Ще з трьох-п’яти років діти починають ставити запитання своїм батькам:"Звідки беруться діти?". Дорослі вигадують лелеку, капусту або ж кажуть: "Виростеш - дізнаєшся". Часто дорослі не знають, як правильно відповідати на дитячі запитання, та не усвідомлюють, наскільки це важливо.
Як почати розмову з дітьми, і, на які речі варто звертати увагу, коли пояснюєш дитині про секс - ми звернулись з цими запитанням до психологині Антоніни Оксанич.
“Цікавість дітей до свого тіла, до статевих органів, а також до того, як з‘являються діти, проявляється набагато раніше, ніж починається період статевого дозрівання. Перші запитання - чим відрізняється дівчинка від хлопчика діти ставлять у 3-4 роки. Як правило, у 6-8 років вони хочуть дізнатися, що таке секс”.
Психологиня підкреслює - якщо батьки не задовольняють дитячу цікавість роз‘ясненнями, діти починають шукати інформацію в інтернеті або в друзів-однолітків.
У результаті, вони отримують викривлену інформацію, часто потрапляючи на порноресурси у 7-8 років. там вони натрапляють на контент, який їх може налякати та скласти викривлене уявлення про секс, - пояснює експертка.
У цьому віці дітям потрібна зовсім інша інформація, підготовлена для дітей, яку батьки можуть знайти в енциклопедіях по статевому вихованню.
“Фізіологію дитини потрібно пояснювати із першої цікавості дитини, це як правило 3-4 роки. Відкрити енциклопедію і разом почитати про будову жіночих і чоловічих статевих органів, зовнішніх і внутрішніх статевих органів”. Психологія радить привчати дитину правильно говорити назви зовнішніх статевих органів: пеніс і вульва. Крім того, вводити правило трусиків “інтимні органи всі люди прикривають трусиками”.
“У 6-8 років читаємо про запліднення, про секс. Про менструацію потрібно розказати до статевого дозрівання, щоб дівчинка була готова, і це не було для неї сюрпризом. Тож говорити треба приблизно у 8 років. Хлопчиками також варто розказати про менструацію у 8-10 років. В 11-12 років хлопчиками варто розказати про нічні полюції”, - каже психологиня.
У цьому ж віці і дівчаткам і хлопчикам можна розказати про контрацепцію, про те, як буде змінюватися тіло в пубертаті. Антоніна Оксанич підкреслює, що в кожного цей процес відбувається по різному.
Батьками варто розуміти, що до такої розмови потрібно готуватися заздалегідь, але не відкладати її через власні страхи. Дуже часто батьки побоюються теми сексу і починають залякувати дітей. Варто завчасно інформувати про можливі ризики, але в жодному випадку не робити цю тему табуйованою.
Роль батьків значно більша.
Учителі можуть розповідати батькам про певні ситуації, які виникають у школі. Наприклад, якщо дитина роздягається перед класом або демонструє статеві органи іншим. У такому випадку вчителю варто не соромити дитину, а поговорити з батьками, які вдома проведуть бесіду і зрозуміти, чому дитина так поводилась. Антоніна Оксанич також додає:
“Батьки бояться починати розмову тому, що не знають, з якого віку варто її починати, та, які слова говорити. А також більшість дорослих вважає, що інформація про секс буде поштовхом дитини до більшої цікавості до цієї теми. Однак здебільшого трапляється навпаки: 7-8 річна дитина хоче дізнатися прості фізіологічні речі - як відбувається запліднення. Дітей такого віку ще не цікавить еротична складова питання”.
Отримуючи інформацію, діти як правило заспокоюють свій інтерес в цій темі до приходу пубертату.
Сексуальне насильство над дитиною часто призводить до важких наслідків і часто до психопатології, особливо у випадку, якщо дитина опинилася сам на сам зі своєю проблемою. Саме тому батькам варто вчасно розповідати дітям про те, що таке власні кордони та, що робити, якщо незнайома людина підходить до тебе з дивними діями.
Батьки мають наголошувати на тому, що дітям не варто говорити з незнайомцями, не показувати те, що є під купальником, не дивитися на інтимні частини інших людей. Якщо стається щось подібне, і правила, про які дитина знає, ламаються, то в неї має бути алгоритм дій: розповідає дорослим, реагує на це, говорить "стоп, мені це не подобається, я скажу дорослим". Таким чином батьки розуміють, що з дитиною щось сталось. Варто з дитинства проводити відкритий діалог, щоб дитина знала, що може довіряти батькам.