Епідемії, боротьба із шахраями та перші жінки-лікарі: якою була медицина в Херсоні понад 100 років тому

В усі часи лікарі Херсона самовіддано рятували та рятують місцевих жителів. І немає значення, які труднощі ставали та стають їм на заваді, – постійні ворожі обстріли чи страшна епідемія холери. 

“Перцівкою” по холері

Епідемії, напевно, стали першими випробуваннями для лікарів Херсона ще наприкінці XVIII століття. У 1783 році Херсонську фортецю охопила страшна хвороба – чума або “чорна смерть”, яка, за різними оцінками, забрала життя майже 80% населення. Тоді навіть почали сумніватися, чи буде взагалі існувати Херсон. Але нам пощастило, приїхав відомий український епідеміолог Данило Самойлович, який буквально “витягнув” фортецю та її жителів із цієї “чумної ями”. Німецький лікар Вільгельм Дримпельман, що був свідком тих подій, назвав Самойловича справжнім “ангелом охоронцем”. Детальніше про те, як він врятував Херсон від чуми, читайте в матеріалі Медіаплатформи “Вгору”.

Данило Самойлович

Іншою не менш небезпечною хворобою була холера, вона впродовж XIX – початку XX століття постійно спалахувала в нашому місті. Лікарі міської санітарної комісії щороку з тривогою чекали спекотних весняних та літніх днів, бо цей період був “ідеальним” для розповсюдження хвороби. Як тільки не боролися з цією епідемією медики Херсона: ізолювали хворих, постійно перевіряли ринки, вигрібні ями, тару, в якій перевозили воду. Поліціянти намагалися навіть штрафувати порушників санітарних норм. Але щороку все повторювалося знову й знову. Чому так? Бо не всі містяни дотримувалися правил, виконувати які просто благали лікарі. 

Нічого не нагадує? Кілька років тому така ж ситуація склалася зі світовою епідемією COVID-19, до якої спочатку не всі хворі ставилися з належною серйозністю. 

Та повернемося знову в ті далекі часи. На спалахи холери деякі місцеві жителі реагували доволі своєрідно. Наприклад, вигадали дуже незвичний спосіб боротьби з хворобою – внутрішню дезінфекцію перцівкою. У місцевій пресі початку XX століття так його описали: 

“У зв’язку з холерою в кожній лавці стоїть на столику графин із перцівкою. На питання – що в графині? – відповідь: холерні ліки. А для чого склянки різних розмірів? А ось для чого – тому, у кого тільки почалася холера, наливають маленьку стопку на п’ятачок. А кому вже не дуже, наливають на 15”. 

Місцева преса

Лікарі не схвалювали такий гумор місцевого населення, бо їм доводилося майже силою заганяти хворих до інфекційних палат херсонських медзакладів. Лікарі розуміли, що містяни просто хочуть виправдати бажання випити більше алкоголю. 

Це були не всі хвороби, з якими доводилося боротися в Херсоні: натуральна віспа, дифтерія, висипний тиф, скарлатина, грип, які, зважаючи на рівень тогочасної медицини, могли мати для людей смертельні наслідки. 

Але  вже на початку XX століття в місті працювали 10 лікарень, а ще послуги надавали приватні кабінети лікарів. За статистикою 1912 року, у Херсонському повіті працював 31 лікар та 103 фельдшери земської служби, які лікували переважно безоплатно. Цього було достатньо, щоби забезпечити 80 тисячне населення відносно якісним рівнем медицини.   

Водночас налагодили систему фінансування, управління та поповнення фахівцями медзакладів, що також позитивно позначилося на громадському здоров’ї міста. 

Лікарі Херсона “повстали” проти медика-шахрая

Наприкінці XIX – початку XX століття в Херсоні лікарям вистачало роботи, вся медична спільнота працювала дружно та без особливих проблем. Та в 1899 році стався безпрецедентний випадок в історії місцевої медицини. Херсонські лікарі виступили небезпідставно проти свого колеги. 

