проблем можуть завдати негативних наслідків для таких українців та іміджу країни на міжнародному рівні. Правозахисні організації розробили проєкт закону, який визначає статус усіх заручників Кремля та містить гарантії допомоги їм та їхнім родинам.

Професійний омбудсман

Правозахисники неодноразово висловлювали незадоволення процедурою минулорічних виборів Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. У своїх поясненнях коаліція не коментувала особистості кандидатів на цю посаду, але натомість вказувала на недосконалу процедуру обрання та суперечності в законодавстві. 

Вони наполягають на процедурі консультацій із правозахисними організаціями стосовно кандидатів та на чітких критеріях оцінювання досвіду претендентів на посаду Омбудсмана. Також вони хочуть домогтись скасування необґрунтованого вікового цензу для кандидата. У цілому такі підходи дозволять обрати вмотивованого та досвідченого Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Правозахисний порядок денний підтримує запровадження незалежних спеціалізованих омбудсманів, до прикладу щодо захисту військовослужбовців, а також інформаційного комісара, який відповідатиме за захист персональних даних, доступ до публічної інформації.

Співпраця парламенту з правозахисниками

Наостанок правозахисники декларують у документі, що хотіли б утворити механізм для постійної співпраці Верховної Ради з Правозахисним порядком денним, незалежно від політичної кон’юнктури. Вони пропонують проводити щоквартальні зустрічі парламентських фракцій.

В останні тижні передвиборчої кампанії представники коаліції зустрічались із політичними силами, яким окремо презентували план дій.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, які працюють над вирішенням системних проблем законодавства та практиками для захисту фундаментальних прав людини. Учасники коаліції – Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр прав людини ZMINA, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проєкт “Без кордонів”, "Євромайдан SOS" та інші.