Про творчість видатного дитячого письменника
30 січня 1930-го у містечку Бердичів на Житомирщині народився видатний український дитячий письменник, класик сучасної української дитячої літератури Всеволод Нестайко.
Його трилогія "Тореадори з Васюківки" внесена до Особливого почесного списку імені Г. К. Андерсена і перекладена на багато мов світу. Всеволод Нестайко згадував: "Я пишаюся, що не вийшов із дитинства, що зберіг дитячу душу. Це підтримує мене в нашому жорстокому світі і дає сили творити".
Про це повідомляє Gazeta.
Пропонуємо до вашої уваги спогади про письменника і його власні.
"Стосунки наші були дуже тісними і люблячими. Коли була маленькою, то батько малював і вирізав мені маски, кумедних персонажів, - згадує донька покійного письменника Олена Максименко. - Коли була школяркою, ходили на ковзанку на стадіон "Динамо". Весною і влітку часто їздили автобусом до Конча-Заспи, трамваєм до Пущі Водиці, електричкою до Ірпеня. Проходили багато кілометрів (тоді в лісі якось не було страшно), збирали конвалії, суниці. В неділю могли поїхати до хоч і найвіддаленішого кінотеатру, аби подивитися нову французьку комедію. Часто гуляли Києвом, батько розповідав історію будинків, вулиць.
На мене впливали і впливають, мабуть, не історії, а вчинки, слова і спосіб життя батька. Коли щось не те зробила, то він міг так висміяти чи обпекти дошкульним словом, що урок уже був на все життя. І соромно ставало страшенно. І ображатися не було за що, бо то все з любов'ю і справедливо. Але головне, що я бачила, що можна, а чого не можна робити. Коли мені було десь років десять, а батько був заввіділом у видавництві "Веселка", один із авторів, який дуже хотів, щоби його надрукували, надіслав батькові посилку із великою копченою кабанячою ногою. Пам′ятаю, як сердився батько і скільки мав клопоту, відсилаючи ту ногу назад. Так і закарбувалося, що брати подарунки від тих, хто від тебе залежить, не можна".
"Усіх людей довкола, старих і малих, Всеволод Зиновійович називав "сонечко",- згадує Ірина Бойко, головний редактор дитячого видавництва "Веселка. - Ми працювали разом у "Веселці". Він 30 років завідував редакцією молодшого шкільного віку. Як його любили читачі! Завалювали редакцію мішками листів. Був дуже вимогливий до себе і до інших. Якщо раптом десь проскакувала помилка, приходив із тортом, схилявся перед редактором і казав: більше ніколи. Вибачався за чужі погрішності".
"Нестайко був одним із найвеселіших письменників, — каже письменник і видавець Михайло Слабошпицький. — Познайомився з ним в Ірпені в будинку відпочинку для нашого брата. Він знав найбільше анекдотів. Умів висміяти всіх. Я колись сказав: "У вас нічого святого". — "А як розібратися, що святе? Хіба наші діти", — відповів він.
Нестайко на роботі у видавництві білого світу не бачив. Додому дзвонять автори, і з ЦК партії — теж. І щоб щось написати, треба прикинутися хворим чи занедужати справді, або піти у відпустку. А куди? В Ірпінь. Там він писав "Тореадорів з Васюківки". Вечорами сходилися при чарці, шашликах. Сходилися, власне, заради Нестайка, бо він повеселить. Був гусар, умів випити, але ніколи не ходив на чотирьох.
На нього багато писали доносів. Так звані дитячі письменники. Тому і твори йшли з боєм: там нема моральних засад, а там — герої не будують комунізм. Нестайко знав про наклепи, але робив вигляд, що нічого не сталося. Всеволод у той страшний час дозволив писати собі, як хотілося. Тому і твори досі популярні. А все, що було написано в дитячій літературі тоді — на 90 відсот¬ків уже мавзолей. Нестайко отримував велетенські гонорари — виходив накладами 30–50 тисяч екземплярів".
Сам Нестайко казав про це так:
"Не хочу згадувати прізвища письменника, який писав на мене доноси в ЦК партії і КГБ по 30 сторінок. Мовляв, розбещую дітей своїми книжками. Мої герої, бачте, не радянські діти, бо закохуються, отримують двійки, провалюють екзамени".
