Операція в Кринках. Як родини шукають своїх зниклих захисників

З жовтня 2023 по липень 2024 року Збройні Сили України  утримували позиції на лівобережжі Херсонщини поблизу села Кринки. Метою було створення плацдарму для подальшого наступу та відволікання російських сил від інших напрямків. Військова операція супроводжувалася значними труднощами, зокрема логістичними та складною евакуацією поранених. За даними журналістських розслідувань, з жовтня 2023 по червень 2024 року в районі Кринків безвісти зникло 788 українських військових.

Деталі операції залишатимуться засекреченими до кінця війни, тому рідним надзвичайно важко дізнатися про долі зниклих військових. Однак матері, сестри й дружини обʼєднують зусилля в громадських організаціях, проводять мітинги й зібрання, щоби нагадувати про зниклих захисників.  

Ольга Святна – співзасновниця однієї з таких громадських організацій “Кринки. Шлях додому”. Її син Владислав Святний безвісти зник у районі села 17 березня 2024 року – лише через місяць після його початку участі в операції. Ольга намагається встановити, що з ним сталося. Адже є щонайменше чотири версії загибелі Владислава.

Ольга Святна та її зниклий син Владислав Святний

За її словами, підтверджено, що лише 49 військовослужбовців з того напрямку перебувають у полоні й лише 11 тіл повернуто в межах репатріації. Вона розповіла “Вгору”, як рідні, попри безпорадність влади та міжнародних організацій, продовжують пошук полонених та безвісти зниклих військових. 

Як з’явилася організація “Кринки. Шлях додому”

Ольга Святна згадує: коли починала пошуки сина, то нічого не знала про Кринки. Спочатку доєдналася до кількох груп у месенджерах, де шукали зниклих. В одній із таких груп було близько 1200 учасників.   

“Поступово ми зрозуміли, просто як неформальне об'єднання ми мало чого можемо досягти. Тому створили громадську організацію, щоб мати більше можливостей та щоб нас сприймали серйозніше. Організація зараз налічує близько 200 сімей”.

За словами Ольги, їхня ГО одна з багатьох. Адже є й інші обʼєднання. Вони сформувалися залежно від того, в який період зникли їхні рідні, або які методи пошуку вони вважають ефективнішими.

Організація Ольги бере участь у щомісячних зустрічах із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, спілкується з уповноваженим із питань зниклих безвісти та проводить акції, нагадуючи про військових, доля яких досі невідома. Завдяки цим акціям до організації приєднуються інші люди, що також шукають своїх рідних і потребують підтримки.

Учасниці ГО «Кринки. Шлях додому» на зустрічі у Координаційному штабі. Фото з інстаграму Морської піхоти ВМС

“Багато людей шукають своїх рідних самі. Коли вони приходять до нас на акції, то приєднуються до організації. Ми об’єднуємося, допомагаємо одна одній, підтримуємо одна одну. Недавно була акція в Одесі, і до нас приєдналися жінки поважного віку, які самостійно шукають своїх рідних, але навіть не знають, куди подавати документи”.

Як рідні самотужки збирають інформацію про зниклих

За словами Ольги, рідні першою чергою ще до будь-яких офіційних повідомлень одразу після зникнення близької людини телефонують до військових частин. Часто у відповідь їх просять чекати сповіщення. Так було і в випадку Ольги. Коли вона питала про свідків, відео- та фотофіксацію, то посилалися на військову таємницю. Деяким прямо відповідають: їхня близька людина загинула, але тіло евакуювати неможливо. 

Жінка говорить, що багато людей подавали запити й до СБУ, але відповідь отримували ідентичну: “Наразі місце перебування вашого рідного нам не відоме”.

Однак родини попри все продовжують пошуки. За деякою інформацією, більшість зниклих можуть перебувати в тюрмах Севастополя, Сімферополя, Чонгара окупованого Криму. Та ні Червоний Хрест, ні українська влада туди не мають доступу і тому підтвердити полон зниклих неможливо. Окрім того, було лише 11 звільнених військових бранців, вони й засвідчили, що бачили в полоні військових із напрямку Кринків.  

