Дивний мікросвіт Володимира Казаряна

Дивний мікросвіт Володимира Казаряна

Підкувати блоху може далеко не кожен умілець. Але саме це вміння і є свого роду “квитком” у чарівний світ мікромініатюр, — стверджує відомий український майстер Володимир Казарян. У перший день жовтня його виставка “Восьме чудо світу” відкрилася у Херсонському художньому музеї ім. Олексія Шовкуненка, 36 мікромініатюр перебуватимуть у нашому місті якнайменше місяць. Серед них — скульптури на людській волосині, на макових зернах, портрети знаменитостей на рисових зернах, мозаїчні твори, букети троянд, де пелюстки створені з риб'ячої луски, а стеблинками служить людське волосся.

Сам автор виявився людиною надзвичайно обдарованою — не тільки унікальний майстер, що знайшов своє покликання у створенні шедеврів, розгледіти які можна виключно за допомогою мікроскопа, але й філософ, композитор і поет. І спілкування з ним вийшло цікавим і насиченим.

Фото Онеги Халікової

- Володимире Едуардовичу, з чого почалося ваше захоплення мікромініатюрою?

- Колись в юності я відвідував гурток авіамоделістів, виготовляв копії великих літаків, потім ми їх зменшували, і я вирішив зменшити літак до розмірів сірникової коробки. Ось так захоплення авіамоделізмом перейшло в захоплення роботою з дрібними предметами. Коли я розширив свої горизонти, то приступив до роботи під мікроскопом. Тут уже відкриваються широкі можливості, хоча ця технологія не дозволяє працювати в загальновизнаних стилях. “Полотном” для мене може служити, наприклад, рисове зернятко, “пензлем” — сота частина людської волосини, тому що немає можливості зобразити іншим способом.

Фото Лариси Жарких

- І де таким премудростям навчають?

Немає жодних шкіл, де б навчали цьому мистецтву, кожен іде своїм шляхом, винаходить власні технології та інструменти. У світі існує лише близько десятка таких людей, яким підвладне це мистецтво. Я займаюся мікромініатюрою більше ніж 40 років, освоїв багато унікальних технологій, сам винаходжу та виготовляю інструменти для кожної роботи окремо. Також потрібно роками тренувати можливість працювати під мікроскопом. Робота відбувається на межі фізичних і психічних сил людини, робиться мінімум рухів, часом між ударами серця.

- І як багато часу йде на створення мікрошедевру?

На кожну роботу потрібно від 1 до 3 місяців. Спочатку робиться ескіз, потім іде пошук технологій, перевіряються можливості. Процес тривалий. Є мікромініатюра, яка зараз перебуває в Америці, — мозаїчний портрет Ісуса Христа, зібраний з понад 10 тисяч мікрокаменів, на її створення пішло більше пів року.

Мікро-букет троянд, стебла - людське волосся, пелюстки - риб'яча луска. Фото надано Володимиром Казаряном

- То ви ще й ювелір?

- Я намагаюся не використовувати дорогоцінні матеріали, а робити твори зі звичайних речей - волосинки, макові зернятка, вушка голки…

- Що є найскладнішим у роботі з таким мікроскопічним матеріалом?

- Усе найскладніше, коли починаєш роботу, а потім, коли знаходиш якісь конструкторські рішення, і коли робота вже створена, минає деякий час — сам дивуєшся, як можна було це зробити, як складно це буде повторити. Усе складно, але головне — не боятися, а робити. І тут важливі зосередженість, концентрація уваги та сила волі (для того, щоб не кинути, не розчаруватися), терпіння і головне — віра в успіх. Я перед виготовленням мікромініатюр голодую по багато днів, проводжу сухі голодування для того, щоб втихомирити свій організм, відвернути від всіх мирських турбот і поринути в такий спокійний стан, який дає можливість зануритися в атмосферу творчого умиротворення. Це як медитація, своєрідний транс — нічого навколо не існує, усе відключається, існуєш тільки ти і твоя задача. Ти годинами сидиш, занурений у цю творчу атмосферу, мозок працює в різних напрямках і хочеться зобразити багато. Але на кожну роботу доводиться витрачати дуже багато часу, і вдається завершити одну тисячну — ні, навіть одну десятитисячну частину від того, що хотілося б зробити. Ідей багато, але коли входиш у робочий стан, то автоматично працюєш над багатьма роботами паралельно — у різних технологіях. А коли закінчуєш роботу — відчуваєш полегшення і радість.

Мікромереживо розміром з монету 1 коп.

Мікроскульптура Венера Таврійська у вушку голки. Фото надані Володимиром Казаряном

- Дуже складний процес... Він вартий таких титанічних зусиль?

- Я думаю, що кожен майстер приходить у цей світ з певною місією. Моя місія полягає в тому, щоб дарувати світу радість за допомогою творів мистецтва, створювати щось унікальне, що буде радувати, надихати на власні творчі подвиги, залишати в душах людей радісні моменти, здивування, захоплення. Виставка об'їздила, мабуть, усі обласні центри України, побувала в багатьох країнах світу — в Єгипті, в європейських країнах, а в Америці увійшла до десятки найдивовижніших видовищ світу.

- Цікаво, як реагують на ваші мікромініатюри закордонні глядачі?

- Дивуються не менше, ніж у нас. В Америці мене жінки просили навіть показати руки, якими це диво робиться. І дехто навіть плакав. Вони такі емоційні і не приховують своїх яскравих емоцій. Саме перед початком пандемії були пропозиції з Франції, Англії та Польщі. Але нічого, почекаю до кращих часів. До того ж мені хочеться радувати перш за все українців, творити для тих людей, яким це ближче. Коли читаєш відгуки, які вони пишуть, відвідуючи виставку, то сам надихаєшся — і ще більше хочеться творити.

Фото Онеги Халікової

- Почуваєте себе українцем?

- Мабуть, запорізькі козаки свою зіграли роль, по материнській лінії в мені тече українська кров. А етнічна батьківщина — Вірменія, тому що тато мій — всесвітньо відома, легендарна особистість, заслужений діяч мистецтв Вірменії, засновник мистецтва мікромініатюри, народний художник. Він залишив велику спадщину, створював унікальні музичні інструменти, аналогів яким немає у світі. Він відродив відому віолу помпозу, яку замовив Бах відомому майстрові Гофману, але той не зміг її зробити через її великі розміри. А тато її відродив. Він робив музичні інструменти з кортика, шаблі, пістолета. Знімає з пістолета кульку і грає нею, або знімає з гвинтівки багнет — і грає ним. Давав концерти на цих музичних інструментах в Америці, в Японії, в Аргентині і, природно, в Радянському Союзі. Мені було на кого рівнятися, він для мене був усе життя дороговказною зіркою, хоча і не виховував мене ніколи, тому що життя нас розділило. Я народився в Москві, за сімейними обставинами в 4 роки довелося приїхати в Україну. Ще у дитинстві я увібрав український менталітет і прославляю зараз нашу державу, бо вважаю, що український народ — дуже талановитий народ.

Фото Лариси Жарких

- Чи маєте кому передати свій досвід?

- Учнів не маю. Намагався передати донькам, але вони ще в роздумах, тому що це складне мистецтво, дуже багато технічних навичок, і потрібно освоїти багато професій — бути і художником, і ювеліром, і скульптором, і інженером, і конструктором. Я вже не кажу про те, що потрібно мати уяву...

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини