Про «столицю мужності», або «Нескорений Херсон» в Одесі

Останнім містом виставкового туру Медіаплатформи «Вгору» стала Одеса. Тут фотовиставка Олександра Корнякова «Нескорений Херсон» «оселилася» в галереї Благодійного фонду «Майбутнє». Одеська презентація, яка відбулася 31 жовтня, стала наймасовішою — мабуть, тому, що більшість херсонців обрала для свого тимчасового перебування саме Південну Пальміру, так ближче до рідного дому. Але не тільки херсонців вона зацікавила, прийшло багато й одеситів.

Місце проведення виявилося невипадковим — для виставкової зали в «Будинку з ангелом» це третя виставка, присвячена цій війні, друга — з херсонською тематикою, а після завершення експонування «Нескорений Херсон» передасть естафету іншим херсонським митцям. Для заступника голови правління Благодійного фонду реабілітації дітей-інвалідів «Майбутнє» Володимира Левчука приймати херсонців — це й особиста справа, бо його син зараз на передовій, воює на Херсонщині.

«Ми сьогодні по-різному дивимось на наших сусідів, на миколаївців, на херсонців, — каже пан Володимир. — Ми стали ріднішими, і розуміємо, що той спротив, який був і сьогодні відбувається в Херсоні — це в якомусь сенсі й порятунок Одеси. Низький вам уклін. Все буде Україна, я впевнений, що ми разом переможемо, і сьогодні одесити, які стоять під Херсоном, зроблять усе для цієї перемоги, мій син серед них».

Люди стали стікатися до галереї за пів години до відкриття, на презентації яблуку не було де впасти, розходитися не поспішали, та й після завершення все йшли та йшли. Роздивлялися світлини, переглядали відео, шукали та знаходили на фото й відеокадрах себе та своїх рідних, друзів, знайомих, впізнаючи — раділи, а ще плакали, обіймалися, розпитували і про теперішнє життя-буття, і про Херсон, яким він зараз є, яким його пам’ятають до війни та під час окупації.

Розповідав про окупований Херсон і Олександр Корняков, одна з його світлин закарбувала й мовчазний протест проти окупації. Патріотичні графіті — це один із видів спротиву. Херсонці малюють картинки, пишуть гасла всюди, росіяни намагаються їх замальовувати своєю символікою, для цього завозять людей із Криму, Краснодара. Але попри намагання окупантів насадити свою ілюзорну реальність, українці малюють своє і не мають сумнівів, що Херсон — це Україна. «Щодня можна побачити листівки, графіті, їх замальовують, вони з'являються знову, — розповідає фотограф. — Як би окупанти не старалися, не замальовували написи, вони проявляються навіть через фарбу. Протест триває».

Було приємно зустріти героїв світлин — ось той самий Дмитро Колесов, чий плакат став символом херсонського спротиву («Одним плакатом ми просто виразили все, що думають жителі Херсона про окупантів»), а фотографія набула неймовірної популярності. Чоловік згадує, як молодша донька малювала його перед другим мітингом, що не було ватману, і склеїли разом аркуші паперу формату А4.

«Мороз по шкірі, — зізнається Дмитро, — немов поринув у атмосферу березня в Херсоні».

Благодійний аукціон пройшов дуже жваво і результативно — від продажу 5 фотокартин для допомоги херсонцям, які перебувають в окупації, зібрали майже 9,5 тисяч гривень.

Одну зі світлин придбав моряк Юрій Бесараб — херсонець, який вже рік як став одеситом. Хоче подарувати її своєму другу, речнику голови Одеської обласної військової адміністрації Сергію Братчуку, який сам родом з Херсонщини. Пан Юрій впевнений: дуже скоро наші війська зайдуть у Херсон і повністю звільнять Херсонщину:

«Ми маємо допомагати один одному та продовжувати жити, тому що ми точно знаємо, що воля, Україна і світлі справи переможуть».

Виставка йому дуже сподобалася, багато енергії від людей, херсонців, і з багатьма вдалося поспілкуватися. Люди раділи зустрічам, знайомим обличчям, можливості поговорити, поспівчувати, порадіти, згадати рідний дім.