Фото, надані Ольгою Святною

Співзасновниця громадської організації також говорить про бездіяльність Міжнародного Червоного Хреста, який не бере участі у зустрічах Координаційного штабу та не йде на контакт із родинами. Вони нібито мають обмежений доступ до тюрем на окупованих територіях.

“Ми просили зустрічі з представниками Міжнародного Червоного Хреста, щоб вони хоча б пояснили, куди нам рухатися далі. Але вони не йдуть на зустріч. Навіть просто зустрітися з нами так, як ми зустрічаємось у Координаційному штабі, не хочуть”.

Родини не раз запитували, як часто Координаційний штаб передає списки зниклих безвісти російській стороні для встановлення можливого полону. Та відповідь звучала завжди однаково: “Після кожної зустрічі ми передаємо списки”. Але згодом випадково з'ясувалося, що насправді це відбувається лише один-два рази на рік, розповідає Ольга. 

Жінки знаходять і неочевидні способи пошуку інформації. Один із них – у соцмережі “Тікток”. За спостереженнями Ольги Святної, військові почали частіше публікувати короткі відео з Кринків, які самі фільмували. Рідні надсилають їм альбом для впізнання  за фотографіями зниклих в надії, що вдасться дізнатися щось нове.  

“І дехто впізнає. Але, на жаль, новини в таких випадках переважно невтішні. Конкретики ніхто не дає, просто – “загинув”. Є деякі наші захисники, про яких постійно надходять одні й ті самі підтвердження. Але родині важко це прийняти. Кожен із нас повірить тільки тоді, коли побачить підтвердження, коли зійдеться ДНК. Але інших джерел у нас, на жаль, немає”.

Символічна інсталяція з великоднім столом, вербою та військовою формою на порожніх стільцях, організована ГО “Кринки. Шлях додому” в Одесі/ Суспільне Херсон

“Усе тільки на рівні чуток”

За словами співзасновниці ГО “Кринки. Шлях додому”, рідним зниклих постійно кажуть: це складний напрямок, багато хто навіть не дістався лівого берега. В деяких актах службового розслідування так офіційно й зазначають: загинув під час форсування річки Дніпро. А евакуація на правобережжя була надважкою. Це означало наражати живих на ризик, щоб повернути загиблих, тому тіла практично не евакуйовували.

Але ті, хто все-таки дістався лівого берега, залишалися там по 40, 50, навіть 70 днів. Наприклад, побратима Ольгиного сина повернули 21 квітня. Разом зі зниклим Владиславом Святним вони зайшли на позиції 17 лютого.

“Я його питала: "Де мій син? Де Влад?" А він каже: "Не знаю, чув, що загинув." І все. Хлопці не хочуть розповідати нам, рідним, що насправді сталося. Вони уникають конкретики. Ніхто не каже прямо: "Так, я бачив, вибач, він загинув", або: "Я бачив, його взяли в полон". Усе тільки на рівні чуток: "казали", "чув", "хлопці говорили".

За словами Ольги, часто військові, які повернулися після операції в Кринках взагалі нічого не розповідають: 

“Бо з чим стикаються? Після слів про загибель мама, дружина, сестра одразу починають плакати, не вірити. А хлопцям самим важко. Вони пережили потрясіння: вийшли з тих Кринків, бачили, як загинули побратими. А потім втретє – ще й розповідати про це рідним і знову бачити весь цей біль, смуток, розпач”.

Фото зі сторінки ГО у фейсбуці

Попри запити до державних структур, зустрічі з уповноваженими та спроби самостійного пошуку, для рідних зниклих військових у Кринках вже другий рік ситуація залишається практично незмінною. Обмежений доступ до даних з окупованих територій, важка комунікація з міжнародними організаціями й нестача підтверджених даних ускладнюють встановлення їхньої подальшої долі. 

Водночас родини не обмежуються очікуванням – вони продовжують діяти: об’єднуються в організації, проводять акції, шукають інформацію через соцмережі, збирають свідчення та намагаються підтримувати одне одного в умовах постійної невизначеності.