Окупація Херсонщини: правозахисники задокументували сотні викрадень людей

За даними Української Гельсінської спілки з прав людини, на Херсонщині за 150 днів окупації зафіксовано щонайменше 337 випадків насильницького зникнення людей. Це, починаючи з 24 лютого 2022 року, найвищий показник серед окупованих територій інших регіонів.

Людей, яких російські військові разом з представниками ФСБ викрали та невдовзі відпустили, - ще більше. 

І ці дані стосуються лише фактів, задокументованих правозахисниками в межах глобальної ініціативи Трибунал для Путіна.

Окупанти викрадають людей переважно під час так званих “фільтраційних заходів” - перевірки місцевих на нелояльність до російської федерації. І називають між собою цей процес “виявленням деструктивних елементів”.

Перевіряють не лише на блок-постах, а й де завгодно. Можуть увірватися до помешкання, на роботу, зупинити на вулиці. Прискіпливо вивчають документи (останнім часом вивчають не лише місце реєстрації, а й де народився). Розпитують про все:  родину, життя, роботу, погляди, плани. Питання ставлять ті ж самі по кілька разів - чи не зіб'ється хтось у відповідях. Ретельно перевіряють телефон - контакти, дзвінки, фотографії, соціальні мережі, месенджери. Можуть запропонувати роздягнутися, щоб подивитись, чи є підозрілі татуювання. Потім можуть “запросити” проїхати з ними. Але куди та наскільки - ніхто не пояснює. І відмовитися від цієї “пропозиції” під дулами автоматів смертельно небезпечно.

Зокрема, як “фільтрували” мешканців передмістя Херсона розповідає місцева жителька пані Оксана:

Те, що відбувалося тоді у передмісті Херсона й продовжує відбуватися в інших місцях окупованої області - злочин. 

Як пояснює юрист громадської приймальні благодійної організації “Фонд милосердя та здоров’я”, адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Данилов, це - викрадення людей, яке кваліфікується як незаконне позбавлення волі (умовно утримання у неволі до 2 тижнів, місце перебування відомо), або насильницьке зникнення (умовно доля людини не відома понад 2 тижні)*.

Розшукують і викрадають…

У випадках насильницького зникнення простежується цілеспрямоване “полювання” за людьми. Так, у 175 випадках (52%) російські військові викрадали людей з власної оселі, у 98 випадках (29%) - на блокпостах, за місцем роботи, з мітингів.

З 337 осіб, щодо яких встановлено факти насильницького зникнення, найбільше:  

• колишніх учасників АТО – 64 випадки (19%);
• учасників проукраїнських мітингів/волонтерів/активістів – 60 випадків (18%);
• кримські татари - 21 випадок (6 %);
• посадових осіб органів місцевого самоврядування -27 випадків (8%);
• депутатів місцевих рад – 17 випадків (5%);
• колишніх співробітників правоохоронних органів –17  випадків – 5%; 
• працівників освіти - 20 випадків (6%);
• фермерів, керівників сільськогосподарських підприємств - 6 випадків  (2%);
• журналістів - 3 випадки;
• священнослужителів - 2 випадки;
• ув’язнених - 2 випадки.

На думку правозахисників, окупанти так ізолюють від суспільства лідерів думок; громадян, яких оточуючі поважають та дослухаються до них; керівників установ/закладів, які не погоджуються співпрацювати з загарбниками; людей, що активно протидіяли анексії Криму та окупації Донбасу; які мають військовий досвід та досвід правоохоронній діяльності тощо.

Тим самим російська федерація намагається придушити волевиявлення жителів регіону та нав’язує  диктаторські правила.

Доля більшості зниклих людей не була відома родичам та знайомим від одного до двох місяців (42%). А де перебувають 23 викрадених чоловіків та чи вони живі - невідомо вже понад три місяці. 

Правозахисники виявили на Херсонщині щонайменше шість місць утримання у неволі:

• Гараж при управлінні служби безпеки України у м. Нова Каховка;
• приміщення Головного управління Національної поліції області по вул. Лютеранська, 4 у м. Херсон;
• ізолятор тимчасового тримання по вул. Теплоенергетиків, 3 у м. Херсон;
• Херсонський слідчий ізолятор по вул. Перекопській;
• Дар’ївська виправна колонія №10 у с. Дар’ївка, Білозерського району; 
• Вище професійне училище № 17 по вул. Паризької комуни, 88 у м. Генічеськ.

У кількох випадках після викрадення, правозахисникам повідомляли про загибель людини. 

Так, 27 березня росіяни викрали офіцера-десантника, кандидата психологічних наук, полковника поліції Віталія Лапчука, він  з перших днів вторгнення РФ вступив до лав херсонської тероборони. 

Дружина Віталія — Альона Лапчук понад  два місяці намагалася знайти місце, де росіяни могли утримувати її чоловіка. А 9 червня їй повідомили, що в річці біля Херсона знайшли тіло чоловіка зі слідами катування. Альона за описом впізнала свого чоловіка. Згодом родичі опізнали й тіло.

