Трійка, сімка, туз, або Бій із “ромашками”. Епоха лудоманії
Швидко, практично нічого не роблячи, за кілька простих рухів збагатитися - погодьтеся, така перспектива вабить багатьох із нас. Але люди розсудливі добре усвідомлюють, що подібні думки можуть бути не більше, ніж ефемерними мріями, тому, використовуючи розум і фізичні сили, довго і важко працюють, щоб заробити адекватні кошти. Однак знаходяться і ті, хто прагне випробувати долю і поринає у хиткий світ азарту. Як правило, нічого, крім розчарування, депресії, зубожіння та тяжкої психологічної залежності, таке рішення не приносить.
Лудоманія - тобто патологічна одержимість азартними іграми - добре відома з давніх-давен. З тих часів, коли, власне, людина і почала робити ставки під час гри. Так, в античній Греції ставки із захопленням робили не лише глядачі, а й учасники змагань. А святилище Скірадос в Афінах можна цілком вважати прообразом сучасного Лас-Вегаса. Це було одне із найвідоміших місць для ігор. Археологи виявили масу свідчень захоплення стародавніх греків азартними іграми: у Скірадосі були виявлені кубики, черепашки для острацинду (гра на двох), приладдя для гри в барбут та ортигокопсі (ще дві популярні колись азартні ігри). Крім того, античні гравці відвідували півнячі, собачі і навіть перепелині бої, де нерідко "вилітали в трубу" цілі статки.
Захоплення греків перейняли і давні римляни. Саме в стародавньому Римі вперше почали публічно засуджувати пристрасть до азартних ігор. Попри те, що до азарту вдавалося дуже багато римлян, ця пристрасть офіційно таврувалася як порок, недостойний порядного громадянина. Слово "аматор" (гравець) вважалося непристойним і вимовляти його вголос було рівнозначно образі. За законами тодішньої римської держави, азартні ігри було заборонено.
Та в наші часи захоплення і навіть одержимість азартними іграми не тільки не зникла, а й набула ще більш масового характеру. Цьому, зокрема, сприяє швидкий розвиток цифрових технологій, завдяки чому гравці мають можливість "крутити колесо удачі" онлайн. Але біди, які приносить віртуальна гра, мають реальне підґрунтя: адже спустошена банківська картка є дуже промовистим свідком згубної вади.
Як відомо, в Україні з 2009 року діяв Закон "Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор", який фактично забороняв азартні ігри. Проте “ігрові” лобісти нещадно критикували цей документ, аргументуючи, що азартні ігри все одно існують, але тепер уже в тіні, а доходи від них обчислюються щонайменше в 30 мільярдів гривень.І якби вивести всю цю грошову масу з тіні, можна фінансово закрити цілі масштабні соціальні програми.
У серпні 2020 року, багато в чому під тиском "азартного" лобі, вищезгаданий закон було скасовано Верховною Радою, і тепер у країні знову можна грати і на тоталізаторі, і в рулетку, і на гральних автоматах. Щоправда, відповідні правила все ще розробляються, а очікуваний грошовий потік до державного бюджету досі не спрямувався.
Але фінансова сторона - лише один елемент багаторівневої проблеми азартних ігор. Найбільш суттєвим нюансом є сама залежність людини від азарту, яка часто призводить до важких наслідків - як у соціальному плані, так і в плані фізіологічному.
Всесвітня організація охорони здоров'я кваліфікує лудоманію як "патологічний потяг до азартних ігор". В офіційній класифікації пристрасть проходить під грифом F63.0 і описується наступним чином: “Суть розладу полягає у частих повторних епізодах азартної гри, які домінують у житті пацієнта на шкоду соціальним, професійним, матеріальним та сімейним цінностям та зобов'язанням”.
Херсонець Віталій – лудоман зі стажем. Почав активно грати ще в 90-х роках минулого століття, коли відповідна індустрія ще не була настільки розвинена, як зараз. Проте вже тоді майже на кожному розі стояли так звані “ромашки”, де, попри відносно скромні ставки, можна було програти в пух цілу місячну зарплату.
“Тоді треба було закинути в отвір монету - п'ятдесят копійок - і натиснути на кнопочку, - згадує Віталій. - Здавалося б - що тут такого, якщо ти дві-три гривні витратиш на цю невинну гру? Тим паче, що спочатку й вигравати вдавалося. Пам'ятаю, у підземному переході на Ушакова я виграв одразу двісті гривень, кинувши в автомат лише пару монет. Тоді довелося купувати цілий паперовий мішок, щоб забрати цю прірву грошей”.
Згодом безневинна витівка переросла в справжнє захоплення, і Віталій щодня витрачав уже по кілька годин, "борючись" з "ромашками". Але місце виграшів зайняли регулярні поразки, які хотілося одразу “відбити”. Тому до автомата потрапляло все більше і більше грошей.
“Потім, уже через роки, мені здалося цього мало, і я почав грати в казино, ставити гроші на спортивні заходи в букмекерських конторах і навіть просто грати у покер із якимись незнайомими шулерами. Дійшло до того, що я став закладати в ломбард обручки та навіть мобільні телефони”, - каже Віталій.
Ця історія закінчилася щасливо: в один із моментів розпачу херсонець вирішив “зав'язати” і звернувся до психолога, якого порадили знайомі. Залежність вдалося подолати лише за місяці.
“Усе ще іноді тягне сісти за стіл чи поставити, наприклад, на футбол, – зізнається Віталій. - Але ці думки намагаюся відганяти. Зрештою, я вже давно став нормально спати, а це вже варте того, щоб порвати з ігроманією”.
Коментує головний лікар Херсонської міської психоневрологічної поліклініки Олександр Логачов:
“Залежність від чогось – це в принципі той негативний фактор, з яким ми, медики та психологи, боремося щодня. Людина має бути вільною, а не залежною. Залежність набуває найрізноманітніших видів: це і залежність від кави, і залежність від алкоголю, і залежність від куріння. Ми знаємо, що люди бувають одержимі роботою (тоді ми це називаємо трудоголією). Є залежність від спортзалу, коли людина з маніакальною нав'язливістю вивчає методику, п'є спеціальні препарати, щодня перевіряє, на скільки міліметрів виріс м'яз. Навіть від кохання, як відомо, можна стати залежним: перестати спати і їсти, дарувати предмету свого обожнювання дорогі подарунки і робити різні дурниці. Що стосується лудоманії, то це один із найсерйозніших видів залежності, який взагалі можна уявити. Це особливий психосоціальний феномен, коли людина може втратити всі заощадження, нахапати непідйомних кредитів у банках, втратити квартиру, порвати з сім'єю. У деяких випадках (і вони бували у моїй особистій практиці) необхідно було навіть вдаватися до стаціонарної диспансеризації ігроманів”.
“Що наше життя? Гра! Добро і зло – одні мрії! Праця, чесність – казки... Хто правий, хто щасливий? Сьогодні ти, а завтра я!” - ці слова Германа з опери Чайковського "Пікова дама" давно стали хрестоматійними. У наші дні вони не втратили актуальності, і непогано б усім нам добре пам'ятати, що фатальна пристрасть головного героя пушкінського оповідання привела його саме до того місця, про яке розповідав доктор Логачов - до психіатричної лікарні.
-preview.webp)
-preview.webp)