А про "Тореадорів" так:
"Тореадорів" я писав вечорами на роботі, працював у видавництві "Веселка". А вдома писати ніде було. Комунальна квартира. В одній квартирі я, дружина, донька, мама. У нас і стола письмового не було. Вже не кажу про холодильник і телевізор. І якось жили, — сміється. — Для "Тореадорів" брав відпустку у Будинок творчості в Кончі-Заспі. Тягнув із собою друкарську машинку. Бажан гуляє алеями, а я пишу-пишу. І в Одесу брав машинку, коли їздили відпочивати".
А про Остапа Вишню так:
"У "Барвінку", де я був літредактором, треба було редагувати всі твори, в тому числі і Остапа Вишню. Але як я міг? Правив "доки" на "поки", а Остап Михайлович казав: "Прекрасне редагування". Він дружив із Максимом Рильським. Раз вони пішли в лазню, випили, і Рильський став топити шпроти у басейні, а потім разом ловили їх руками".
У передмові до "Тореадорів":
"У дитинстві я був руденький, худенький і маленький — чи не найменший у першому класі. І страшенно хотів якнайшвидше вирости. За порадою однокласника Васі, такого ж, як і я, шпінгалета, я прив'язував до однієї ноги важку праску, до другої — цеглину, хапався за верхню планку одвірка і висів, поки вистачало сил, намагаючись витягти своє тіло. А ще той Вася мені сказав, що від дощу все росте. І я довго простоював під дощем, підставляючи струменям свою грішну руду голову. Мама дивувалася, чого в мене постійний нежить.
Швидше вирости я хотів ще й тому, що дитинство моє, на жаль, було не дуже безхмарним і щасливим. Тато мій, колишній "січовий стрілець", 1933 року був заарештований і загинув. З трьох рочків пізнав я, що таке доля безбатченка, де чи не єдиною втіхою були книжки.
А коли мені було всього одинадцять, почалася війна. Дитинство моє урвалося, я одразу став дорослим. Бо лишився в окупованому фашистами Києві, і ті два роки згадувати не люблю — стільки там було страшного й недитячого.
А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам'ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше. Написав я чимало книжок. Але чи не з найбільшою насолодою я писав про пригоди Яви і Павлуші. Все почалося з двох оповідань "Пригода в кукурудзі" і "Тореадори з Васюківки", що були надруковані 1963 року. Хлопці виявилися такими меткими й непосидючими, що примусили мене одразу ж написати повість "Пригоди Робінзона Кукурузо" (1964). А тоді повість "Незнайомець з тринадцятої квартири" (1966). І нарешті — повість "Таємниця трьох невідомих" (1970), що й склали роман-трилогію, який перед вами.
Минув час. Відбулися знаменні історичні події. Україна стала незалежною... І я вирішив повернутися до "Тореадорів". Аж ніяк не відмовляючись від попереднього тексту книжки, яка розійшлася по світу сотнями тисяч примірників, друкувалася й друкується в хрестоматіях, шкільних та студентських підручниках, я вирішив зробити нову авторську редакцію "Тореадорів з Васюківки", позбавивши книжку деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові епізоди.
А вам, дорогі мої читачі, хочу сказати — не поспішайте, як я колись, швидше виростати. Бо дитячі роки неповторні. І якщо Ява й Павлуша допоможуть вам на якісь хвилини гостріше відчути радість веселого, щедрого на пригоди й витівки дитинства, я буду щасливий".
За книгами Нестайка зняли два фільми
Всеволод Нестайко написав понад 30 книжок для дітей — повісті, казки і п'єси. Найвідоміша — "Тореадори з Васюківки" — трилогія про двох друзів, цикл із трьох книжок про Р За мотивами творів зняли два фільми.
1965-го на Харківській кіностудії Самарій Зелікін зняв фільм "Тореадори з Васюківки". Стрічка отримала гранпрі у Німеччині, першу премію в Австралії. Для показу її закупили 72 країни світу. Не показали лише в СРСР через цензуру. Більше пощастило стрічці "Одиниця з обманом", що отримала премії всесоюзного фестивалю у Києві та кінофестивалю в Габровому (Болгарія).
Трилогію "Тореадори з Васюківки" за 50 років перевидали 32 рази. А 1979-го внесли до міжнародного "Почесного списку Андерсена" як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.
"У пригодницькому жанрі є свій закон: показати ідеальний світ, яким його хоче бачити читач. І ще — читачу не повинно бути нудно. Тому книжки Нестайка такі популярні", — каже прозаїк Андрій Кокотюха.
"Тореадори з Васюківки" в незалежній Україні обігнали за кількістю продажів усі частини "Гаррі Поттера" британської письменниці Джоан Роулінг.
-preview.webp)
-preview.webp)