Співробітник ДСНС Сергій Бойченко обстежував 17 червня місце влучання ракети, яка зруйнувала нежитлові приміщення в районі порту Скадовська. У той же день окупанти забрали його з дому. Згодом пожежника знайшли мертвим.

Стали сиротами діти Назара Кагальняка. Пан Назар - ветеран АТО, після демобілізації пережив 2 інфаркти, складну операцію на серці. Батько 4 дітей та дід 2 онуків. Останні 5 років сам, без дружини, доглядав дітей, частина з яких неповнолітні. Найменший -  з обмеженими можливостями, якраз закінчував 1 клас.

Окупанти викрали чоловіка з дому в селі Абрикосівка Херсонської області. Згодом понівеченого тортурами Назара привезли додому. Його доставили в лікарню міста Олешки, але від травм ветеран помер.

До смерті закатували й Дениса Миронова. Чоловік з перших днів вторгнення записався до територіальної оборони. Волонтерив та допомагав військовим. Дениса росіяни затримали 27 березня, вивезли до тимчасово окупованого Криму, били та катували. Від травм чоловік загинув. 

 “Не в тому місці, не в той час…”

Серед людей, яких окупанти забирали та невдовзі відпускали, є посадовці  місцевого самоврядування, депутати місцевих рад, активісти/волонтери, учасники АТО, колишні правоохоронці, кримські татари, фермери, вчителі, журналісти...

Але обставини, за яких відбувається незаконне позбавлення волі, дещо інші:

• більшу частину людей російські військові затримували на вулиці - 43%;
• вдома - 24%; 
• за місцем роботи - 13% (переважно це посадові особи та освітяни); 
• викрадення з мітингів, що проводили місцеві мешканці проти російської агресії та окупації у перші місяці війни - 6%; 
• на блокпостах - 3%.

Це свідчить про «випадковість» фільтраційних заходів.

Також, за словами Олександра Данилова, більшість цих людей повернулися додому у перші п’ять днів - 73%, інших утримували у неволі до 2 тижнів. 

Треба сказати, що наведені цифри та відсотки не є повними - далеко не кожна викрадена особа чи її родичі/знайомі повідомляють правозахисникам, що відбувалося/відбувається. Навіть нетривале перебування у “лапах” окупантів руйнує фізичний та психологічний стан людини та її близьких. 

російське “перевиховання”

Усі, хто поділився інформацією, що відбувалося з ними у російських казематах, свідчать про катування та знущання з них. Нагадаємо кілька розповідей очевидців.

Старозбур’ївського старосту Віктора Маруняка заарештували у день його 60-річчя, 21 березня. Він якраз обходив одиноких людей похилого віку, а коли вже надвечір повертався додому, йому подзвонила дружина й повідомила: на нього чекають. 

Ось що розповів й Олександр Гузь - колишній депутат Білозерської селищної ради, бізнесмен:

Підтвердив факти катування й заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов:

Крім того, окупанти при допитах застосовують електричний струм та інші варварські засоби. Декого  так намагаються зламати та примусити чи співпрацювати з ними, чи виступати з “щирим каяттям” для картинок російських ЗМІ.

Але більшість постраждалих свідчать: жодного звинувачення чи вимог з боку катів їм не висували. Складається враження, що вони просто отримують задоволення від “процесу”.

*P. S. Насильницьке зникнення за статтею 2 “Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень” це:  арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі представниками держави, в тому числі іноземної, з подальшою відмовою визнати цей факт, або приховуванням даних про долю такої людини чи місце її перебування, внаслідок чого цю особу залишено без захисту закону. 

За частиною 2 статті 1 “Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень” жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення.

Також насильницькі зникнення чи викрадення цивільних осіб, ймовірно, свідчать про порушення:

•  статті 34 (IV) Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року;
• статті 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1) від 08.06.1977 року;
• за наявності певної критичної чисельності насильницьких зникнень кваліфікуються як злочин проти людяності за статтею 7 (1) (і) Римського статуту Міжнародного кримінального суду. 

Національне законодавство передбачає за незаконне позбавлення волі або викрадення людини до десяти років позбавлення волі (стаття 146 Кримінального кодексу України); за насильницьке зникнення -  до семи років позбавлення волі (стаття 146-1 ККУ). 

На думку правозахисників стаття 146-1 ККУ потребує доопрацювання.

Довідково. Глобальна ініціатива “Розірвати коло безкарності за воєнні злочини росії” (стисла назва “Трибунал для Путіна”) була створена у відповідь на повномасштабну агресію рф у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, в яких вбачаються ознаки злочинів за Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах країни, що стали об’єктом нападу. Ініціатива проводить активну роботу на міжнародному рівні, щоб використати чинні механізми в ООН, Раді Європи, ОБСЄ, ЄС та Міжнародному кримінальному суді для зупинення брутальності цих порушень.

Якщо ви володієте інформацією про будь-яку з перелічених подій, просимо вас заповнити форму, щоб покращити якість документування злочинів, і, відповідно, якість доказів для притягнення росії, її керівництва та комбатантів до відповідальності у Міжнародному кримінальному суді та інших міжнародних інституціях.