"Тримали на прицілі, зганяли, як собак, у вагони". Спогади депортованої кримської татарки
Гульнарі Шабановій було чотири роки, коли її сім'ю разом із іншими предстаниками кримськотатарського народу у 1944-му році насильно вивезли з історичної батьківщини - Криму. Вона мало чого особисто пам'ятає про ті події, проте каже, що крик, плач та гавкіт собак - запам'ятала назавжди. Часто згадує і розповіді батьків та рідних - її сім'я, її народ переповідають один одному все, що сталося протягом чотирьох днів з 18 по 21 травня 1944-го року.
Своїми спогадами депортована кримська татарка Гульнара Шабанова поділилася із Суспільним.
"Я народилася 8 березня 40-го року у Сімферополі. Дитина війни, ветеран праці. Мені було 4 роки, коли нас вислали. Мати розповідала, що прийшли до будинку два солдати з автоматами у руках. На чолі з офіцером і сказали: "Вас будуть виселяти. Вам 15 хвилин на збори. Будуть вас відправляти". І мама у сльозах почала збиратися. У мене ще була маленька сестричка. Мені було 4, а їй було 2 рочки. Зібрала дитячий одяг і продукти у вузлик. І все. У нас вони описали рухоме і нерухоме майно. Ці солдати. І потім нас на машину посадили і повезли на залізничний вокзал. І на вокзалі стояли такі вагони, у яких возять худобу. Без вікон. Одні двері і все. І загнали нас туди".
Гульнара Шабанова розповідає, що коли їх садили до вагонів, червоноармійці тримали їх на прицілі , із собаками дітей і літніх людей заганяли туди. Як особистий спогад - це крики дітей, плач літніх людей і страшна задуха.
"Ми їхали, їхали. І в цих вагонах була страшна задуха. Нічим було дихати. У дорозі багато людей померло. Мама розповідала, що потяг зупинявся і просто померлих залишали, трохи прикидали землею і все. І відправляли, каже – кого до Сибіру, кого на Урал. А ми потрапили до Середньої Азії. Ташкентська область, місто Бекабад. Радгосп ДСЗ №1 вважається. "Далекосхідна висилка ув’язнених" – так це розшифровується", - розповідає Шабанова.
Жінка говорить, що на новому місці було дуже важко - особливо дошкуляла велика спека у 40-42 градуси. Для депортованих була встановлена комендантська година.
"Нас нікуди не випускали. Було дуже важко. Спека вплинула дуже. Багато людей померло. У мене тоді померла і стестричка, і бабуся, у 47-му році мама померла. Я залишилась сама, а потім мене виховали дядько і тітка. Зміна клімату дуже вплинула на людей. У моєї свекрухи було 8 дітей. І залишився тільки один син. А так усі, особливо маленькі діти – усі від спеки померли тоді. І хвороба була. Ця чума була там і лихоманка. Усі ці хвороби їх вбили", - каже Шабанова.
Родичі, які виховали Гульнару Шабанову. По краях - дядько і тітка, Гульнара стоїть посередині.
Зміна клімату дуже вплинула на людей, згадує жінка. Хто помер від спеки, хто від хвороб. Виживати доводидося самим, - каже Шабанова.
"Коли ми приїхали до Середньої Азії, звичайно, з таким презирством дивилися. Казали, що ми зрадники. Із такою зневагою ставились, звичайно. Мати бідолашна теж працювала у полі. Десь буряк принесе, десь картопельку принесе. Так ось обходились. А потім уже трохи життя налагодилось."
Гульнара Шабанова
Там Гульнара навчалась у школі, закінчила 10 класів. Працювала в бавовняному радгоспі. Потім вийшла заміж, народила 4 дітей – 3 синів і доньку. І протягом 30-ти років, що прожила у Середній Азії, мріяла повернутися на батьківщину.
"Дуже хотілося якось на свою Батьківщину. Ближче, щоб повернутися. От у 67-му році Уряд видав наказ про повну реабілітацію кримських татар і сказали, що вони можуть проживати на всій території Радянського Союзу, але в Криму не приймали і не прописували", - розповідає Шабанова.
Гульнара Шабанова із чоловіком та дітьми.
У 1974 році сім"я Шабанових із 8 осіб прилетіла до Сімферополя з метою купити будиночок у передмісті й оселитися назавжди. Та нічого не вийшло.
"Нам сказали: "Ніякої прописки. Повертайтеся". Ми були змушені приїхати сюди, до Херсона. Два місяці жили у родичів в Антонівці. У будинку їх було шестеро і нас восьмеро. А потім ми через знайомих влаштувалися тут. Нам дали такий великий будинок. А товар наш, контейнер, аж до Горького поїхав. І 31 грудня тільки контейнер наш прийшов. І ми встигли дітям ялинку прикрасити. Усі були дуже раді цьому", - згадує Шабанова.
Так з того часу Гульнара Шабанова проживає в Херсоні - уже 46 років. У Херсонській області, в Новоолексіївці Генічеського району, живуть двоє її дітей - донька та син. Двох синів вона вже поховала. Чоловіка також. Радості, говорить жінка, додають онуки, а їх у неї зараз четверо та восьмеро правнуків.
"Звичайно, хочеться повернутися на свою Батьківщину. Ми - то вже таке, хоча б діти. Тому, що Крим – це Україна! Це все ж таки своя Батьківщина. Там ми народилися. Ми вимагаємо, аби нам повернули нашу Батьківщину", - каже Шабанова.
-preview.webp)
