"Він різав собі вени, щоб не працювати на окупантів". Історія 9 років неволі цивільного полоненого Володимира Якименка

Володимир Якименко – таксист та активіст “Автомайдану” із Чаплинки на Херсонщині. Після 2014 року він займався волонтерською діяльністю і допомагав ЗСУ, а також вивозив кримчан, які залишали півострів у період окупації.

Російські силовики затримали його 11 червня 2017 року, коли Володимир учергове перетинав адміністративну межу з Кримом.

Журналісти “Вгору” поспілкувалися з Діаною Чайковською, цивільною дружиною Володимира Якименко, щоб розповісти, через що він проходить у російському полоні.

Затримання та примус до зізнання через катування

Володимир не вперше перетинав кримський кордон. Його перевіряли та намагалися завербувати. Він відмовлявся.

У чергову поїздку все було як завжди : два митні контролі, огляд машини, навіть із собаками. Але вже після в’їзду до Криму його зупинили знову – цього разу для “додаткового огляду”.

У багажнику “знайшли” пакунок із наркотиками.

“Його одразу затримали. І після цього почалося найстрашніше - три дні катувань”, – повідомила Діана Чайковська.

Перші дні Володимира тримали в протигазі, перекривали повітря, били, не давали спати. Вимагали не пояснень про “знайдений” пакунок – вимагали інформацію про українські спецслужби, позиції, контакти.

Він відмовлявся. Тоді почалися інші методи. Його клали на стіл, знімали одяг і диктували текст, який він має сказати на камеру. 

“Йому написали, що говорити про ці наркотики. Сказали: або зараз це говориш - або буде зґвалтування. І під таким страхом він змушений був це зробити”, – зазначила Діана Чайковська.

Побої були настільки сильними, що Володимиру зламали ключицю, ніс, все тіло було в синцях. Проте фіксувати травми в російській колонії відмовилися.

“Коли він просив адвоката зафіксувати побої, йому сказали, що це недоказово і нічого робити не будуть”, – поділилася Діана Чайковська.

Російський адвокат, якого Володимир отримав, фактично не захищав його. Йому прямо сказали: справа вже вирішена, він “на олівці”, виправдання не буде. Єдиний варіант – погодитися з обвинуваченням.

Вирок – 15,5 років за перевезення наркотиків.

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.

Життя в колонії: ізоляція, тортури та спротив

Після етапування Володимир опинився у колонії в Пугачові, Саратовська область. Там його помістили у СУС – суворі умови утримання. У приміщенні площею близько 70 квадратних метрів перебували 84 людини. Прогулянка – лише три години на день.

Володимир Якименко до затримання окупаційними військами та у полоні РФ

Але найгірше – це штрафний ізолятор. 

“Він каже, що до 30% часу проводить у штрафному. Інші можуть раз на рік, а він - постійно”, – повідомила Діана Чайковська.

Штрафний ізолятор - це маленька камера, 2–4 людини, холод, відсутність нормальної їжі, миші, сон на підлозі. Якщо для інших в’язнів такі умови - тимчасове покарання, то Якименка туди переводять регулярно, фактично щомісяця. Основна причина – його відмова співпрацювати.

Під час одного з конфліктів із керівництвом колонії Володимира Якименка вкотре намагалися змусити працювати у швейному цеху. Попри його неодноразові відмови, адміністрація наполягала, щоб він шив форму для російських силових структур.

“Він сказав: як я буду шити форму тим, хто вбиває моїх земляків? Я не буду”, – поділилася Діана Чайковська.

Після чергової розмови з начальником колонії та його заступником Володимира вивели з речами на вахту – фактично для подальшого тиску та примусу до роботи. Він розумів, що наступним кроком можуть стати фізичний вплив або тортури, щоб змусити його погодитися.

У цей момент, як форму протесту і спробу уникнути подальшого насильства, він лезом порізав собі вени. Після цього його відвели до медичної частини колонії. Повноцінної медичної допомоги він не отримав: швидку допомогу викликати не дозволили. 

“Сказали: треба шити, але немає чим і ми не вміємо. Просто перебинтували”, – зазначила Діана Чайковська.

Після цього Володимира відправили до штрафного ізолятора. У ШІЗО його стан погіршився – з’явилися температура вище 39° та озноб. Він втрачав свідомість. Інші ув’язнені намагалися покликати допомогу – проте ніхто не прийшов.

Лікування обмежувалося заміною бинтів. Через кілька днів медична допомога фактично припинилася.

Попри цей стан, після закінчення одного терміну ізоляції йому призначали нові – спочатку ще кілька діб, а згодом і довший термін, зокрема через відмову працювати та відмову від російського громадянства.

Унаслідок глибоких порізів у нього частково втрачена чутливість у руці, що може свідчити про пошкодження сухожиль.

Після того випадку до Володимира почали допускати адвоката. Згодом йому вдалося домогтися, щоб Якименка вивели зі штрафного ізолятора і перевели до СУС.

Сьогодні його не катують так, як у перші роки. Але насильство зробили постійним. Холод, ізоляція, нестача їжі, відсутність лікування, приниження, контроль – усе це працює щодня. Фактично зв’язок Володимира з Україною відсутній. Він має право лише на дві передачі на рік. Посилки доходять не завжди, часто частково або із затримками. Ліки можуть так і не потрапити до нього. Листи доходять із великими затримками й лише ті, які надсилають із території Росії.

Здоров’я погіршується: наслідки побоїв, біль у ключиці, головні болі, оніміння руки після поранення. Харчування в колонії, за його словами, вкрай погане. Хліб – із фуражного борошна, іноді заражений грибком і має різкий запах. Через це у Володимира постійні проблеми зі шлунком.

Жодного лікування він не отримує. Коли звертався по допомогу, йому відповіли, що “немає кому водити його на лікування”.

Навіть коли один з охоронців погодився купити ліки, їх так і не передали. Водночас під час перевірок адміністрація демонструє комісіям, що медикаменти нібито є.

“Обстежень немає, ліки можуть не дійти. Він просто живе з цим”, – поділилася Діана Чайковська.

Одного разу він запитав у адміністрації, чи до нього ставляться інакше через українське громадянство? У відповідь почув: якщо будеш ставити такі питання – будеш сидіти в штрафному постійно.

Попри все, Володимир допомагає іншим. Ділиться речами, підтримує.

Основним джерелом інформації для ув’язнених залишається російська пропаганда, яку можуть транслювати цілими днями. Новини з України доходять рідко та випадково.

Адвоката постійного немає – це надто дорого. Допомога з’являється лише у критичних ситуаціях.

Десятиліття ув’язнення: проблеми цивільних полонених

Історія Володимира Якименка демонструє, як у РФ роками діє тиск на цивільних. Росія почала затримувати та фабрикувати справи проти цивільних українців ще з 2014 року – у Криму та на тимчасово окупованих територіях. Сценарій майже завжди однаковий: затримання, катування, “зізнання”, вирок.

Проблема цивільних полонених – одна з найменш вирішених. Їх обмінюють рідко, часто – одиницями. Цивільна дружина Володимира Діана говорить, що найбільше виснажує навіть не фізичний тиск, а відчуття, що час не має значення: тих, хто перебуває в полоні три – чотири роки, іноді обмінюють. Тих, хто сидить довше – майже ні.

За словами Діани Чайковської, навіть під час великих обмінів більшість звільнених – це люди, затримані після 2022 року. Ті, хто перебувають у російському полоні з 2014-2017 років, залишаються.

“Треба говорити про тих, хто там вже майже десять років. Вони віддали свою молодість”, – ділиться цивільна дружина Володимира Якименка.