Олесі Малюковій довелося виїхати з Херсона 21 квітня — довелося, бо їх із чоловіком вистежили, розшукували, і треба було тікати. Жінка ділиться спогадами:

«1 березня, коли відбулося захоплення Херсона, розстріляли й мій будинок, він розташований недалеко від Бузкового парку, ми бачили, як хлопців розстрілювали. Мені теж «прилетіло» — вибило вікна, двері, балкон. Нам із чоловіком пощастило, бо ми сиділи в коридорі, нас не зачепило. А потім взяли у сусіда бінокль і здавали координати ЗСУ, бо 12 поверх і вікна виходять на Чорнобаївський аеропорт. Ми на них були дуже злі, і не одні ми це робили, дуже багато людей здавало позиції російських військ. Ми дуже раділи, коли по наших координатах відпрацьовували, коли горіло, ми це фотографували. Потім, правда, тікали, бо треба було ховатися...»

Звісно, що і на мітинги пані Олеся ходила, і вірила, що Херсон не змириться з окупацією. Каже, враження від виставки таке, ніби вдома побувала — багато знайомих облич, відчуття згуртованості, особлива енергетика, дуже-дуже позитивні враження, але крізь сльози. Вона чекає деокупації, щоби повернутися в Херсон, бо там дуже багато чого робити треба, і до колаборантів багато питань.

Херсонській художниці Світлані Юр’євій було важко втримувати емоції, бо ця виставка немов повернула її у рідний Херсон. Її історія вимушених мандрів непроста: у квітні виїхала до Одеси, через тиждень — до Польщі, потім повернулася. Пані Світлана вважає, це дуже важливі фото, які роблять історію. У тому, що на протести вийде дуже багато людей, вона була впевнена:

«Я з першого дня за це переживала і дуже пишалася кожним з херсонців. Зараз, коли ми вже поїздили по різних містах, регіонах України, я вважаю, що Херсон — це найсильніше місто України. Я так і кажу, що Херсон — це столиця мужності, столиця витримки, тому що херсонці є єдиним цілим, де б вони не були — чи там зараз тримають наше місто, чи тут, в Одесі, в Києві чи в Польщі — ми є єдині та в нас одна херсонська кров, кавунова чи не з кавуна — я не знаю. То щось неймовірне, це неможливо передати, це треба відчувати й ми все це відчуваємо. І я пишаюся бути херсонкою».

А після звільнення Херсона планує повернутися додому з дітьми — але тоді, коли буде впевнена в їхній безпеці та зможе відпустити дитину на вулицю.

Віталій Бєлобров і Світлана Бєлоброва-Береш кажуть, що завжди пишалися бути херсонцями, а сьогодні для цього є ще більше приводів, в тому числі й мітинги, які у березні зібрали разом багатьох.

«Ми не очікували іншого від херсонців, — зізнається Віталій, — бо Херсон завжди був, є і завжди буде Україною, і ніяка в нас погань не може прорости. Але в Україні та у світі Херсон реально багато кого здивував».

Світлана і Віталій у мітингах участі не брали, бо покинули Херсон у перші дні війни. Вони передчували, що Херсон буде в окупації, і йому буде потрібна підтримка ззовні. Виїхавши, вони одразу почали організовувати гуманітарний центр — спочатку в Івано-Франківську, потім в Одесі. Туди й переїхали, щоби бути ближче до дому, тут уже працюють і офіс, і склад. «З перших днів і до сьогодні ми допомагаємо всім, чим можемо Херсону та херсонцям, які сьогодні в Одесі», — розповідає Віталій Бєлобров.

Та найбільшої допомоги потребують херсонці, які перебувають в окупації. План – зібрати для них за час виставкового турне 50 тисяч гривень Медіаплатформа «Вгору» виконала й перевиконала — є вже 62,5 тисячі. Але банку вирішили не зачиняти ще 2 тижні, доки виставки експонуються. Отже, збір коштів триває, долучитися до допомоги може кожен:

🔗Посилання на Банку

https://send.monobank.ua/jar/2PQP3ZZQNn 

💳Номер картки Банки

5375 4112 0072 7043

Виставка фотографа Медіаплатформи «Вгору» Олександра Корнякова «Нескорений Херсон», що експонується в галереї Благодійного фонду «Майбутнє» (Одеса, вул. Пушкінська, 51, «Будинок з ангелом»), триватиме до 15 листопада, вхід вільний.

Графік роботи галереї: понеділок — п’ятниця: з 12.00 до 16.00 та з 17.00 до 19.00, субота й неділя вихідні.

Поки про плани продовження проєкту говорити зарано, але прохання привезти виставку «Нескорений Херсон» до інших українських міст («Ви ж зовсім поруч були, чому не заїхали?») і навіть інших країн – дуже багато. Сподіваємося, що далі буде.

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...