Витверезники: як це було і чому їх закрили

Верховна Рада 12 серпня 1999-го прийняла рішення про закриття усіх витверезників в Україні. Установи діяли в країні майже 70 років.

Відтоді нетверезих людей направляють до різних закладів залежно зі ступенем сп'яніння, повідомляють Факты ICTV.

Вперше виникли у XVIII ст. у Російській імперії. В Україні поширилися згідно з постановою СРСР 1931-го. Їх контролював Наркомат охорони здоров'я. Але вже в 1939 році витверезники, зважаючи на буйність їх клієнтів, були передані під протекцію міліції, де фактично перебували до недавнього часу. До витверезників доставляли осіб, які своїм виглядом і поведінкою ображали "суспільну мораль". У машини з написом Спецмедслужба садили всіх, хто розпивав, йшов по вулиці хитаючись, або вже не міг йти.

Зазвичай, прибулих садили на спеціальні лави, іноді – прив’язували, якщо вони не могли сидіти. Потім забирали гроші й документи, фотографували, записували особисті дані, фіксували ступінь сп’яніння. Далі – роздягання. За дбайливістю ніхто не стежив – всі предмети гардероба стягували ривком, гудзики летіли в різні боки. Подекуди бідолах ще і стригли під нуль.

Фішкою був крижаний душ і вкладання на ліжко в одній із кімнат. Якщо щастило, то на лежанці були ковдри й подушки. Особливо буйних прив’язували до ліжок. Жінок розміщували в спеціальній кімнаті.

Ранок у витверезнику починався з обов’язкового підйому. У чергового міліціонера з’ясовували особу тих, хто напередодні не міг нічого повідомити про себе. Фельдшер проводив повторний огляд.

Усім тим, хто попався, виписували штрафну квитанцію за перебування. У багатьох постійних клієнтів часом накопичувалися суми в кілька сотень рублів. За Брежнєва курорт обходився в 10-25 рублів, гігантські гроші при середній зарплаті в 120-160.

Якщо людина потрапляла у витверезник кілька разів за рік, то його направляли в наркологічний диспансер або відділення лікарні для обстеження. Також йому погрожував ЛТП – лікувально-трудовий профілакторій.

Наприкінці функціонування медвитверезників у Києві за його відвідування брали плату близько 130 гривень: за те, що ви виспалися на ліжку з клейонкою замість простирадла, за послуги лікаря (не важливо, знадобилися чи ні) і за склянку гарячого чаю з печивом вранці. Холодний душ вже не застосовували. Ще близько 100 гривень можна було заплатити, щоб вас не внесли в базу даних: потім в неї могли заглянути з міліції або потенційні роботодавці.

Заклади закрили через нерентабельність, яку супроводжували численні зловживання щодо громадян. У них викрадали гроші, прикраси, телефони. Шантажували роботою, повідомленням близьким. Утримувати пункти для країни також було дорого.

Відтоді сп'янілих людей відправляють до наркологічних диспансерів. Опіка над ними лягла на плечі поліції та бригад швидкої допомоги.