Їх обурив якийсь незрозумілий “ефективний метод лікування” медика Ірлікова, що іноді завдавав більше страждань пацієнтам, аніж допомагав. При цьому його “чудодійний” препарат мав ціну – від 1 до 20 рублів (тоді  кілограм борошна коштував 5 копійок). Потім стало відомо, що Ірліков у змові з аптекарем Гехтом  вигадали схему “додаткового заробітку”. Лікар відправляв хворих у “свою” аптеку за “своїми” ліками. Стороння людина ніколи не змогла б прочитати його рецепти, бо там він вказував лише кілька латинських слів. Наприклад, “моя ревматична вода” або “мої краплі від облисіння”. Це був не рецепт, а своєрідний “шифр”, який призначався для Гехта. 

Вулиця Рішельєвська. На початку XX століття її містяни називали “вулицею аптек”

Пацієнт приходив в аптеку, де отримував під виглядом “ефективного” дорого препарату якийсь дешевий непотріб. І далі для організму хворого починалася така собі “рулетка”. Якщо одужує – слава лікарю, якщо ні – виною ослаблений організм пацієнта. У першому та другому випадку лікар-авантюрист залишався з пристойним гонораром. 

Херсонські медики не знесли такого нахабства та порушили питання щодо діяльності Ірлікова та Гехта. Аптекар, злякавшись, вирішив позбутися свого закладу. Він здав його в оренду провізору Халанаю. А ось із лікарем було не все так просто. Ірліков відмовився залишити практику. Тоді в Херсоні вирішили заборонити всім аптекам міста приймати рецепти від цього шахрая. Також у 1899 році спільнота херсонських медиків прийняла єдині правила щодо оплати послуг та безплатної допомоги пацієнтам. Наприклад, заможний житель міста не міг розраховувати на безоплатний прийом у лікаря.     

У місцевій пресі Ірліков намагався обурюватися та писати гнівні повідомлення колегам, але вони не мали результату. Це було вперше в Херсоні, коли спільнота лікарів об’єдналася та “поставила на місце” шахрая зі свого професійного оточення.     

Перші жінки-лікарі з Херсона

З давніх часів та до середини XIX століття склалася патріархальна традиція, за якою жінки не могли стати лікарками. Лише під час Кримської війни 1853-1856 року сформували перші загони медсестер (сестер милосердя) за ініціативою хірурга Миколи Пирогова. Але стати лікарем  залишалося неосяжною мрією для жінок. 

Така ж ситуація склалася в Херсоні наприкінці XVIII – першій половині XIX століття. Однак у 1869 році дві херсонки з родин Герценштейн и Берліненблау закінчили, попри заборони з боку батьків, медичний факультет у швейцарському місті Берн. На жаль, одна з них померла від віспи. Інша – Фані Берліненбау – повернулася в 1873 році додому. Вона довгий час намагалася отримати дозвіл  скласти іспити на звання “лікаря”. Їй пообіцяли дати такий дозвіл лише через 5 років. У цей час у Санкт-Петербурзі відкрили перші жіночі медичні курси. І вона мала змогу з випускницями цих курсів скласти іспит. Але Фані вирішила не чекати стільки часу та поїхала в США за запрошенням своєї подруги. І вже в 1874 році обійняла посаду головного хірурга в медзакладі Бостона. Ось так через безглузду махрову внутрішню політику царської держави ми лишилися однієї з перших талановитих лікарів-жінок. 

Слухачки медичних курсів в Києві, 1910 рік

На початку XX століття більше пощастило іншій нашій землячці – Дорі Пескер. Вона закінчила престижний Паризький університет та здобула ступінь лікаря. А потім ще отримала диплом на медичному факультеті Харківського університету. У 1901 році вона також склала іспит на звання “доктора медицини”, що на той  час – небувалий випадок для царської держави.      

Упродовж XIX – початку XX століття медики  самовіддано рятували життя херсонців, попри всі труднощі. 

Сьогодні наші лікарі продовжують традиції своїх колег тих далеких часів, лікують та допомагають містянам. Так, бригади херсонських «швидких» обласного Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф рятували людей в окупованому місті та продовжують рятувати, попри постійні обстріли звільненого обласного центру. Детальніше про їх роботу читайте в матеріалі Медіаплатформи “Вгору”.

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...