Пристрасті за Чеховим

Цього року в рамках локального театрального фестивалю «Лютий/Лютий» херсонці мали можливість побачити виставу відомого далеко за межами нашої країни центру сучасного мистецтва «ДАХ». Точніше, моновиставу - «Сповідь або "Крові прагну"», створену за оповіданнями Антона Чехова, її прем’єра відбулась нещодавно — у січні. Звісно, що особливу увагу привертало ім’я режисера вистави Влада Троїцького, із творчістю якого багато хто встиг добре познайомитися під час херсонських ГогольFESTів, але, на жаль, приїхати до Херсона він не зміг.

А ще на фестивалі фактично відкрився новий сценічний майданчик, який називається центром культурних подій «Лінза» (це приміщення на першому поверсі планетарію, в якому колись був лекторій товариства «Знання»). Різні мистецькі події тут уже проходили, але вперше його використали саме як театральну сцену. Куратор фестивалю «Тиждень актуальної п’єси», керівник Центру Мейєрхольда в Херсоні режисер Андрій Май вважає, що «процес ревіталізації, тобто, оживлення просторів, які, можливо, ніколи і не були призначені для мистецьких подій — важливий крок назустріч скороченню дистанції, виходу театру за межі, що, в принципі, відбувається достатньо давно. Але цей заклад існував у радянські часи, тут проводилися лекції про космос. Найважливіше для театру — атмосфера і дихання — тут присутні, а далі — то вже не залежить від простору...»

На фото: Андрій Май

Та й із фінальною фестивальною виставою все «склалося» якнайкраще, упевнений Андрій Май:

Фестиваль пов’язаний з ім’ям Мейєрхольда — людини, яка змінила театр у ХХ столітті. Мейєрхольд почав  режисерську кар’єру саме в Херсоні, у будівлі, яка, на жаль, не збереглася. Він був одним з улюблених акторів Чехова, він грав Треплєва у «Чайці», Тузенбаха у «Трьох сестрах». З Чехова він і почав  режисерську роботу в нашому місті — з «Трьох сестер» у 1902 році. Тексти Чехова споріднені Всеволоду Емільовичу Мейєрхольду. І водночас це можливість доторкнутися до тих, хто змінює обличчя українського театру, змінює рух театральної історії нашої країни — театр «ДАХ», Влад Троїцький і його команда. Ця вистава — розмова про людину, про те, з чого вона складається, чого боїться, чого прагне — важлива для роздумів, особливо зараз.

І подумати було про що, і було про що посперечатися, і про що запитати (благо, що формат фестивалю передбачає обговорення після подій). Хтось не знайшов точки перетину з нашою реальністю, а хтось навпаки, вчергове впевнився в актуальності Чехова, бо хоч і минуло більше сотні років, нічого в нашому житті не змінилося. І смішно, і трагічно водночас. Актор театру ДАХ Володимир Лютіков просто вжився в роль «маленької людини», він був самотнім і збентеженим, нікчемним і приниженим, потребував співчуття і розуміння. Його персонажі комусь нагадали людину в футлярі, комусь — гоголівського Акакія Акакійовича (до речі, виявляється, «Шинель» була першою моновиставою актора). Він розповідав свої щемливі та смішні історії у безпосередній близькості до глядача, серед купи картонних коробок, які викликали найрізноманітніші асоціації і створювали враження то обмеженості, то безладності життя, в яких ховалися різні речі, символи, та й сам герой, врешті-решт...

А на питання актор театру ДАХ Володимир Лютіков відповів після вистави.

- Пане Володимире, у чому для вас цінність Чехова?

- По-перше, це інтелігентність і чуйність самого Чехова, це коли одна людина розуміє іншу, і коли драматург уміє передавати всі тонкості душі через текст, і зробити це не трешово, а дуже легко, натхненно і світло, то це дуже дорогого вартує. По-друге, він сам  був людиною дуже відкритою, і я вважаю, що кожен актор може відчути Чехова. Ця вистава, перш за все, про людину, про людяність, а все решта — це вже нашарування, аватарки різні, гаджети, форми, які ми собі вигадуємо...

- Ідея вистави належить вам?

Ні, вона народилася в суспільному творінні. З мого боку було дуже велике бажання зіграти і висловити чехівську людину.

- Працювати з режисером Владом Троїцьким важко?

Репетиція в театрі потребує великої концентрації уваги, і Влад вимагає цієї уваги. Він - один із найкращих режисерів України та світу. Тому з ним працювати важко, бо планка висока.

- Ви свідомо взяли до роботи авторський російськомовний текст, а не переклад українською?

Насправді можна зробити переклад українською мовою, і тут немає ніякого політичного контексту, навіть більше: я вважаю, що Чехов ніколи не страждав цим російським шовінізмом. Але саме мова розкриває автора. Якби я знав німецьку, то я б грав Гете саме німецькою, якби я знав польську, то грав би Мрожека польською, тобто, я грав би автора мовою оригіналу. Для мене це теж було складне питання: російська мова, російський автор. А потім я зрозумів: він класик світового рівня, і для мене це було важливо з точки зору мови. Тому я хотів розкрити автора саме тією мовою, якою він висловив свій твір.

- Але напевно знайдеться хтось, для кого ярлик “російський” переважить усе. Беручись саме за цей матеріал, ви мали сумніви?

Були, сумніви були до останнього, є і будуть. Сумніви — це постійно, вони ніколи нікуди не зникнуть і завжди будуть у людині, скільки б не було досвіду: зрозуміють — не зрозуміють? вийде щось з цього — не вийде?. Якби не було політичного мотиву — був би якийсь релігійний, якщо не релігійний — був би ще якийсь. Мистецтво має об’єднувати, і коли митець сумнівається, він сумнівається тільки заради того, щоб в якусь хвилину люди об’єдналися в бажанні бути більш гармонійними, більш відкритими. І я думаю, що сумніви кожної людини, кожного митця, сповна себе виправдовують, коли його твір знаходить відгук.

- З вашого досвіду: як зараз український глядач сприймає Чехова?

Насправді непогано сприймає. Я думаю, що Чехов близький українському глядачу. У мене не було на меті зробити суто російський продукт — я хотів зробити російськомовний продукт для російськомовних українців, для українських патріотів — вони допомагають українській армії, вони роблять усе, щоб українське суспільство процвітало, але вони спілкуються російською мовою.

- Чи заплановано довге сценічне життя вистави, чи має вона такий потенціал?

Я не знаю. Декілька разів зіграв — це вже добре. У мене немає бажання за щось вчепитися і думати: «О, чому ж це ніхто не бачить?» Не бачить — значить, нецікаво. Вдяглися, взулися — і пішли далі працювати над новим. Головне — не зупинятися і не впадати у відчай. Зараз я працюю над новим матеріалом, і маю надію, що в червні в театрі «ДАХ» буде нова вистава європейського класика — українською мовою (правда, поки що про це ніхто не знає). Так само ніхто до останнього не знав, чи буде Чехов. Але треба постійно шукати — українською, російською, німецькою, французькою, постійно перебувати в пошуку, не заспокоюватися, бути відкритим до всього.

Фото Олександра Корнякова

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...