Лікар, який врятував Херсон
У нашому місті, починаючи з його заснування, постійно спалахували різні епідемії. Однією з перших була чума, яка спалахнула через 5 років після початку будівництва фортеці в 1783 році.
Серед місцевих жителів почалася паніка. Заможні городяни, знаючи наслідки московської чуми 1771 року, стали тікати з міста. Спочатку місцева влада на чолі з Потьомкіним не надавала значення цій епідемії, продовжуючи будівництво фортеці та кораблів на верфі. Їх навіть не збентежив той факт, що вже в червні-липні 1783 року померло понад 385 військових. Хоча в цю статистику не були включені, наприклад, робітники та цивільне населення.
Тільки коли смертність восени 1783 року перевищила 10 осіб на день та помер командувач флоту віце-адмірал Ф.А. Клокачов, влада забила тривогу. Ще раніше з Херсона поспішно виїхав комендант принц Вюнтенберський. Місто закрили, але не було організовано нормальної роботи лазаретів та не були ізольовані хворі від здорових. Дуже яскраво про непрофесійну боротьбу з чумою написав німецький лікар Ернест Дримпельман, який у цей час перебував у Херсоні:
«Отведенное мне при карантине помещение, как и самое здание для приема больных, было такое же, что и у всех служащих, т. е. вырытая в горе землянка, которая для защиты от ветра и непогоды была покрыта камышом и землею. Деревянные рамы, затянутые масляною бумагою, служили окнами. В самом карантине ежедневный список умерших был не мал. Он умножился от прибавления тех, которые умирали в городе на своих квартирах. Сверх того нередко случалось, что заразившиеся и захворавшие люди умирали внезапно, и потому были определены арестанты, называемые по-русски каторжниками, которые каждый день ходили по улицам с тележкою, чтобы подбирать попадавшиеся трупы и погребать их вне города на отведенном для того месте. Чтобы через них не распространилась как-нибудь зараза, один из которжников должен был носить впереди тележки белый флаг на палке так, что при его появлении каждый вовремя мог сворачивать в сторону» (Дримпельман Эрнест. Записки немецкого врача о России в конце прошлого века // Русский архив.1881. Т. 1.).
Взимку 1783-1784 рр. епідемія пішла на спад. Навіть подумали, що вже до весни повністю «уйдет эта зараза». Але в квітні 1784 року чисельність померлих від чуми збільшилося. Місцева влада на чолі з Потьомкіним почала шукати фахівця, який міг би розв’язати цю проблему. Чума ламала всі плани князя. По-перше, потрібно було продовжувати будувати флот, бо війна з Османською імперією бачилася вже «не за горами». По-друге, планувався приїзд Катерини II до Херсона в 1787 році. Тому будівництво фортеці та кораблів не припинялося. Тоді працював, на жаль, такий принцип: «помирай, але продовжуй працювати».
Пошуки фахівця тривали недовго, був запрошений видатний лікар зі світовим ім’ям – Данило Самойлович (Сушковський). Наприкінці XVIII століття він зробив декілька революційних відкриттів у боротьбі з «мировой язвой». Наприклад, довів, що чума передається виключно через дотик, а не повітряно-крапельним шляхом. 15 травня 1784 року Данило Самойлович приїхав до Херсона. Що він у нас зробив?
- Організував лазарети на Карантинному острові, відділивши хворих від здорових.
- Продемонстрував місцевим лікарям, як можна робити розтини померлих від чуми без шкоди для власного здоров’я.
- Ввів систему вакцинації. Тим паче, вакцину виготовляли з рідини, яку брали з виразок хворих.
- Намагався за допомогою тогочасних мікроскопів вивчити чумну паличку. На жаль, це йому не вдалося, бо обладнання тоді не було для цього пристосоване.
- Змусив всіх лікарів одягнути спеціальний одяг, яий не давав їм можливості торкатися хворого.
Усі ці заходи призвели до того, що вже до 1785 року епідемія повністю була ліквідована. Напевно, треба було його запросити раніше, тоді б можна було зберегти більше життів. Але хто тоді про це думав…
Отже, Данило Самойлович завдяки своїй енергії врятував Херсон. Якби він не приїхав до нас, може, і міста не було б. Не випадково німецький лікар Ернест Дримпельман так описав його появу: «Бог послал на помощь несчастным своего ангела-хранителя». Дійсно, він був справжнім рятівником, але на честь його в Херсоні не назвали жодної вулиці чи провулку, та й пам’ятника немає. Хоча в Миколаєві, де він довгий час працював та помер, Данила Самойловича увічнили аж двома пам’ятниками. А ще дві вулиці в сусідньому місті носять його ім’я. Гадаю, що й у нас одну з вулиць можна було б назвати на честь цього видатного лікаря. Хоча про нього забували й у ті часи. Царський уряд згадував про Данила Самойловича тільки тоді, коли спалахувала чергова епідемія.
-preview.webp)
-preview.webp)
-preview.webp)