Зрада тривалістю у десятиліття: історія однієї зразкової пари
Максим та Надія* (імена змінено з етичних міркувань) прожили у шлюбі 30 років. Зразкова пара, взірець та приклад для наслідування серед багатьох односельців. Виростили двох красенів-синів, обом дали престижну освіту, вже мають онуків. І раптом, як сніг на голову - зрада. Щаслива та сумна історія великого кохання - у статті Олександри Опрової.
Рідні та друзі не вірили, що у цих двох щось “складеться”. Він - невиправний розбишака з херсонського передмістя. Вона - зразкова дівчина з порядної сім’ї. Почали зустрічатися ще в шкільні роки. Таємно, попри заборони її суворих батьків та вмовляння вчителів, які пророкували своїй учениці велике майбутнє, але не з цим, а якимось “хорошим хлопчиком”. Не слухала нікого:
“Пам’ятаю, на 8 березня, здається, 1987 року випало багато снігу, - згадує Надія. - Ми з подругою, яка жила по сусідству, спекли торт та “трубочки” у вафельниці - за тих часів улюблені ласощі. Максим з другом прийшли нас вітати. Мені на той час було 15, а йому 17 років. Подарував червоні тюльпани та дорогі парфуми, які купив за власні гроші, адже підробляв деінде після школи та у вихідні. Звісно, ні про яке знайомство з батьками і мови не йшло, ніяких посиденьок за домашнім столом. Романтичне побачення на чотирьох було біля мого двору на широкій лавці, на морозі. Зверху на стовпі - величезний ліхтар, який освітлював пів вулиці, а з вікна раз за разом визирають тато з мамою - контролюють. Батько ще жартував, що тримає напоготові рушницю заряджену сіллю, відганяти цього босяка (посміхається)”.
Далі - в нього армія, в неї - навчання у ВНЗ. Після - знову таємні зустрічі. Врешті батьки дівчини “здалися”. Усе ж таки це її життя, та й зустрічалися діти на той час уже близько чотирьох років. Веселе сватання за всіма козацькими традиціями, гучне весілля. І почалося подружнє життя.
Ніхто не чекав, що учорашній шибеник стане таким турботливим чоловіком та люблячим батьком. На рівні з дружиною прав пелюшки, готував каші маленькому синочку, вставав до дитини вночі, даючи Надії хоч трохи відпочити. Жили у її батьків - лихі дев’яності внесли свої корективи у плани щодо придбання власного житла.
Та попри всі труднощі, кохання не розбилося об побут. Вже народився і підріс другий син, а Надія та Максим, наче молодята, прогулювалися літніми вечорами, тримаючись за руки:
“Батьки відписали нам свій будинок, а самі переїхали в інше село до нашої бабусі, яка потребувала догляду, - продовжує розповідь Надія. - Лише один момент тоді збентежив. Чоловік наполягав, щоб оформили не дарчу на будинок, а купівлю-продаж. Батьки були категорично проти, але я їх вмовила, хотіла, щоб він відчував тут себе господарем, а не приймаком. Та й планів на перебудову житла в нього було багато. На жаль, вони так і залишилися лише планами... За роботу Максим не поспішав братися. А кілька років потому у чоловіка почалися серйозні проблеми зі здоров’ям - далася взнаки тяжка праця в молоді роки та поранення, отримане в армії. А тут закінчив школу старший син, потрібно було давати освіту дитині. Він вступив до вищого навчального закладу, необхідні були чималі кошти на навчання та винаймання житла”.
Їх з чоловіком зарплатні не вистачало, тож Надія вирішила на час довготривалої літньої відпустки їхати заробляти на морське узбережжя. Старший закінчив ВНЗ та одружився. А тут уже молодшого час влаштовувати. Дружина працювала без перепочинку: з осені до кінця весни на основній роботі, влітку - на морі. Раз на два-три тижні вдавалося вирватися додому. Просила чоловіка хоча б на місяць відпустки також влаштуватися на посильну роботу, адже на морі потрібні люди його спеціальності, але у відповідь почула, що заробітки не для нього.
Перші зміни у поведінці чоловіка сталися близько 10 років тому
“Перші зміни у поведінці і ставленні чоловіка я відчула років 10 тому, якраз коли почала їздити на море, - згадує жінка. - Проте уваги не звернула, адже пристрасть з роками вщухає, так всі живуть. Та й за час моєї відсутності чоловік вправно вів домашнє господарство, готував їжу, прав, дбав про молодшого сина-підлітка, город обробляв, навіть овочі консервував. Тільки через роки я дізналася, що то вона, його коханка робила ті закрутки, до того ж у мене вдома”.
А коли вступив на навчання молодший, господарство у літній час взагалі занепадало. Після повернення із заробітків вдома на дружину чекали високий бур’ян, невикопані картопля і цибуля, безлад у будинку та дворі.
Аби хоч якось допомогти мамі та заробити собі на навчальний рік, молодший син почав також під час канікул підробляти на морі. Якось потрапив під холодну зливу, застудився, увесь тяжкий заробіток пішов на лікування. Батько ж, як і раніше, навіть спробувати підробити навідріз відмовлявся.
