Як виживають херсонські села, або Місцеві проблеми державного значення
Попри жахи постійних обстрілів, прильотів та пожеж, перебуваючи в Херсоні, відчуваєш – місто оживає. Зусібіч чутно гул генераторів, є місця, де роздають воду, є намети, де можна погрітися та зарядити телефон чи павербанк, працюють деякі банкомати, люди отримують гуманітарну допомогу.
Поки інша ситуація в селах Херсонщини.
Якщо проїхати десь кілометрів 20, а то й менше, потрапляєш до іншого світу.
Більшість селян, які теж потерпають від ворожих обстрілів, змушені жити в темряві та невизначеності – без води, без грошей, без ліків, доїдаючи останній харч.
У селі Дар'ївка 23 листопада люди кілька годин простояли біля зачиненої сільради. Селяни обурювалися, адже їх напередодні запросили на зустріч із головою, який був відсутній з квітня.
Запитань чи претензій у них до нього чимало. Але насамперед людей цікавило, коли з'являться електрика та водопостачання, і коли ж, нарешті, почнуть роздавати гуманітарну допомогу.
Я ще жодного разу не бачила тої гуманітарки! – емоційно каже місцева мешканка Галина.
До розмови долучається ще одна жінка.
Я теж не отримувала, чула, хтось отримав, та це одиниці. Знайома розповідала, що приїжджала якась машина, водій швиденько пороздавав пакунки тим, хто був у той час на вулиці, і поїхав далі. А ми сидимо доїдаємо останні запаси. Магазини хоч і працюють по кілька годин на день, а за що купуватимеш? Грошей немає.
Голова сільради, який усе ж таки з'явився в селі посеред дня, сповіщає: із Житомира приїхала фура з гуманітарною допомогою. Понад 900 продуктових наборів, які треба розділити між усіма селами Дар'ївської територіальної громади. Але це крапля в морі. Отримати допомогу зможуть не всі. Розподілятимуть її між тими, хто має найбільшу потребу. Та місцеві мешканці мають великі сумніви, що розподіл відбуватиметься чесно.
По питну воду дар'ївчани не ходять до річки, у селі є невеликий колодязь. Воду з річки використовують лише для технічних потреб. Дехто має власні свердловини, але без електрики помпи не працюють. Можна сказати, трохи пощастило тим, у кого у дворі є резервуар для води, і його встигли наповнити. Адже селянам вода потрібна ще й для худоби. Десяткові курей чи качок потрібно на день відро води.
Можна було б хоч на годинку вмикати помпи, якби в селі був потужний генератор, адже село велике. Але його громада не має. А слабенькі генератори в селі є лише в кількох магазинах, які працюють по кілька годин.
На відміну від Дар'ївки, де вцілів газогін, сусідня Федорівка залишилася не тільки без води й світла, а й без блакитного палива. Хтось користується скрапленим газом, а хтось змушений готувати їжу на вогнищі.
Гуманітарну допомогу, за розповіддю місцевої мешканки Ірини, теж мало хто зміг отримати, щоправда, людям роздавали медикаменти.
У селищі Молодіжному ситуація з гуманітаркою трохи краща ніж у Дар'ївці та Федорівці. Селище невелике, люди здебільшого встигають сповістити одне одного, коли волонтери щось привозять. Але продукти роздають хаотично, привезеного вистачає не на всіх.
За словами місцевих мешканців, часто буває так – хто що схопив, те і їстиме. Кому крупа дісталася, а кому – сало з тушкованкою.
З приємного – нещодавно запускали генератор і вмикали водогін. Тож люди змогли, принаймні, запастися водою.
Та попри всі труднощі випробування та біди, життя повертається в зруйновані села.
Навіть проїжджаючи повз розбомблене Посад-Покровське, можна побачити поодинокі постаті, білизну, що сушиться на дроті біля майже повністю зруйнованої хатини, кволі дими над оселями.
Люди в селах скрізь потребують допомоги. Вони сподіваються, що в кожному селі чи селищі визначать місця, де могли б постійно отримувати найнеобхідніші речі, продукти та ліки, мали змогу набрати питної води, зарядити телефони. Щоби вони більше ніколи не почувалися кинутими напризволяще, як було в темні часи окупації. І дуже сподіваються, що влада, яка потроху починає відновлюватися в області, швидко реагуватиме на їхні запити.