“Кардинальні зміни почалися близько пів року тому, коли не стало моєї мами, - ділиться Надія, - батько помер уже давно, але тепер я залишилася взагалі сама. Було дуже важко. Він навіть мене не пожалів. Навпаки, або ігнорував, або дозволяв собі відверті грубощі. І це в такий страшний для мене час. Почав натякати на розлучення, говорив, що сім’ї в нас, виявляється, давно немає.
Мені було на той час усе байдуже. На думці була лише мама, яка так раптово і передчасно мене залишила. Лише згодом промайнула думка: чому? Чому він раніше мовчав, а після смерті мами так осмілів? Бо вона вже давно про все здогадувалася... І мені натякала, і йому ставила незручні запитання з приводу чуток у селі. Тому в нього була така неприязнь до неї, жінки, у будинку якої він прожив 30 років. І за увесь цей час він нічого тут не вдосконалив, не відбудував. Усе зроблено руками моїх батьків...”.
Та й це ще не все, адже, за законом, при розлученні чоловікові дістанеться половина батьківського спадку Надії. Акт купівлі-продажу у цьому випадку оскаржити не можна.
Майже переконана в тому, що у чоловіка є коханка, Надія якось “перехопила” телефонний дзвінок на його мобільний у пізній час доби. То була їх спільна знайома, так би мовити, “подруга сім’ї”. Зопалу коханка все виклала дружині. Чоловік хоча й довго відмахувався та зрештою зізнався, що мав стосунки “на стороні” всі 10 років:
“Я не розумію, у нього ж цілий “букет” хвороб, звідки сили на коханку? - обурюється жінка. - Приходить ввечері додому, поїв і лягає, говорить, що все в нього болить, а я його жалію, ліки купую, по лікарям вожу”.
Йти з дому Максим не поспішає, подавати на розлучення також. Світлана не може зрозуміти, чому чоловік не пішов до іншої 10 років тому, якщо в них таке кохання, чому обманював її, як у нього стало сил і витримки так довго тримати все у собі, брехати, удавати, що любить? Як міг використовувати свою дружину, яка тяжко працювала, вкладала зароблені кошти в освіту дітей і в його лікування?
Аби хоча б трохи прояснити ситуацію, ми звернулися до “лікаря душі”
У практиці психологині Світлани Ревенко чимало різноманітних випадків розлучень. Однією з розповсюджених причин є саме зрада. Проте кожна ситуація унікальна:
“Зазвичай багато моментів - “маркерів” тягнуться роками, але на них просто не звертають уваги, - пояснює Світлана Павлівна. - Кожен випадок потрібно розглядати індивідуально. Так, партнер зрадив, але чому зрадив? На що не звернули уваги? Чому не перейшли на вищий рівень спілкування, наприклад, до дружніх стосунків?”
За словами пані Світлани, розлучення за рівнем стресу посідає друге місце після смерті рідних і близьких людей. Особливо - коли пара прожила багато років у шлюбі:
“У моїй практиці був приклад, коли жінка не розуміла, чому від неї пішов чоловік, адже в них, начебто, було все ідеально, - продовжує психолог. - Виявилося, після багатьох років у шлюбі в них просто змінилися ролі. Він перестав бути чоловіком - “мисливцем”, “завойовником”, як би це парадоксально не звучало. Йому набридло, що все ідеально добре. Йому вона стала “мамою”. Здавалося б, чудово, тебе люблять, доглядають, але при цьому було втрачено почуття жіночності. Чоловік використовував дружину у якості, як то кажуть, “прибери, подай, почухай”. Це дуже сумно, коли він спочатку сам пропонує жінці сидіти вдома, не працювати, а згодом втрачає інтерес до такої дружини.
Буває і навпаки. Дружина розуміє, що їй потрібно підіймати дітей, годувати їх, вона стає жінкою-добувачкою. Так само змінюються ролі, адже вона бере на себе функції чоловіка. Чоловік тоді відчуває себе неповноцінним і як він це компенсує? - йдучи “на сторону”, знаходить жінку яка захоплюється ним”.
Крім того, за словами Світлани Павлівни, жінки вразливіші за чоловіків з точки зору віку і можливості батьківства. Якщо чоловік може стати батьком і в 60 років, то у жінки в такому віці вже не вийде завагітніти. Як наслідок, вона може відчувати себе покинутою, нікому не потрібною, втрачає сенс життя.
Щоб не сталося біди, Світлана Ревенко радить правильно будувати стосунки і намагатися працювати над вирішенням проблеми: “При бажанні можна повернути почуття в сім’ю. Для цього існує психологія, яка перекладається як “наука про душу”. А психолог - це лікар душі. Отже, кращим виходом у цьому випадку буде звернутися до фахівця, який спеціалізується на подібних проблемах”.
Розібратися, хто правий у ситуації, а хто винен, чи можливо і чи варто взагалі повертати втрачене - Надії, безумовно, допоможе сімейний психолог. Ми ж дозволимо собі авторську думку: якщо мама чимдуж відмовляє доньку від сумнівних стосунків, а батько тримає напоготові рушницю - то молодій і недосвідченій дівчині, мабуть, варто все ж дослухатися до найрідніших людей, адже вони точно ніколи не зрадять.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
